Ви коли-небудь думали про те, у чому наша проблема? Проблема всього людства в принципі? Я знаю про те, що ця тема занадто велика, Глобальна, багатошарова і важка для однієї статті, але все-таки. Зовсім недавно я прийшов до того, що однією з величезних наших проблем є невдоволення, почуття незадоволеності. Здавалося б, ми намагаємося прагнути до чогось більшого, хочемо досягти чогось. Ми ставимо для себе певні цілі і йдемо до них придумуємо собі мрії, щоби їх втілити, адже ми так багато всього надумали й так багато всього хочемо встигнути. Ми сміливо говоримо про те, що нам не подобається, можемо висловлювати свою думку, прагнемо щось змінити чи виправити, будь то якась несправедливість або просто особистий дискомфорт. Нас не дуже цікавить підгрунтя й першопричина вищеописаних подій, адже важливіше прийти до змін. Хоча, зрештою, ми не змінюємо, а розмінюємося. Ми можемо бути ким-завгодно: жебраком, доктором, учителем, програмістом, адвокатом, але наш внутрішній голос усе одно зажадає чогось іншого, чогось нового, і все більше й більше, як якийсь наркоман, якому не вистачає нової дози – більше відчуттів, більше грошей, більше-більше й більше за все.
Ми поспішаємо й поспішаємо змінювати, шукаємо себе, пробуємо щось нове, намагаємося урвати шматочки повсякденної реальності, проаналізувати її, переварити, синтезувати й отримати продукт, за допомогою якого зможемо виправдати ще одне безглузде сьогодні в ім’я майбутнього завтра, в ім’я прогресу. Але що таке прогрес? Крок уперед? Еволюція? Процвітання? Так це так. Я погоджуся з цим, але можу додати те, що прогрес – це всього лише крок, який провіщає занепад. Будь-то любов, життя кожного з нас, ера цілої цивілізації, так що-завгодно, усе зітреться в пил.
Коли ви останній раз дивилися на нічне небо, таке темне, далеке й загадкове, яке повно яскравих зірок; або на денне – неосяжне й безмежне, з білими хмарами, які нагадують різні фігури, що малює ваша уява? Коли в останній раз ви підставляли ваше обличчя легкому подиху вітру, яке лоскоче щоки і змушує примружити очі від задоволення?
Наші щоденні прагнення порочні, безглузді й невірні – ми хочемо знайти найкраще, змінюючи все те, що вже є так швидко, що не встигаємо за всім цим, і, врешті-решт, марно, тому що втрачаємо головне – ми не живемо, ми покладаємо свої надії і прагнення на вівтар майбутнього, яке може й не настати.
Я не закликаю вас кинути все й марнувати свої дні абсолютно нічим не займаючись. Я не кажу про те, що варто перестати планувати своє життя – немає. Я просто попрошу вас пам’ятати, що цей самий кожен день – це і є ціле життя, просто взята окремо. А головне – у нас занадто мало часу на невдоволення.
