Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

Чому жінки ніколи не бачили інопланетян

Обновлено

У дитинстві мене на все літо відправляли до бабусі в Крим. Там на вулиці жили одні хлопчаки, і мені ця компанія була цілком до душі. І ось одного разу ця сама компанія запропонувала відкрити клуб пошуку інопланетян.

Бабуся під клуб виділила сарай, який ми очистили від сміття, привели в порядок, і на дверях повісили вивіску: «Штаб клубу пошуку інопланетян». Я брала участь у наведенні порядку нарівні з усіма, і бабусю це ніяк не хвилювало. Їй навіть подобалося, що я проявляла свої господарські навички на очах у натовпу хлопчаків. Потім був складений графік вистежування інопланетян ночами. Хтось припустив, що якщо вдень ми інопланетян жодного разу не бачили, то треба шукати їх ночами. Моє чергування стояло в графіку останнім, так як я дівчинка, і до мого вступу в обов’язки треба вже чітко знати, з чим можна зіткнутися вночі. Я всю цю несправедливість проковтнула, і на все погодилася заради інопланетян. І ось щоночі мої колеги по клубу виходили на чергування, а вранці писали звіт про зустріч з інопланетянами. Ну просто щоночі їм були інопланетяни. У тарілках, на кулях, у якихось гігантських яйцях. Я з нетерпінням чекала своєї зміни, так як по динаміці розвитку подій, під час моєї зміни мало відбудуться мінімум шоу інопланетян. І ось настав мій день. Я одяглася тепліше, як вчили батьки, узяла пару словників із собою для полегшення комунікації, і на виході раптом спотикаюся об бабусю. Ту саму, яка дуже хвалила мої зусилля з прибирання клубу. Вона мені з порога: «Куди зібралася?» Я їй пояснюю: так, мовляв, і так, йду на зміну, буду чергувати, інопланетян розглядати. Вона мені у відповідь: «Ще чого, марш у ліжко!» Тут я зовсім не зрозуміла чому в ліжко, і знову взялася пояснювати все з початку. Але бабуся мені у відповідь каже: «Ніяких нічних чергувань. Марш спати!» Після короткої бійки біля дверей і з’ясування чому мені не можна, бабуся дала пояснення, проти якого в мене не залишилося аргументів: «Ти – дівчинка. Ніяких нічних чергувань. Ніяких інопланетян. Не жіноча це справа». Того вечора я довго не могла заснути, намагаючись зрозуміти, чому прибирання в клубі інопланетян нарівні з пацанами – жіноча справа, а нічне чергування в чистому клубі – не жіноча справа. Думаю, немає сенсу додавати, що інопланетяни знову приходили в ту ніч, і я їх знову не побачила.

А чоловік знає?

Моя знайома подалася на посаду головного лікаря великої дитячої лікарні. Доблесно пройшла всі етапи відбору, презентації планів та ідей, безліч зустрічей, обговорень кожного рядка резюме і списку досягнень. І ось на останньому інтерв’ю шановна людина задає їй питання: «Скажіть, а ваш чоловік знає про те, що ви претендуєте на таку посаду?» Вона відповідає йому, що чоловік у курсі, усе заохочує. Шановна людина впадає в ще велике роздратування: «А ви пояснили своєму чоловікові, чим ви будете там займатися? Що будете йти рано вранці і приходити пізно ввечері? У вас же, напевно, сім’я й обов’язки по дому?» Моя знайома хоч і львів’янка від роду, усе одно здивувалася такому питанню, і ще раз заспокоїла розхвилювався чиновника запевненнями про те, що чоловік присвячений і до всього готовий. Думаю, таке питання важко уявити собі на співбесіді з чоловіком. Як і питання на паспортному контролі в аеропорту: «Ви заміжня? Тоді чому летите без чоловіка?»

#тыжмать

Якось я написала у Фейсбуці пост про свою подругу, яка нещодавно народила, і про те, як ми вирушили з нею у відрядження, де всі дивувалися тому, що вона виглядає «нормально», а також постійно запитували, як вона могла залишити двох чотиримісячних дітей вдома на два дні з нянею, батьками й батьком. Дискусія, яка почалася під постом, виявилася набагато цікавіше самого тексту. Жінки розділилися на тих, хто пояснював чому вони сиділи з дітьми замість того, щоби йти і працювати; тих, хто дякував за таке влучне спостереження, так як втомився пояснювати, що пуповину перерізають у пологовому будинку, і жінка може віддалятися від дитини на відстань більше одного метра; і тих, хто говорив, що обговорення саме по собі дивне, так як це особистий вибір кожної конкретної жінки. Алілуя! Особистий вибір кожної конкретної жінки, виходячи з її ситуації, способу життя, оточення і пріоритетів. І я б дуже хотіла, щоби кожна конкретна жінка приймала це рішення самостійно, а не під пресом громадської думки, яке вбиває в голову, що «хороша мати тримісячної дитини на два дні не кине», «хороша мати не розведеться з поганим батьком, так як дитині потрібен тато», «хороша мати обов’язково буде годувати грудьми» й так далі.

Чому жінки їдять безплатно

У мене чудова банківська карта. У неї на звороті моя фотографія. Майже посвідчення особи: ім’я, прізвище і фотографія, тільки дати народження не вистачає. Дуже часто, коли я плачу своєю картою в ресторані з чоловіком, на підпис чек приносять саме йому. Карта – моя, ім’я – моє, фото на карті – моє, а чек на підпис – йому. Я одного разу не витримала, і запитала в дівчини: «Невже ім’я Ольга на карті й жіноча фотографія не наштовхують на думку, що карта може бути моєю?» Дівчина задумалася, пересунула чек мені, і поки я підписувала, заспокоїла мене фразою: «Ви знаєте, у нас у родині чоловік усі гроші теж віддає мені» Все, що я змогла із себе видавити, що чоловік навпаки – мені не чоловік. Дівчина пішла в подиві. У її системі координат у ресторані завжди повинен платити чоловік. А якщо платить жінка – то точно грошима цього самого чоловіка. І щось мені підказує, що саме так найчастіше і відбувається. А я хочу, щоби платив той, хто запросив. Щоб на діловому ланчі або вечері, чек розбивали на двох. Щоб жінки не оцінювали ділові та особисті якості чоловіка по тому, платить він за них у ресторані або пропонує розбити чек на двох. Напевно, якщо продовжити, таких комічних ситуацій буде ще більше, а людей, які такі ситуації помічають, зовсім небагато. І шкода від них начебто зовсім не фатальний. Просто в них є властивість формувати наші очікування від світу, впливати на наші рішення, і стає з часом частиною нашого життя. А чи хочу я таке життя або я хочу життя, де я зможу робити вибір не тому, що так прийнято в цьому суспільстві, а тому, що так правильно для мене?

Я якось брала інтерв’ю з приводу політики однієї дитини в Китаї, і запитала про те, чи хочуть китайські сім’ї мати більше, ніж одну дитину. Це була найкраща відповідь, яку я коли-небудь чула: «Ольга, вони швидше хочуть мати право мати більше однієї дитини».

Автор тексту: директор Фонду Олени Пінчук «АНТИСНІД» Ольга Руднєва

Джерело: safeconnection.org

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.