Материнство – це не щось невідворотне. Так, знаю, батьки хочуть від тебе онуків. Можливо, ти засмутиш свою дівчину або хлопця, родичів, гінеколога або якихось знайомих.
Але твоє життя набагато важливіше їх очікувань. Тому тобі потрібно забути про них і прийняти своє власне рішення.
І перш за все, потрібно знати правду. А правда в тому, що батьківство – не так легко і приємно, як усі говорять. Для когось їхні діти це дійсно «маленькі янголята», але це не правило, а простий збіг обставин. Деяким хочеться викинути свою дитину у вікно, і це – теж простий збіг обставин.
У 2008 році уряд Небраски вирішив вжити заходів із приводу збільшеного рівня дітовбивств у штаті, і там була декриміналізована відмова від дітей. Це означало, що батьки, неготові до виховання, могли залишити своїх дітей у призначеному для цього місці, не побоюючись арешту.
Через пару місяців, у лікарнях і госпіталях залишили 36 дітей, і далеко не всі з них були немовлятами. Люди приїжджали із сусідніх штатів, щоби залишити своїх дітей у Небрасці і виїхати.
Вікове обмеження на покинутих дітей (щоби повернути фокус на немовлят) набуло чинності тільки 22 листопада, і в останній день одна жінка проїхала майже 2000 км, щоби залишити в Небрасці свого 14-річного сина.
Цей випадок змушує задуматися про те, скільки людей кинули б своїх дітей, якби не боялися відповідальності за це.
У США існує сайт під назвою «Секретні Зізнання» (аналог «Підслухано» й подібних пабліків). У лютому 2009 користувачка на ім’я Енн написала там: «Я пригнічена. Я ненавиджу материнство. І ще більше я ненавиджу бути замкненою в чотирьох стінах через нього». Зазвичай записи на цьому сайті збирають близько 10 коментарів, але під цей потік коментарів не вичерпався ще кілька років. Очевидно, Енн зачепила хвору тему.
Одна жінка, яка завагітніла в 42, написала: «Я теж ненавиджу материнство. Кожен день такий же, як попередній. І тільки подумати – я не звільнися, поки мені не буде приблизно 60, і тоді моє життя буде закінчено». Ще одна дівчина сказала: «Я відчуваю себе загнаною в кут, я так втомилася і пригнічена. Я люблю свою дочку й добре про неї дбаю, але це не той шлях, який би я вибрала, з’явися в мене другий шанс».
Джинна написала: «Я люблю свого сина, але ненавиджу бути матір’ю. Це було невдячною, монотонною, виснажливою і гнітючою роботою. Вона пригнічувала мене. Материнство схоже на тюремне ув’язнення. Я не можу дочекатися моменту, коли моєму синові виповниться 18 і він із надією поїде далеко в коледж, а я буду звільнена. Одна мати навіть сказала, що, хоча вона була противницею абортів до народження її сина, зараз вона б «побігла в абортарій», якби знову завагітніла.
Відповіді – переважно від жінок, які стверджують, що фінансово стабільні – пояснюють нам дещо менш явне, ніж добре відомі причини батьківських нещасть, як бідність або брак підтримки. Ці жінки просто не відчували, що материнство – це так добре, як їм обіцяли, і, отримавши другий шанс, вони б не зробили такий вибір знову.
Деякі посилалися на нудьгу через постійне перебування будинку. Багато хто скаржився на партнерів, які не розділили належною мірою обов’язки по догляду за дитиною. «Як і багато чоловіків, мій чоловік робить не дуже багато – у всякому випадку для турботи про дитину. Я повинна все робити і планувати», написала одна з матерів. Деякі завагітніли випадково й залишили дитину через тиск своїх чоловіків або хлопців, або ж просто відчували, що вони повинні це зробити, хоча ніколи не хотіли дитини.
Пригніченість походила з почуття втрати себе й жахливого усвідомлення того, що твоє життя зводиться до потреб твоєї дитини. DS написала «Я відчуваю, що втратила абсолютно все, що колись було частиною мене. Я й уявити не могла, що дитина й переміщення моїх потреб на другий план змусять мене почуватися настільки погано». Від кожної жінки очікують, що вона стане матір’ю, і життя з переконанням про свій «обов' язок» пожирає зсередини. Усі ті речі, з яких складається наша особистість, і які роблять нас унікальними, більше нічого не значать. Єдине, що нас визначає – роль матері. Мало що змінилося.
