А що там у них: правила життя в студентських гуртожитках України й закордоння

І без того хвилюючий крок — вступ до університету, більшість із нас смакує (чи смакувало) ще й тому, що він знаменував переїзд від батьків. Утім, зіткнувшись з першим кроком у доросле життя, ми незчулися, як одяг припинив прати себе самостійно (а на прання комендант почав видавати якісь дивні талони), їжа помахом палички чи іншим невідомим способом не з’являлася на столі, а приватність та тиша перетворилися на найдорожчу після їжі й кави валюту.

Так, гуртожитки (особливо підкреслимо: українські, а на додачу й російські і, певно, білоруські) — це не Tietgen у Копені*, не просторі коворкінґ плейси з панорамним видом на місто й не королівський VIP для одного вас із власною душовою. Часом доводиться забувати про зручності, бо вода в бойлері не гумова, а претендентів помитися вистачає; або ж води просто систематично немає. Чому немає? Немає, і все тут.

*Тіетґен (Tietgen) — один із найбільш незвичайних гуртожитків світу. Розташований у новому кварталі Копенгаґена в Данії. На території гуртожитка розташований власний внутрішній дворик, у кімнатах тепла підлога, кожна спальня з туалетом та душовою. Є стоянка для велосипедів, музичні кімнати з фортепіано й барабанами і т. д. (Прим. авторки)

Дмитро Павлюк

Бакалавр факультету прикладної математики в Прикарпатському НУ ім. В. Стефаника (Івано-Франківськ), Випускник Akademia Górniczo-Hutnicza (Краків)

Системний інженер у Comarch

— Шатався по гуртожитках щонайменше 8 років. Зрозуміло, що рівень гуртожитків у Польщі набагато вищий. Тут прибирають. Не було такого, як в Україні, коли гуртожитки замикали о десятій. Пам’ятаю, у Польщі ми ходили на дискотеку біля студмістечка; ніхто нічого не казав.

— Я ще не попав на такий «бум», коли українці почали поголовно переїжджати в Польщу. Поїхав вчитися за програмою подвійних дипломів. Українців було багато, хоча тоді почути українську мову в магазині означало здивуватися, зрадіти: о, українці, круто! Ми не одні тут. Не те, що зараз: а, знову російська мова… Тоді, коли переїжджав я, у Польщі переважно були українці з Заходу, а зараз переїхало чимало людей зі Східної України.

— Я не відчув ніякої ксенофобії з боку поляків. За всі роки, що я тут, про негативне ставлення поляків до нас дізнаюся хіба з новин, які читаю, і з політики «ПіСу» (Право і Справедливість), яку вони зараз впроваджують. Хіба раз від колеги чув, що так історично склалося, що поляки вищі за українців. Тоді мене це дуже вибісило, ми зараз не розмовляємо.

Найприкольніше — це 1-й курс. Ти нічого не знаєш, для тебе все нове. Дуже багато різних емоцій. У нас було дуже «двіжово». Як на мене, ті люди, які студентські роки прожили в квартирі, повністю цих років не відчули. Незважаючи на весь той треш — бруд, тараканів, ті самі старі ліжка, неадекватних вахтьорш, — це гуртожиток. До всього звикаєш, а згадуєш ці всі моменти згодом із посмішкою.

— Там, де я жив, кімнати були розраховані на двоє та троє людей, по 10 в одному блоці. В Україні я жив у гуртожитку, де в кімнаті було мінімум троє людей — у принципі, теж нормально, тільки плюс польського гуртожитку в тому, що там немає тарганів. Хоча після 2-го курсу на них уже не зважаєш.

— Ще 1 плюс польських гуртожитків у тому, що там можна було ночувати знайомим не з гуртожитка. Так можна було переночувати в когось 4 рази на місяць.

Вартість гуртожитку MS AGH Student Campus /міс.:
442,80 pln за 2-3–місну стандартну кімнату

Олексій Буров

Бакалавр UC Santa Cruz (Каліфорнія, США)

Програміст-інтерн у Amazon

— Первое, что бросилось в глаза — мой университет разделялся на колледжи (но не учебные заведения, а просто отдельные застройки общежитий). В каждом «колледже» за счет этого была своя атмосфера. Были более «азиатские», более «темнокожие» колледжи. Был колледж с большим количеством международных студентов (тот, куда я попал).

— С самого начала заселения все американцы начинают очень сильно социализироваться, включают музыку, открывают двери и всех к себе приглашают. Обычно таким образом и формируются главные компании друзей в здании или на этаже. Присутствует индивидуализация в оформлении комнаты, дверей. Каждый любит вешать какие-то украшения, политические цитаты или просто «триповые» рисунки.

