Заціни, ми вже 58 273 консультацій провели

ВІЛ/СНІД у кіно

Оновлено

Кінематограф – невід’ємна частина сучасної культури й нашого повсякденного життя. Сходити в кіно приємно на свята, вихідні, здорово подивитися нову цікаву картину або дізнатися щось нове, а то і просто вбити час. Кожен із нас відноситься до кіно по-різному, але безумовно є ті, для кого воно грає роль більшу, ніж просто розвага.

Перш за все, кінематограф – засіб впливу на маси. Без перебільшення можна сказати: це вони – продюсери, режисери, зірки екрану і ЗМІ – ті, хто формують свідомість мільярдів людей. Адже скільки мільйонів переглядів набирає один фільм? Та і кліпи нині набирають сотні мільйонів переглядів в інтернеті. Сфера впливу кінематографа неймовірно глобальна. Неважко уявити собі, яке колосальне значення для певних груп суспільства може мати освітлення в кіно.

Уперше раптово голосно й досить претензійно Голлівуд заговорив про ВІЛ у фільмі «Філадельфія» у 1993 році. Том Хенкс узяв свій перший Оскар за головну роль, Брюс Спрінгстін – за саундтрек, про проблему гомофобії та дискримінації ВІЛ-позитивних людей заговорили. Так «Філадельфія» стала першим високобюджетним голлівудським фільмом на тематику ВІЛ/СНІДу. Більш того, фільм прийнято вважати зрушенням в історії кіномистецтва, що послужило зображенню геїв і лесбіянок у картинах більш реалістично, ніж це відбувалося раніше.

За словами самого режисера, він був натхненний випадком його друга-ілюстратора, Хуана Суареса Ботаса, у якого був СНІД. Проте після виходу фільму на автора подала в суд сім’я Джеффрі Бауерса, юриста з Массачусетса, стверджуючи, що історія картини в 54 сценах повторює сцени його життя. Творці визнали, що деякі моменти були взяті з його біографії, але тільки з відкритих джерел.

Сюжет оповідає про процвітаючого адвоката Ендрю Беккета, який приховує свою орієнтацію й діагноз. Після того, як колега починає підозрювати головного героя в наявності в ті часи страхітливої все і вся хвороби, фірма підлаштовує його звільнення. Його негласна, але справжня причина – СНІД і гомосексуальність, офіційна – некомпетентність. Жодна юридична фірма не взялася захищати права Беккета. Спочатку відмовляється і Джо Міллер, соціальний адвокат, який панічно боїться заразитися ВІЛ через рукостискання. Але згодом Джо не тільки береться захищати Ендрю, а й виграє справу. У суді яро заперечують наклеп на головного героя, вимагаючи доказів його хвороби, змушують продемонструвати всьому залу сліди шрамів від Саркоми Капоші. До моменту закінчення всього судового процесу Ендрю доживає свої останні дні в лікарні. Міллер переборює свій страх, відвідуючи Беккета в лікарні, і повідомляє йому про перемогу. Дзвінок із повідомленням про смерть головного героя застає Джо вночі вдома. Фільм закінчується сценою перегляду відео з дитинства Ендрю Беккета на його похороні.

Фільм зібрав чималу касу і став важливим кроком у висвітленні проблеми ВІЛ/СНІДу. І головна його відмінність від брошур і гайдлайнів у тому, що він реальний. Цілком реальний Том Хенкс грає цілком реальну людину, яка бореться з дуже реальною, глобальною проблемою. Кінематограф ближчий, ніж підручник із біології або медицини. Кіно – видозмінена рефлексія людського існування й має більшу сферу впливу, ніж поштові памфлети зі щотижневої розсилки.

У результаті стигматизації, паніки, засудження, дезінформованості вірус поширювалася по території Штатів досить швидко. Після 12 років відчайдушної боротьби з хворобою «Філадельфія» – перший фільм, що піднімає в суспільстві подібні питання.

«Божі Діти Америки» – одна з частин антології «Невидимі Діти» 2005 року, яких усього 7, про дітей звалища і сміття, про дітей війни і смерті, насильства, злодійства й бідності.

