Особливому від неособливої

Особливому від неособливої

Колись ти дізнаєшся — маєш ВІЛ-статус,
«Що значить це все?» — запитаєш батьків,
Нічого вони і не зможуть сказати,
Не вистачить, доторків, поглядів, слів.

Колись зрозумієш, що ВІЛ-позитивний,
Колись усвідомиш, що значить знак плюс,
Ти голову враз покладеш на коліна,
Захочеш втекти якнайдалі… забуть…

Забути усе, щоб не чути про ліки,
Не бачити поглядів, стримати крик,
Щоб більше не думати, як із цим жити
І вже не заходити в той «Охматдит».

Як станеш у людному місці деінде,
Спитаєш: «За що?» (На обличчі сльоза),
До тебе підійде якийсь негативний,
Шо ти — особливий, тобі він сказав.

Живе в тобі вірус, діагноз вразливий,
Не має цей знак заважати життю,
Такий ти, як всі… Ну, хіба, особливий…
Та що тут такого? Повір відкриттю!

Бо посмішку, райдугу, carpe-diem-и
Ніхто не скасує, ніхто з лікарів,
І всі таємниці (життя ж незбагненне)
Тобі пізнавать, щоб вогонь не згорів.

Як стомишся ти від тяжкої ходьби —
Ходити-бо довго (така витривалість),
Протягне тут руку сусід-негатив,
І скаже про світ як про недосконалість,

Та це не завадить любити його,
Ловити моменти життя, і в моменти
Цілунки від сонця приймати свого,
І сонцю всміхатись — привітно і тепло.

By | 2015-11-02T16:08:01+00:00 Июль 13, 2015| ВИЧ Искусство

Об авторе:

Таня Ещенко

Оставить комментарий