Обмеження прав жінок в ісламі: міф чи реальність?

Що знає середньостатистичний європеєць про жінок в ісламі? Окрім того, що мусульманки носять хіджаб, постійно зазнають дискримінації в отриманні освіти й обійманні посад у політиці, не мають права голосу й загалом повністю перебувають під впливом чоловіка, постійно зазнаючи утисків?

Ми регулярно бачимо в ЗМІ новини: мусульманку забили до смерті камінням, мусульманську жінку облили кислотою, n-е число мусульманок померло під час пологів (бо просто більший відсоток не отримують акушерської допомоги). У такий спосіб засоби масової інформації поширюють серед людей ісламофобію, а також формують у нас сприйняття життя мусульманської жінки сповненим утисків та обмежень в усіх сферах її життя. Безправного життя.

Але чи справді все так? Чи справді жінка в мусульманському суспільстві народжена з метою все життя опускати погляд, носити хіджаб, виховувати дітей та бути покірною своєму чоловіку (і на цьому все)? Чи справді жінка в мусульманських країнах настільки безправна?

Короткий словник термінів:

Мої спостереження. Під час ознайомлення з темою, я зіткнулася з двома діаметрально протилежними поглядами: з одного боку, самі ісламісти наполягають, що життя жінки в мусульманському суспільстві після ісламу значно покращилося (на думку дослідників, було навіть кращим за життя жінок більшості західних країн аж до 20 ст.), з іншого, постійне засилля негативу в мережі, як-от бойові дії Ісламської Держави, розстріл працівників журналу «Шарлі Ебдо» у січні 2016 чи чергова новина про смерть облитою кислотою жінки чітко дають усвідомлювати, що мусульманський світ живе за абсолютно іншими законами, осягнути й прийняти які не вдається звичайному європейцю чи мешканцю «інших світів». Мусульманська жінка наполягатиме, що їй живеться значно краще ніж в будь-якому іншому суспільстві, тоді як європейка вважатиме устрій її життя суцільним дискримінаційним процесом без права на голос та перспектив покращення.

Пункт 1. Хіджаб як повсякденний одяг.

Одним із найбільш розповсюджених міфів про іслам є зв’язок носити хіджаб. Історія цього вбрання сягає давніх місцевих традицій, хіджаб носили ще до появи ісламу, його не запроваджував ані пророк Мохаммед, ані його найближче оточення. Зверніть увагу, що й сам хіджаб має різний вигляд залежно від мусульманської країни. Жінки не носять тільки цей вид одягу — їм дозволено ходити в більш розкутому вбранні перед своїм чоловіком, синами й дітьми загалом, перед батьком чи серед інших жінок у відсутності чоловіків (якщо ті не є родичами). Колір хіджаба також не регламентується — подивіться, що сама тканина може бути отруйних чи яскравих кольорів, із вишивками золотими нитками чи розшитою золотом або дорогоцінним камінням.

Іслам учить бути богобоязким та скромним. Як і будь-яка релігія, іслам неможливий без жертви. Згадайте, як раніше в християнстві незаміжнім жінкам було прийнято носити довгі сукні, а заміжнім заборонялося ходити з непокритою головою. Хустка не тільки вказувала на статус жінки, вказувала на владу над нею чоловіка, його захист і заступництво («жінці глава — чоловік…»). В іудаїзмі носіння хустки також було явищем поширеним (якщо не сказати обов’язковим) аж до ХІХ ст. До того ж, якщо в Україні та інших країнах Європи, Америки жінки виходять заміж у більш пізньому віці, у мусульманських країнах заміжньою може стати вже дівчинка 12-и років (ми не говоримо, чи правильно це — наразі просто розбираємося, із чим пов’язана традиція носити хіджаб). За аналогією з хусткою в християнстві серед заміжніх жінок, жінки в ісламі тим паче мають носити цей вид одягу з урахуванням такого раннього початку шлюбного життя. Іслам не диктує це правило з метою дискримінувати жінку —  це пояснюється спробою захисту від сексуального домагання з боку чоловіків (а чи працює це?).

Пункт 2. Незайманість та простирадла. Правда чи міф?

Колись Айша спитала пророка: якби він знайшов на пасовищі місце, де до нього вже хтось бував, а також місце, куди жоден ще не доходив, де б він пас свого верблюда? Відповідь була такою: «Там, куди ще не ступала нога людини».

Одним із приписів, на які в ісламі зважають під час вибору майбутньої дружини, є її незайманість. Так, це не міф. Водночас це не значить, що мусульманин не може вступити в шлюб із жінкою, яка колись була заміжньою та має дітей від попереднього шлюбу. Пророк Мохаммед одружився з Хадіджою, яка на той час уже мала двох дітей. Єдиною умовою є те, що жінка має витримати так звану ідду, яка вимірюється трьома проміжками між менструаціями — саме таким є період очікування після заміжжя. Це робиться з метою перевірки, чи не вагітна жінка (у випадку вагітності ідда закінчується після народження дитини).

Свого часу я прочитала автобіографічний твір, написаний мусульманкою на ім’я Суад, яка познайомилась з європейцем у невеликому селищі в Палестині, і завагітніла від нього. Чоловік зник, а жінку, яка «зганьбила честь родини», облили горючим та підпалили. Практика підпалення, забиття жінки до смерті камінням чи поливання її кислотою прописана у Второзаконні, 22:13-21. Цього ж немає ані в Корані, ані в хадісах Пророка. Більше того, практика вивішування простирадл після першої шлюбної ночі на люди засуджується Шаріатом і вважається древнім пережитком, який має бути викоріненим.