Про дітей наркотиків і ВІЛ/СНІДу. П’ять із семи епізодів названо іменами головних героїв (Танза, Білу й Жоао, Джонатан і Чіро), ще два епізоди – Божі Діти Америки й Циганенок. Фільм є частиною всесвітнього проєкту ЮНІСЕФ (UNICEF) і Міжнародної продуктової програми ООН (WFF), і, відповідно, уся виручка була спрямована на допомогу нужденним дітям.

Обраний нами епізод – серія про ВІЛ позитивної дівчинки Бланке, яка живе в бідній родині. Серія ця, як новела, показує нам невеликий уривок із життя головної героїні. Вона живе досить бідно, зі своїми залежними від героїну батьками. Дівчинку змушують приймати «вітамінки», які вона «нишком» ховає, поки батько йде в справах, мама лежить на кухні під дозою, а на кухні горить обід. Ніхто не пояснює дитині, що відбувається, що сталося, проте Бланка все ж любить своїх батьків і хоче про них піклуватися. Наступного дня вона зазнає насильства і приниження з боку дітей зі школи, а на прийомі в директора отримує ще й від розлюченої мамаші однокласниці. Кульмінація – момент, коли дівчинка застає своїх батьків за емоційною розмовою про те, хто кого чим заразив і хто кого підсадив на наркотики. Таким чином вона дізнається, що все те, що про неї кричали діти в школі – правда. «СНІДозна дочка наркоманів».

Тим не менш, кінець досить обнадійливий: пристойно одягнені і красиві, батьки разом приводять Бланку в групу підтримки, де вона знаходить хлопців із такими ж проблемами й може відкритися.

Не менш яскравий фільм із нашої теми

«Далласький Клуб покупців»

Гучний у не такому далекому 2013 році. Екранізація історії, що сталася в 1985 році в Штатах і розповідає про досить сміливий вчинок Рона Вудруфа (Меттью МакКонахі), отримала чималу кількість нагород і номінацій.

Тоді, у далеких 80х, коли історія хвороби тільки-тільки почалася, ліки були ще в процесі розробки. FDA (the United States Food and Drug Administration) схвалила першу антриретровірусну терапію тільки в 1987. Народ був охоплений упевненістю, що ВІЛ/СНІД – хвороба повій, геїв і наркоманів, що, власне, і породжувало дискримінацію інфікованих людей. Людей не тільки виганяли з дому або звільняли з роботи – їх дискримінували навіть працівники медичної сфери, часто боячись навіть зайти з ними в одне приміщення.

Історія Рона Вудруфа досить іронічна. Потрапляючи в халепу на роботі, Рон опиняється в лікарні, де після низки аналізів дізнається, що в його крові виявлено ВІЛ. Реакція в нього така, як і належить «істинному ковбою» і ярому гомофобу. Нерозуміння, що перетікає в лють, і заперечення.

Лікарі пророкують йому 30 днів життя. Перші кілька він витрачає на наркотики й алкоголь, жінок і депресію. І відразу стикається з неприкритою дискримінацією і приниженнями. Після тижня він вимагає від лікарів АЗТ – один із перших видів терапії, у той час ще не схваленого FDA. Якраз із цієї причини він не отримує терапію, але дістає її нелегально. Рон привозить із Мексики 3 тисячі таблеток починає «штовхати» їх скрізь, де може. Знаходить собі колегу в особі трансгендерної ВІЛ-позитивної жінки (Джаред Лето), і разом вони поширюють Клуб Покупців по всьому світу. Замість 30 днів Вудруф проживає 7 років, борючись з епідемією і відсутністю ліків.

Актори, які виконали ролі головних персонажів, отримали Оскари. Кіно проходить за всіма основними точками проблеми – від параної й життя гей-спільноти до козней фармацевтичного лобі. Але в кінцевому рахунку СНІД у «Даллаському клубі» швидше точка відправлення для початку довгого шляху зміни людської свідомості.

