Як на рахунок того, щоби трохи поговорити про книги? Точніше, не про саму їх суть або письменників, а про те, що зараз популяризує суспільство. Те, що зараз модно й має бути прочитано всіма, адже це ж «модно» як ніяк!
Боляче смішно мені стає від того, що нині пускають у книжковий прокат, який розходиться по всьому світу. Помічаю це тому, що для мене, читати щось таке… складно… ні, не те слово. Просто нудно, нецікаво, затхло й навіть бридко. Усе пропахло посередністю й банальністю. Пробував читати, щоби зрозуміти що ж це таке й що це із себе представляє.
Про події
Псевдолітература, яка вливається в маси, книги, які ми бачимо в руках, на телефонах, планшетах, з якими знайомі всі твої друзі і знайомі (частіше залишають про них хороші відгуки). Але суть усього цього в тому, що ці книги не несуть у собі нічого! Вони порожні! Так, набиті текстом, тезами, епітетами, якими-ніякими сюжетними поворотами (які легко передбачаються), але, порожні, адже пишуть там ні про що. Нудна сюжетна лінія, яка не рясніє нічим незвичайним, марнослівні бесіди, які не мають на увазі під собою нічого більшого, ніж просто розмова, іноді навіть прослизають «творіння» без більш-менш зв’язного тексту й різноманіттям молодіжного сленгу, який просто огидний. Просто подивіться на нинішніх кандидатів на найбільш продавані та читані книги :
«Сутінки», «50 відтінків сірого», «Голодні ігри», знайомі вам назви, правда? Знайомі ж, тому що всі їх знають, будь-то з поганої сторони або хорошою. Додайте ще сюди різносортних детективів, трохи бестселерів(до вже вище сказаних можна додати ще й Муракамі), трішки фантастики, кілька драм і парочку навколофілософських книг (наприклад, Коельо. «Будь-яка книга.», 50 сторінок доморощеної псевдофілософії). Вітаю, ви щойно отримали добірний шматок шлаку з нинішньої літератури. А ще, навіть серед класиків завалялося те, що не повинно високо оцінюватися, а воно цінується! Хочете приклад? Будь ласка! Давайте візьмемо… «Майстра й Маргариту» Булгакова, яка при найближчому розгляді виявляється вульгарною белетристикою, що стала для масового читача перепусткою у світ інтелектуалів і символом елітарності – зрозуміло, помилковою. Якщо опустити затишний портрет Москви 1930-х років, залишаються любовна лінія в стилістиці сентиментальних романів, балаганна містика, нарочита афористичність, історизм на рівні підручника для восьмого класу, плакатні образи й картонні персонажі. Я не буду говорити або стверджувати про те, що зараз абсолютно вся література така. Ні, зовсім ні. Скільки б поганого не було, усе одно залишається частина (хоч і мала) хорошого. Головне, щоби тільки це ефемерне «хороше» й зовсім не, у чому, я вже сильно сумніваюся.
Що нас чекає?
У нас же зараз масова культура, так? А раз усе стало масовим, то і спростилося. Усе спрощується. Для всіх і для кожного, усіх під одну гребінку. Колись книги читали лише деякі. І книги могли бути різними. Світ був просторий. Але, коли у світі стало тісно від очей, ліктів, ротів – тобто, людей і їх однакових творів у будь-яких сферах, коли населення подвоїлося, потроїлося, вчетверилося, зміст фільмів, радіопередач, журналів, книг знизився до відомого стандарту. Така собі універсальна жуйка. Давайте будемо крутити людський розум у шаленому вихорі, швидше, швидше! Руками видавців, різних підприємців, телеведучих, так, щоби відцентрова сила просто викинула геть усі непотрібні й марні думки з голови!…
Термін навчання скорочується, філософія, історія, мови скасовані. На перше місце роботу, потім – розваги! Більше книг із картинками. Більше фільмів. А їжі для розуму все менше, це потрібно прибрати. Журнали перетворюються на різновид ванільного сиропу, книги – на підсолоджені помиї. Потрібно набити людям голови цифрами, нешкідливими фактами, поки їх не почне нудити від власної блювоти, нічого, зате їм буде здаватися, що вони дуже освічені. У всіх них навіть буде враження про те, що вони можуть мислити, що вони не стоять на місці, а рухаються вперед, хоч справа йде зовсім навпаки. Нікому не можна давати такої слизької матерії як філософія або соціологія. У жодному разі не допустити того, щоби хтось зумів будувати висновки або узагальнення, бо це призведе до меланхолії. Людина, яка намагається виміряти й обчислити всесвіт, який не можна ні виміряти, ні обчислити, значно депресивніше і придушення людини, яка просто живе не замислюючись.
Що ж робити?
Благо, є все ще ті твори, які правда змушують нас думати, розмірковувати й насолоджуватися читанням. Насолоджуватися тим, що ми можемо мислити! Можемо щось вирішити, уявити або розрахувати. Усе це нам дають книги, які все ще знаходяться навколо нас. Наукова література і правильно підібрана класика, ось чому я віддаю свою перевагу. І хочу порадити вам спробувати те ж саме. Наприклад, можете прочитати Михайла Веллера, почніть із «Перпендикуляр» – а-це те, з чого починав я, але, насправді, особливої різниці немає, цікавий автор, який пише про багато речей з історії та філософії. Або, якщо хочеться чогось більш віддаленого від історії, спробуйте прочитати «Пролітаючи над гніздом зозулі» Кена Кізі, у закладеному в ній сенсі вам належить розібратися самим. Доб’ю цей невеликий список третій список психологією, яку ми можемо наочно спостерігати навколо нас. «Психологія впливу» Роберта Чалдини допоможе вам краще розбиратися в людях.
Кінець?
У цій статті, я не хотів розповісти вам про те, що зараз погано, а що добре, яка література погана, а яка ні, це моя особиста думка й погоджуватися з ним, я вас не змушую, адже для кожного є щось своє. Я спробував навести приклад того, як я розумію деякі речі, які відбуваються навколо нас і до чого вони можуть привести. Подумайте над вищесказаними речами й над тим, що ви читаєте.