«Загадка жіночності дозволяє жінкам, і навіть закликає їх ігнорувати питання про їхню ідентичність», – пише Бетті Фрідан (Betty Friedan). «Згідно з концепцією жіночності, на питання» Хто я? «можна відповісти» Дружина Тома… мати Мері». Правда в тому – і я не знаю, як довго все так виглядає, але це було правдою в моєму поколінні й це правда для дівчаток, що ростуть зараз – що в американської жінки більше немає образу себе, який би дозволив їй вирішити хто вона, або ким може бути, або ким хоче».
У той час, коли вона видала книгу «Загадка жіночності», Фрідан стверджувала, що суспільний образ жінки в основному складається з домашніх обов’язків – «посудомийні машини, суміші для кексів… чистячі засоби», і поширюється через рекламу й журнали. Сьогодні в розпорядженні американських жінок є й інші рольові моделі, крім домогосподарок. Ми бачимо, що нас зображують на телебаченні, у рекламі, фільмах, журналах як політиків, власниць бізнесу, інтелігенток, солдаток і багатьох інших. І саме це робить модель загального материнства такою підступною. Ми бачимо таку різноманітну репрезентацію жінок і думаємо, що гнітючі стандарти, про які писала Фрідан, давно зникли, хоча насправді вони просто розширилися. Тому що не має значення як багато рольових моделей для жінок представлені в медіа, вони все ще обмежені. В основному, це все ще білі, гетеросексуальні жінки середнього класу, і вони все ще визначають жінку в першу чергу як матір або бездітну.
Антропологиня Сара Блаффер Хрди у 2001 виступала з лекцією, у якій також стверджувала, що «бути жінкою» сприймається завжди нерозривно від того, щоби виховувати дітей, як це можливо. Отже, коли матері відмовляються від дітей, це здається неприродним. Ця спрощена, емоційна відповідь батькам – матерям, зокрема – які відмовляються від дітей – одна з причин, через яку американцям складно вирішити це питання. Як говорить Хрди: «Жоден закон не забезпечить вам люблячих матерів».
Ось чому програми за типом «Тихої гавані» – з віковим обмеженням або без – ніколи не доберуться до суті питання. Як сказала Марі Лі Аллен, директриса відділу дитячого благополуччя та психічного здоров’я Фонду Захисту Дітей: «Ці закони допомагають жінкам позбутися дітей, але ніяк не надають підтримку жінкам і дітям до того, як це станеться».
Хрді підмітила, що законодавці занадто бояться фокусуватися на делікатних рішеннях. «Розмова про коріння цих проблем вимагає від політиків обговорення сексуальної освіти й контрацепції, не кажучи вже про аборти».
Якщо політики й люди, які турбуються про дітей, хочуть зменшити кількість покинутих дітей, вони повинні звернутися до системних питань: бідність, декретна відпустка, доступ до ресурсів і охорона здоров’я. Одне з рішень – готувати батьків емоційно й демонструвати їм реалістичні картини батьківства й материнства зокрема. Також існує необхідність переконувати в тому, що не кожна й не кожен повинні ставати батьками – коли батьківство це даність, воно не повною мірою продумано, і занадто велика ймовірність зробити всіх членів сім 'ї повністю нещасними.
Візьмемо, наприклад, Трініті – одну з матерів, яка залишила коментар у «Секретних Зізнаннях» про ненависть до батьківства. Вона написала: «Моя вагітність була запланована, і в той час я вважала це відмінною ідеєю. Ніхто не говорить тобі про мінуси до того, як ти завагітнієш – вони переконують тебе, що це прекрасна ідея й тобі сподобається. Я думаю, це секрет усіх батьків – вони нещасні, і хочуть, щоби ти була такою теж».
Чесна розмова про батьківство дозволить нам уникнути такої кількості материнських депресій. Якщо ми хочемо, щоби батьківство було осмисленим, продуманим і спланованим – і було сприятливим для дітей – тоді нам потрібно говорити.
Джерело: the Atlantic
Переклад: Катя Морква
