Часто використовуєш у мові слово «інвалід»? Перекажи своїй мамі, що ти таки матюкаєшся: на людях, в учбових закладах, навіть удома з нею. Про це варто поговорити.
У 2015 році Дональда Трампа розкритикували за передражнювання в прямому ефірі рухів репортера з інвалідністю від New York Times, а у 2017 році ця людина вже у якості президента представляє інтереси країни, головними пріоритетами якої завжди були права людини, рівність та свобода.
То що у цьому горезвісному 2к17 відбувається з толерантністю в Україні?
Тема інклюзії в нашому суспільстві майже не піднімається. Ми звикли на автоматі уникати незручних питань, не цікавитись незнайомими термінами, байдуже ставитись до інших людей. Однак глобалізація невідступно дихає у спину, зіштовхуючи найрізноманітніших людей, навчаючи їх приймати дельту відмінності один одного, слухати і нарешті чути. А ця стаття – лише легкий поштовх у сторону пізнання і опановування мистецтва поваги до інших, відмінних від тебе.
За нудною, не завжди достовірною та не вартою довіри твого препода Вікіпедією: «Інклюзія (від англ. inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі. І насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку.» А що насправді має на увазі це «включення»? Це ж не включати вольтметр у замкнуте коло на лабораторній з фізики; тут про людей, а їх набагато складніше передбачити, ніж результати тієї самої лабораторної навіть після трьох пропущених лекцій.
Часто говорять, що люди з інвалідністю вимагають особливих прав чи ставлення. Насправді ж вони вимагають лише рівних з іншими прав. Включення передбачає забезпечення кожного громадянина усіма необхідними складовими для можливості отримувати освіту, працювати, користуватися суспільними благами (будь то надруковане Брайлем меню чи зручні пандуси у метро).
Чому це важливо, особливо зважаючи на ситуація в Україні?
Десять, одна четверта, один – магічні числа, що влучно відтворюють картину інклюзивного сьогодення.
Кожна десята людина в країні має певну форму інвалідності.
Інвалідів «не було» лише в СРСР, як і сексу, рок-н-ролу, дефіцитних продуктів та багато іншого.
Лише одна четверта (0.25) відсотка українських соціальних установ є доступними для усіх громадян.
Що казати про суспільство, коли навіть державні установи не можуть надати необхідної якісної підтримки усім прошаркам населення.
Менше одного відсотка закладів харчування мають меню для незрячих.
Хоча одного меню на заклад буде цілком достатньо, великий бізнес також не надто переймається подібними питаннями: надто дорого. Зрештою, машин, що друкують шрифтом Брайля, в Україні менше п’яти, і запити, що не є оптовими, точно вдарять по кишені замовника. Ідея класного соціального стартапу прямо зараз і ексклюзивно для тебе: купити за кордоном стару машину, що друкує Брайлєм, і продавати власноруч роздруковані меню копійкової собівартості за ціною звичайних.
Коли і держава, і бізнес не готові до інклюзивності, найпростіший спосіб допомогти суспільству – це почати з себе. Часто ми не знаємо, як правильно до людини звернутись і як себе узагалі поводити, відчуваємо дискомфорт в присутності людини з інвалідністю.
Тож, що насправді казати не варто? Розвінчуємо міфи і вчимось називати речі своїми іменами:
Інв***д
Зацензурено, бо – це матюк. З англійської перекладається як «негодний», що, погодься, принижує цінність людського життя.
Особа з обмеженими можливостями
Чи зможеш ти прямо зараз піднятись і пробігти півмарафон? А от параолмпійці з вадами зору цілком на таке здатні. То чиї можливості обмежені у цьому контексті?
Особа з особливими потребами
Вегетаріанці? Люди зростом понад 180 см, що так незручно підпирають колінами стіни на верхніх полицях у плацкарті? Хіба це не особливі потреби?
Неповносправний
«Той, що потребує сторонньої допомоги» – те, з чим люди з інвалідністю борються, і що створює величезну дискримінацію на робочих місцях
Каліка
Українське слово, що вказує на інвалідність у негативному контексті.
Чому правильно саме «Людина з інвалідністю»?
Передусім кожен із нас – людина, і лиш потім сукупність усіх ярликів, які суспільство чіпляє на оточуюче середовище з метою спростити комунікацію: родич, друг, працівник, дівчинка/хлопчик, мрійник. Друге без першого неможливе, але іноді дуже важливо це пам’ятати. Інвалідність – лише одна з модифікацій людського організму, а існує нас цій планеті близько сімох мільярдів. Тож сприймаймо один одного передусім як людей: хоч і різних, але рівних.
Матеріали для статті надано неприбутковою організацією «Inclusive Friendly»
Авторка статті: Анна Пустовойт
