Цього року я встиг подивитися чимало фільмів із програми Одеського. Мені відверто щастило, і тільки два виявилися поганими. Решта, як мінімум, не розчарували.
При всьому цьому, я дивним чином не потрапив на жоден із фільмів-переможців конкурсних програм. Так що нічого про них сказати не зможу й запропоную вам натомість свій список картин, які рекомендую подивитися при першій же можливості:
Людожери (Les Ogres), реж. Леа Фенер
Абсолютно приголомшливе у всіх сенсах кіно. Бродячі театри – дуже візуальна тема. Створюючи фільм про них, дуже важко не перевтомити глядача насиченою і яскравою картинкою, тримати його до самого кінця. Леа Фенер це вдалося. Завдяки чудово виписаному сценарію і відмінній постановці, «Людожери» чіпляють тебе із самого початку й не відпускають до самих титрів. Прекрасні й нешаблонні діалоги, багато хорошого гумору й точний монтаж (в кінці ти обов’язково зрозумієш, що фільм ні на хвилину не затягнуть) – ось приводи подивитися цю історію про дивну театральну трупу «Davaj!», яка грає Чехова на околицях невеликих французьких міст. Мій улюблений фільм фестивалю
Привіт із Фукусіми (Grusse Aus Fukushima), реж. Доріс Деррі
Трохи дивний фільм про молоду німецьку дівчину, яка намагається розібратися в собі під час волонтерської поїздки в зону відчуження і її японській подрузі, престарілій гейші. Чорно-білий, повільний, знятий живою камерою. І не має нічого спільного з фільмом «Хіросіма, любов моя», з яким багато хто повадився його порівнювати. Красива історія про те, як іноді важливо забути про минуле, прогнати привидів і просто продовжувати жити.
Холодний Яр, реж. Аліна Горлова
Дуже, дуже хороше документальне кіно. Багато глядачів очікували побачити екранізацію книги Шкляра або дискавері-стайл історичний фільм. А отримали вдумливу і візуально красиву медитацію. Не історію про героїв і повстаннях, а образ невеликого українського села, загубленого серед приголомшливої природи й неясного часу. Персонажі говорять дурниці про трипільців і десятикілометрові водоспади. Розповідають як переживали розстріли під час Другої Світової. Міркують про істинно українську культуру на тлі погруддя Леніна на книжковій полиці. Немічна бабка не може вийти з двору, але круглими добами перечитує книги на історичну тематику. Насилу відрізняючи художній вимисел від правдивих свідчень. Межі правди, вигадки, міфу і відвертої дурості стираються.
Буде можливість – обов’язково подивіться. Таке кіно в Україні майже не знімають.
Алік Сардарян