Пункт 3. Жінка в мусульманській країні та кар’єра/політика. Гендерні ролі в родині.

Згідно мусульманській традиції, основна роль жінки полягає в догляді за дітьми й «домашнім вогнищем». Утім, за наявністю бажання мусульманська жінка також може займатися торгівлею чи політичною діяльністю (з єдиним «але»: якщо чоловік погодиться на це та якщо це не заважатиме їй так само займатися дітьми й будинком). Дружина Мохаммеда Хадіджа займалася торгівлею, татарська цариця Сююмбіке стала легендарним державним діячем.  П’ятнадцятого сторіччя було укладено 12-томний біографічний словник, що містить інформацію про 1075 жінок-учених (автор праці — аль-Шакхаві).

Іслам дозволяє жінкам працювати за умови, якщо вони не залишатимуться наодинці з чоловіками, та якщо робота не заважатиме догляду за дітьми й домом. У жіночих навчальних закладах чи спортивних центрах перевагу надають саме жінкам. Утім, деякі ісламські спільноти й досі не надають жінці права обіймати посаду судді (що пов’язують із бажанням огородити її від розгляду жорстких та кривавих кримінальних справ). І, на жаль, в умовах сьогодення в деяких мусульманських країнах, серед яких Єгипет та Марокко, нерідким явищем лишаються обмеження в сфері освіти та роботи. Серед плюсів: усе зароблене жінка може витрачати на власний розсуд, тоді як чоловіки витрачають отримані за роботу гроші на всю родину.

І в кого ж іслам не асоціювався з практикою багатоженства (полігінія)? Але дозвіл мати кількох дружин з’являється на пізніх етапах становлення ісламу, і був спричинений об’єктивними історичними обставинами — багато чоловіків загинуло на війні. Але в сучасному світі, коли не має диспропорції чоловіків і жінок (в умовах миру), все більше мусульман не вдаються до цієї практики. Але все ж таки одруження з кількома жінками має бути попередньо узгоджене з першою дружиною та з урахуванням того, що чоловік зможе забезпечити однакові умови для кожної дружини. Відповідно, якщо чоловік ігнорує ці правила він порушує приписи Корану.

І надолік… З ісламом покращується становище жінок у мусульманському суспільстві, релігія сприяє реформації гендерних ролей (див. дослідження Вільяма Монтомері). У доісламській Аравії, приміром, новонароджених дівчаток у родинах із важким фінансовим становищем нерідко умертвляли, а жінки й зовсім не мали прав. Існує думка, що жінки в ісламі мали більше прав, ніж жінки в деяких західних країнах до ХХ ст.

Але… На жаль, у більшості країн ісламського світу права жінок порушуються. Серед них найчастіше натрапляємо на такі:

• жіноче обрізання;
• нема законів та покарання за сексуальне домагання;
• жінки стають жертвами побутового насилля;
• гинуть під час пологів (у деяких країнах тільки 36 % пологів відбуваються з акушерською допомогою);
• у деяких країнах у випадку повторного заміжжя жінка може втратити права на опіку над дітьми від попереднього шлюбу;
• жінкам забороняється виходити заміж за іновірця. Народжені в шлюбі від іноземця діти не мають права отримувати громадянство в мусульманській країні;
• слова жінки як свідка враховують удвічі менше за слова чоловіка;
• жінці важко довести факт зґвалтування, до того ж у подальшому її саму можуть переслідувати за перелюбство;
• нема обмежень на шлюбний вік; у деяких країнах дозволено брати заміж дівчину віком 10-и років. Більшість жінок стають заміжніми ще до виповнення 15-и років.

Туніс виявляє себе країною найбільш розвиненою та сприятливою для розвитку жінки в багатьох сферах суспільного життя. У грудні 2012-го року в Тунісі було відкрито першу справу щодо побутового насилля, з 2002-го жінки отримали право оформлення громадянства для своїх іноземних чоловіків та народжених за кордоном дітей (чи дітей від чоловіка іншого віросповідання).

Навколо устрою життя й традицій у мусульманських родинах уже давно точаться бурхливі дискусії. Адже з погляду фемінізму чи не кожний аспект життя мусульманської жінки дискримінує її, гальмує її розвиток (або ж просто не сприяє будь-якому прогресу). Ми не можемо усвідомити, осягнути постійне покривання тіла щільною тканиною, постійну гру-схованку самої себе від інших (за винятком власних дітей, чоловіка, декількох родичів чи посиденьками з подругами за чашкою, де у вирії витанцьовують магічні ритуали чаїнки відбірного чаю, зібраного й висушеного під сонцем десь у мусульманській країні). Вона так само експресивна, гаряча, повна дискусій, протиріч, крикій і подекуди навіть бійок. Така ж спекотна, яким є спекотне сонце в зеніті в мусульманських державах.. І тоді як ми продовжуємо давно заданий ритм промов про відсутність у мусульманських жінок прав, вони дивуються нашій відвертості, відкритості, відсутності в нас табу й кордонів у голові та житті загалом. І, певно, ця дискусія, яка триватиме ще дуже тривалий час — навіть незважаючи на те, що про фемінізм говорять на конференціях у Стамбулі, а мусульманські країни хоч і невеликими кроками, але все ж розвиваються, стаючи подібними до країн західного зразка.

Авторка текста: Марія Прохоренко

Illustration by Cristiana Couceiro