В основном в своей комнате я только спал, так как был занят учебой. На ваш образ жизни сильно повлияют так называемые «руммейты» (от англ. room — комната, mate — приятель. Прим. авторки). Как правило от их стиля жизни формируется и ваш социальный круг, интересы. Если вы ладите со своими сожителями — отлично, в противном случае может быть много скандалов вплоть до выселения. Американская система обучения поначалу дает много возможностей бездельничать и творить всякую «дичь», поэтому бывают случаи, когда люди попадают в совсем «отбитую» компанию. Большинство в комнате решает. Если большинство тихое, то оставшемуся «тусеру» придется искать друзей где-то за пределами комнаты. И наоборот.

– Про питание в американской столовой стоит рассказать отдельно. Есть такой термин — “freshman 15”. За первый курс студент поправляется на 15 фунтов. Связано это прежде всего с доминирующими пиццей, гамбургерами и картошкой фри в меню столовой. Тем не менее питаться нормально вполне возможно, бывает и хорошая еда. Столовых обычно несколько и во всех разное меню, поэтому всегда можно найти что-то для себя.

— Необычно по сравнению с Украиной то, что практически все люди учатся далеко от дома (где-то 90% студентов). Причем почти всегда это сознательный выбор, а не степени обстоятельств, что еще раз подчеркивает тему самостоятельности человека в американском обществе.

— Даже если у вашего папы «мерседес», то скорее всего он вам поможет с жильем и едой, а дальше сами. За счет этого во время тусовок всегда употребляется дешевый алкоголь в больших бутылках (1,5л), который называется “handle”. Что интересно, самый популярный напиток — водка.

Вартість гуртожитку/міс.: невелика двомісна $1,136;
звичайна тримісна $1,116

Богдан Хмельницький

Бакалавр ХНУ (Хмельницький)

Випускник Uniwersytet Pedagogiczny im. Komisji Edukacji Narodowej (Краків). Фотограф, веб-аналітик у Accenture, автор блоґу про подорожі Fotonotesy на WordPress

— Я жив 6 років в українському гуртожитку, ще 2 — у польському. У Хмельницькому в гуртожитку було непогано, він не був сильно гірший від польського. Звісно, там не було якогось супер-ремонту. Були дво-тримісні кімнати, свій душ, туалет на кожну з цих кімнат… Утім, поруч із моїм гуртожитком в Україні був інший, де душ та туалет були у підвалі — на всі 9 поверхів.

— Гуртожиток суттєво дешевший. За польський я платив Zl 400. Квартиру тоді теоретично можна було б знайти за таку суму — точніше, місце в кімнаті. Але це було би на окраїні, а гуртожиток знаходиться в центрі, де постійно якийсь «двіж», студенти, постійно весело…

— У середньому в Польщі дво-триособові кімнати. Є ще на 1 людину, але це вже для докторантів. В Україні кімнати теж були розраховані на 2-3 людини, але там, де мали би жити 2 людини, жило троє.

— Я харчувався в студентській їдальні, страви там були середні. Меню… кава, чай, якісь пєрогі (pierogi в Польщі — те саме, що й наші вареники. Прим. авторки)… загалом, звичайне меню, яке тільки можна знайти в звичайних кафешках.

В Українських гуртожитках заборонено пити. Усі п’ють, але якщо зловлять, може бути покарання залежно від гуртожитка: когось, може, навіть і виженуть. У Польщі теоретично теж заборонено пити. Але всі носять, усі п’ють, проблемою це не є. І тут є така традиція: часто виходять пити саме на коридор. П’ють пиво, вино, горілку… те саме, що й в Україні.

Микита Голоцван

Студент НУ «Острозька академія». Політолог

— Общежитие. Одно слово, с которым у каждого студента связаны свои воспоминания. Живя в небольшом городке, условия проживания лично в моем общежитии замечательные. Это и новый ремонт, и холл с плазменным телевизором, и достаточное количество душевых с горячей водой. При этом приходилось слышать, какие общежития в столице: люди жалуются на крыс, тараканов и отсутствие ремонта. Так что с условиями никогда нельзя угадать, и даже величина города и престижность ВУЗа тут ни при чем.

Радует то, что всегда можно сменить и комнату, и общежитие. Если есть свободные места, это нетрудная процедура.

