кожного в житті є події, після яких життя поділяється на «до і » після. У моєму випадку це був переїзд в інше місто, вступ до університету.
11 клас був досить складним, школа, репетитори, підготовка до іспитів. Найважче в той період було визначитися чого ж я хочу насправді.
Більшу частину свого життя я хотів бути психологом, а потім це перетворилося на психіатра. І тоді я вирішив, що хочу звернутися до лікаря. Жила я в Полтаві й більшу частину 11 класу я готувалася вступати саме в Полтавський медичний. У мене не було навіть думки про вступ в інше місто. Але всесвіт вирішив по-іншому, у середині січня в медичному змінили правила прийому студентів. Я не той тип людей, які швидко здаються, але це був поштовх, щоби я зрозуміла, чого насправді хочу.
Звичайно, коли я сказала мамі, що хочу повністю змінити напрямок і піти в гуманітарний ВНЗ, мама здивувалася, але повністю мене підтримала, за що я їй безмежно вдячна.
Це зайняло досить багато часу знайти нових репетиторів і вчити предмети, яким майже не приділяла уваги цілий рік, але іспити я склала на середні нормальні бали. Тепер стояло питання вибору університету і, власне кажучи, спеціальності.
Напевно, найбільший вплив справив CACTUS Forum 2015, після цих 10-ти незабутніх днів, сотні активних, веселих, розумних і енергійних людей, я зрозуміла, що просто не можу прожити все своє життя в одному місті. І я вирішила вибрати виш за межами рідної Полтави.
Коли настав час подавати документи (думаю ті з вас, хто надходив минулого року в Україні, знають, що потрібно подавати документи до ВНЗ за пріоритетами), я вирішила, що перший пріоритет поставлю туди, де б я хотіла вчиться найбільше. Я впевнена, що мало хто працює за фахом після закінчення ВНЗ, саме тому я вирішила вчити те, що дійсно буде для мене важливим.
Отже, я подавала на іспаністику, культурологію, перекладача ще кудись, але ось першим пріоритетом у мене стояла спеціальність – «класична філологія (латинська, давньогрецька мови й література)». Ці мови полонили мене, хоча я ніколи раніше їх не вчила.
Чесно кажучи, я не думала, що правда пройду по першому пріоритету, для мене це здавалося неможливим. Але ось, я вчуся вже другий семестр тут!
Й ось літо закінчилося, і пора було їхати, я не буду зараз тут розповідати, як мені було складно залишити своїх друзів і батьків за 800 км, це я усвідомила тільки через пару місяців.
Це коротка історія, як я потрапила туди, де живу вже майже півроку – Львів!
Отже, чого мене навчили ці півроку:
- цінувати своїх справжніх друзів;
- ставити питання, не боячись виділятися і відрізнятися;
- найближчі – це сім’я;
- краще бути однією, ніж із людьми, які тобі не цікаві або які не вірять у тебе;
- все, що ви робите, ви робите тільки для себе (так що намагайтеся, наслідки теж дістануться вам);
Знаєте, я пройшла через багато чого й дуже сильно змінилася. Але я знаю, що попереду мене чекає ще більше труднощів і складних виборів, страхів і тривоги, і це саме те, чого я шукаю. Життя. Це і є вона.
Я не хочу просидіти все своє життя, якого, до речі, не так уже й багато (якщо відняти третину життя, яке ми спимо, то це приблизно лише 14 600 днів), на дивані переглядаючи серіали й переживаючи за відносини нереальних людей, так моє життя навіть не почнеться.
І в кінці, хочу сказати вам – ризикуйте!
Спробуйте Вийти зі своєї зони комфорту, вам сподобається!
І найголовніше, завжди будьте собою! Це принесе вам успіх, у будь-якій ситуації.
