Інтерв’ю з художником Андрієм Блудовим

Інтерв’ю з художником Андрієм Блудовим

Художник для мене – це перш за все індивідуаліст. Людина, яка живе своїм світом, ні на кого не озираючись. Справжній художник сам собі мірило і сам собі володар. Він має глибоке самоусвідомлення, як соціальне, так і духовне. І по творах митця майже завжди можна визначити, чи впевнений він у тому, що робить, чи природнім для нього є творчий процес, чи чесний він з собою і глядачем.

Архів І (2001 р.)

Коли я побачила полотна Андрія Блудова, я чітко зрозуміла, що ця людина є справжнім художником, який робить хороше мистецтво. По-перше, мені сподобався формат його творчості. Блудов – художник, що працює проектами. Кожна картина є частиною чогось більшого, чогось завершеного. Такі виразні проекти як «Метасвіти», «Голоси», «Таємний сад» мене вразили . Ну і звісно, що говорити про його стиль. Ця естетика дихає сучасністю і неповторністю внутрішнього світу художника. Його неонові кольори, що ніби світяться зсередини, незвичні композиції, ірреальність образів… Я давно такого не бачила серед старої школи українських художників. Особливо мені подобаються його композиційно багаті роботи, симетричні у своїй асиметричності і мінімалістичні у багатодетальності.

Єдине, що я знала про Блудова до того, як завітала до його майстерні – це те, коли він народився (1662 р.), і те, яку має освіту (Київський художній промисловий технікум та графічний факультет Київського державного художнього інституту). Але його живопис дав мені зрозуміти, що я маю поспілкуватися саме з ним. І забігаючи наперед скажу, що я анітрохи не помилилася. Розмова ця видалася більш ніж цікавою та корисною для мене як для молодої творчої особи.

Отже, відправною точкою нашої зустрічі можна вважати першу телефонну розмову. Я довго не могла додзвонитися до Блудова, але не полишала своїх спроб і навіть не думала проміняти його на іншого художника. Коли два тижні тому він врешті взяв слухавку, виявилося, що це і є єдиний день, коли у нього є вільний час. За два тижні (тобто уже приблизно зараз, коли я пишу це) у нього має відбутися виставка, і з завтрашнього дня він почне невилазно до неї готуватися. Тож я маю приїхати сьогодні. До того ж, за годину. Я була у паніці. У мене вже був досвід інтерв’ювання, але потрібно ж хоча б бути готовою морально. У маршрутці я нашвидкуруч написала запитання, прочитала попередні інтерв’ю з Блудовим, детальніше ознайомилася з творчістю. 

Блудов пише у майстерні спілки художників «БЖ-АРТ», що розташована на пагорбах Лук’янівської вулиці. Звідти відкривається прекрасний вид на Поділ, а праворуч від будівлі з майстернями розташований величезний маяк. Коли я побачила його, то подумала, що, напевне, цей маяк надихнув не одного митця. Яким було моє здивування, коли, запитавши у Блудова, його під’їзд ближче до маяка, чи далі,  я отримала відповідь: «Який маяк?».  Тоді я зрозуміла,  що Блудов має не просто унікальний стиль, він справді живе  своїм світом. На відміну від більшості художників, що шукають натхнення в оточенні, він так захоплений своїми внутрішніми переживаннями, що може не помітити навіть маяк, який завбільшки з хмарочос.

Роботи з проекту «Луна-парк»

Ще на порозі Андрій Блудов розказав мені про свій новий проект, що от-от має бути оприлюднений. Він показав мені свої недописані картини, і ми стали їх обговорювати.

– Проект називається «Телебачення обскуру». Ну, це така імітація телебачення. Таке абсурдистське телебачення, де певний візій – це мій внутрішній телевізор, який імітує телевізор як форму… Ну, це ще незавершені роботи. Я їх ще шліфуватиму.

– Мені подобається. Чим ви пишете?

– Пишу акрилом, закінчую масляною фарбою. Ось така у мене складна техніка.

– А ви робите попередні креслення олівцем?