«Скарб»

Більш похмура картина, але з оптимістичним закінченням – «Скарб» 2009 року. Фільм має досить складний і напружений сюжет. Темношкіра повна дівчина 16 років на прізвисько Скарб, що живе в проблемній сім 'ї, намагається вижити в цьому жорстокому світі. Батько регулярно ґвалтує її, у неї від нього двоє дітей. Мати принижує її так само, як принижують у школі. Перша її дитина неповноцінна й живе під опікою бабусі. Директор школи радить Скарбу відвідувати альтернативну школу, так як у неї непогано з математикою і вона в принципі здатна, хоч не вміє читати. У новій школі вона знаходить підтримку в особі вчительки Блю Рейн.

Після бійки з матір’ю, яка звинувачує дочку в догляді чоловіка, Скарб, не витримавши, забирає свою другу новонароджену дитину і йде. Міс Рейн дає їм притулок у своєму будинку, а після вони живуть у реабілітаційному центрі, де Скарб постійно працює над собою і старанно вчиться. Однак вона дізнається про смерть батька від СНІДу, і проходить тест на ВІЛ. Результат позитивний, але дитина здорова. Тому вона вибирає боротьбу. Скарб складає іспити на хороші бали й хоче вступити до коледжу. При цьому мати намагається повернути її додому, і фільм закінчується тим, що Скарб каже їй, що та її більше ніколи не побачить, і йде.

«Є люди, у яких всередині світло, що висвітлює шлях іншим. Думаю, деякі з них були в тунелі, і в цьому тунелі не було світла, крім того світу, який був у них всередині. Потім, як тільки вони вибралися з цього тунелю, вони починали освітлювати шлях іншим»

«Ліки»

І наостанок, світлий, але сумний фільм – «Ліки» 1995 року. Зворушлива до сліз історія двох хлопчиків із маленького містечка в Міннесоті, які борються з епідемією.

11-річний Декстер заражається ВІЛ через переливання крові. Через постійні знущання в школі йому доводиться весь час сидіти вдома. Але він знаходить друга – сусідського хлопчика Еріка.

Перейнявшись жалістю до хвороби одного, Ерік відгодовує один шоколадом і поїть зіллями з трав у надії вилікувати СНІД. Почувши, що в Новому Орлеані є людина, яка може допомогти, хлопчики на відправляються за течією Міссісіпі на плоту. На шляху їм зустрічається безліч перешкод: бандити, погоні. Намагаючись врятувати свого друга, Декстер розрізає собі долоню й ганяється за кривдником із криком про те що в нього СНІД, і він його заразить. Дана сцена вражає своєю напруженістю, рішучістю дитини й легким сумом, якій віддає цей відчайдушний вчинок. Після цього Декстеру стає погано, і хлопці на автобусі вирушають назад у місто, де дитина потрапляє в лікарню. Ерік сумує й потайки його провідує.

Коли хлопці сплавлялися річкою, у Декстера були кошмари, й Ерік дав йому свій черевик, сказавши що він поруч. На похороні Декстера Ерік поклав один кросівок у труну друга як символ того, що вони завжди будуть разом. І вони були.

Ось такі вони, фільми про ВІЛ і СНІД. Сумні і яскраві, різкі й сумні. Але що головне – впливають на суспільну свідомість.

На основі:

  1. «Вісім Топових Фільмів Про ВІЛ ТА СНІД/С.В.І.П.Є.Р. – Профілактика ВІЛ/СНІД». Sweeperaids.Ru, 2015;
  2. Роднянський, Олександр. «Секрети Майстерності: Голлівуд заробляє мільярди». Forbes.Ru, 2013; 
  3. Howard, Jodie. «Films That Changed The World: Philadelphia (1993)». Cinema Of Change, 2015;
  4. «Афіша Повітря: «Далласький Клуб Покупців»: Часом Мені здається, Що Ми Герої – Архів». Афіша, 2014;
  5. Philpott, Sean. «How The Dallas Buyers Club Changed HIV Treatment In The US». The Conversation, 2014.

Вам може сподобатися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.