— Люди. Тут тоже все индивидуально. Как по мне, не играет роли ни курс студента, ни его специальность. Как человек себя представит, так и будут к нему относиться. Конечно, не избежать и разногласий. Ведь четырех (зависит от того, на скольких людей комната рассчитана), зачастую даже незнакомых людей, поселяют на долгое время в маленькую комнату. Лично для меня это, наверное, было самое трудное. Я не раз менял и комнату, и общежитие, но не раз случалось так, что соседи по комнате были не самыми близкими для меня людьми – скорее «сожителями», а друзья и близкие были вне этой комнаты. Но постоянная взаимовыручка — это плюс. Помогать друг другу в общежитии принято, все ведь студенты, все соседи. Никогда не знаешь, когда и тебе самому будет нужна чья-то помощь. Как по мне, жить обособленно в общежитии — не лучший вариант.

Хоть есть и минусы, также остается то, что многие вспоминают, то, что и есть неотъемлемой частью студенческой жизни — весёлые компании и много новых знакомств. Собираться в комнате у друзей, до ночи обсуждая интересные темы, тайно пронесённый алкоголь, игра на гитаре, возможно, романтические знакомства — всё это обязательно есть в общежитии.

Вартість гуртожитку/міс.: 400 грн. за стандартну 2–місну кімнату

Violetta Kim

Бакалавр ДНУ ім. О. Гончара (Дніпро)

Контент-маркетолог(-иня) у Referr, копірайтер(-ка), авторка блоґу Zavynom на Medium

— Спочатку мене не хотіли селити (сама я жила у місті під Дніром), а потім я дізналась, що в нас у гуртожитку була така «тєма» – доплати за додаткове місце й до тебе нікого не підселять. Дуже зручно, ага?

— Переїхала я з двох причин: хотіла більше спілкуватися зі своїми + хотілось поїхати від батьків і жити самостійно. Мій гуртожиток (там, здається, тільки філологи жили) був найгіршим з усіх. Серйозно, без перебільшень. Ось кілька вражаючих фактів:

Я жила у кімнатці, яка раніше була складом для матраців. Нас жило четверо, а прописано — п’ятеро.
Кухні зачинялись о 23:00. Не встиг закип’ятити воду для чаю — ну шо ж.
Гаряча вода була тільки взимку, коли вмикали опалення. Душові зазвичай переповнені, там не скупатись. А в інші дні ми тягнули залізні відра, нагрівали воду, займали чергу в умивалку і чекали. У нас із дівчатами була перевага — ми жили прямо біля умивалки. Але там не було дверей, тому ми завішували прохід тоненькою ковдрою і купались. Голову миєш в довгих залізних раковинах. Класно, якщо до цього ніхто там не мив посуд і не залишив напівнедоварені макарони. Погано, якщо хтось таки мив посуд і там окрім макаронів є трошки картопельки, лучка, жирної юшки з-під супу.
У нас відбирали дуйчики і електрочайники, бо проводка не витримувала. Ми ховали їх у речі. Якщо домовитись зі старостою, вона плюне на твій чайник. Це не завжди вдавалось.
Тьма-тьмуща тарганів. Ми настільки звикли до них, що навіть не відчували відрази. Ну було трошки неприємно, коли хтось повз по волоссю вночі, але потім звикаєш. Скільки не трави — вони збігаються.
На вихідних не прибирали в туалетах. І в кабінках не було дверей! Причому на іншій стороні коридору (нас була коридорна система) туалет був із дверима, а на нашій стороні — без. Чому — я не знаю. І це просто: ватафак, гайз?

Коридорами 7-го гуртожитку від ДНУ ім. О. Гончара

У нас були вбивчі вахтерши. В інших гуртожитках, я знаю, вони більш-менш лояльні. А у нас — звірі. Нікого не пускали в гості й по триста разів перевіряли студентський. Одного разу ми тягнули здоровенні сумки, нам хлопчик вирішив допомогти з сусіднього гуртожитку, а вахтерша його не пустила. Ми лаялись, а потім плюнули й затягнули сумки на третій поверх самі. Ну а шо?

— Зате їдальня у першому корпусі — казка. Там недорого й досить смачно, а взимку — ще й тепло. Проводили там дні й ночи. Це пізніше я рідко там їла, бо зазвичай або пересолене, або недосмажене. Але в цілому — там добре годують. Дуже смачні пиріжки й персонал привітний.

З’їхала на другому курсі на квартиру. Раділа, що лишаю гуртожиток. Якби не дівчата, не наші посиденьки в коридорі з горнятком чаю, не вранішні прогулянки до корпусу — були б самі негативні емоції. А так — справжнє студентське життя. Мені після того нічого не страшно. Але повторити я б не наважилась.