– Роблю, але це не ескізи у прямому сенсі. Це радше певні технічні композиційні репліки. А взагалі, начерк, звісно, потрібен. Він є втіленням ідеї, далі вже починається рух.

– Тобто ви відштовхуєтеся від ідеї, а вже потім підбираєте форму?

– Безумовно. Головне – це ідея, і на ній уже можна лаштувати найрізноманітніші речі. Чай будеш?

– А ви свідомо використовуєте символи?

– Звісно, свідомо багато речей. Але тут складно розділити. Якісь речі я добре знаю, і вони вникають природно, а якісь включаю свідомо. Але я символи перестав використовувати, тому що це занадто складно. Річ у тім, що з символами потрібно бути дуже делікатним. Вони енергомісткі і. відповідно, передбачають відповідальність. Тому що через символи ти викликаєш певні стихії, якими не так просто керувати. У мене був період, коли я дуже активно включав  символи, знаки… Але з деяких пір я перестав це робити.

– До речі, ці роботи дуже відрізняються від ваших ранніх.

– Ну і добре. Це добре.

– Вам не подобаються ваші ранні картини?

– Ні, вони прекрасні. Теж дуже подобаються.

– Ви їх переглядаєте?

– Так. Знаєте, є декілька сценаріїв. Наприклад, Моранді. Людина писала все життя натюрморти. На розбілах. Прекрасні. Пікассо писав різні роботи. У мене змінюється мова відповідно до висловлювання, проекту. Тому вони різні.

– Як ви вибираєте проект?

– Не знаю. От правда, не знаю.

– Ну, те, що для вас актуально, чи для суспільства?

– Мені складно сказати, що це відрізняється. На мою думку, це мистецтво так чи інакше актуальне, бо передає свідомість сучасної людини. Абсолютно. Я на цьому наполягаю. У мене немає спеціальності. Тобто я не екзальтую якісь там актуальні теми, скажімо, одностатева любов, чи СНІД, чи расизм. Але я працюю з фантомами, які існують у сучасному світі. Це, з одного боку, цитатність, фрагментарність, і в той же час клішування всіх цих фрагментів. Це такий постмодерністський жест. Але при цьому я його роблю, тому що намагаюся висловити це все мовою живопису.

А мова живопису – це все-таки мова індивідуального висловлювання, тобто там енергетика передається рухом пензля. Все ж вона тактильна. По суті, вона дактилоскопічна, я іноді, навіть, пальцями пишу. І таким чином, тут дуже коротка дистанція між самим висловлюванням і творчим дотиком.

Мені не близьке, скажімо, відео. Я займався відео, у мене є два фільми, навіть три. Відео-арт такий, на грані… Але у фотографії надто багато посередників. Об’єктив, обробка. Все-таки, живопис ближчий.

…і знову повертається до свого проекту.

– Ось тут у мене є тема телебачення. Але я ще буду наближати до цього ефекту. Це вийде така ауторетрансляція. Щось ретранслюється самому собі. Це спотворене світобачення. Тобто мало того, що абсурдизм з холодним фльором жаху, так воно ще й подано як ретрансляція. І відстороненість передає не лише рамка, яка імітує телевізійний екран. Ще й шум потрібно буде зробити, шовкотрафаретним ситом . Але не всюди. Може, деякі не чіпатиму.

– А якщо шум погано вийде, ви перероблюватимете?

– Звісно. Фарбу накладу зверху. У мене критерій один: чи відповідає це задуму.

– А як ви розумієте, що картина завершена?

– Не знаю. Іноді здається завершеною, а через деякий час розумієш, що треба чогось додати. Картина має настоюватися.

– Але ж у вас за два тижні виставка. Не встигне настоятися.

– Ну не встигне, то й не встигне. І добре. Глядач додасть чогось від себе. Тоді я, може, краще зрозумію, що написав. Заберу з виставки, тоді і продовжу роботу. А яка різниця? Особливо озираючись на те, що комерційний результат уже не можна передбачити. Це робить невеличкий плюс звільнення. Ми давно вже перестали перейматися купівлями-продажами.

Виставка Андрія Блудова в галереї«Триптих АРТ»

– На що ви витрачаєте гроші, отримані від картин?

– Виключно на подорожі. Мені це значно ближче за будь-що. Я обожнюю Індію, обожнюю Індокитай, Китай. У Індії був, напевне, разів 6. Всю її об’їздив. Але писати там, звісно, неможливо. Там лише вражень набирайся. Пишу я тут, в Україні. Тут у мене майстерня, тут я знаю, що у мене де.

– Як ви ставитесь до ідей національної ідентичності?

– Я ніяк до цього не ставлюся. Я взагалі не розумію, що значить бути українським художником. У мене от у Швейцарії  були виставки. Я питаю у них: «Що таке швейцарський художник?». «Та немає в нас такого», – відповідають вони. Фігня якась. Припустимо, він в Італії працює, у Німеччині у нього будинок. А надихається він десь у Латинській Америці. Я вже перейшов на зовсім іншу траєкторію, а Україна навіть не проїхала ще цю станцію, тому для мене це речі суть загадкові.

– Ви часто сперечаєтеся, чомусь себе протиставляєте?

– Сперечаюся. З різними людьми. Зараз рідше. Зараз художники зайняті виживанням, а не сперечаннями. Раніше багато полемізував. Я просто наполягаю на іншій хвилі. Те, що я роблю, – це якась невловима історія. Я не люблю буквальності у мистецтві. От проект «Гастрономія». Такі закопчені речі. Я не буквально це все передаю.

Як передати драматизм реальності? Хтось пише кулемет, хтось – війну-арт. А я пишу те, що відбувається реально. Реально – це значить мої переживання.

Коли гламурний кулінарний журнал стає вицвілою газетою. Теж дуже драматично. Я в якомусь сенсі актуальний художник, але контекстний. Це як темна сторона місяця. Вона є, але її мало хто бачить.

– Вам близька іронія?

– Ні, я більш важковісний, серйозний. У мене стара школа, я пост-радянський художник, і це ніяк не викорінити.

Андрій Блудов на відкритті персональної виставки «TV. Obscura».

– Ви для себе пишете?

– Важко сказати. З одного боку, для себе. А з іншого – для всього, для всіх.  Так чи інакше, я пишу те, що хочу, і те, що мені подобається. Я нікому не роблю пакостей. Усесвітня слава не всім дана. Та й не всім це потрібно. Треба багато чим жертвувати. Я на це не готовий. Я пишу у своє задоволення. Мені от подобаються індійські художники. Побудували інсталяцію з повозок – сміються, радіють. Вони ж насправді дуже бідні люди. Але вони щасливі.

– А ви щасливі?

– У цьому сенсі так. У мене, звісно, бувають проблеми, але я точно знаю, що живу так, як хочу. Я не збираюся знімати кальки й імітувати чужі життя, чужі успіхи. Та Боже збав. Я знаю технології, як цього досягти. Але не знаю, чи потрібно мені це.

Я часто захоплююся роботами колег. Але мені і своїх вистачає.

– А як ви зрозуміли, що маєте стати художником?

– Ой. У шість років я отримав перші акварельні фарби. Радів,  стрибав. Батьки віддали у художній гурток. Ще там мені сказали, що я маю талант. Я справді завжди мав тягу до живопису. І все сталося, як мало статися.

А потім ми знову заговорили про його новий проект.

Я вийшла з майстерні Блудова з глибоким відчуттям радості за цю людину. Людину, яка живе повним життям. Людину, яка своїм проектом захоплена сильніше, ніж розмовою, яку він має тут і тепер. Я рідко бачилася з художниками. Але тепер я знаю, що значить вічне натхнення і вічний пошук.

Авторка: Анастасія Пивоварова

By | 2017-07-04T15:27:41+00:00 Июнь 28, 2017| Интервью Искусство

Об авторе:

TEENERGIZER!
Молодежный проект TEENERGIZER!

Оставить комментарий