Нещодавно, переглядаючи всякі заходи в пошуках заняття на вихідні, я побачила оголошення про Osten Saken, і подумала: «А чому б і ні?».
«Дикий Театр» проводить театральний фестиваль, і в якості експерименту вони перенесли всю дію зі сцени в більш неформальні умови – на руїни графської садиби Остен-Сакен.
Швиденько зареєструвалася, знайшла якихось знайомих знайомої, які теж туди хотіли, зібрала речі й поїхала. Треба сказати, Академмістечко в тридцятиградусну спеку (особливо коли на тобі ще висять сумка, рюкзак і каремат) – місце не з приємних. Знайти маршрутку до Немішаєво, де і проходив фестиваль, теж виявилося непоганим таким квестом, але ми все таки дісталися. Вийшли ми, звичайно ж, не на тій зупинці, але потрібна виявилася не так далеко, а по дорозі ще й дуже порадували покажчики до Остен Сакен. Останній раз, коли я кудись їхала з наметом, нам за сорок хвилин бродіння по лісу зустрілися три дерева, на які наліпили шматок червоного скотчу, так що турбота організаторів не могла не порадувати й навіть трохи здивувати.
Дійшли ми легко, по дорозі зустрілися з величезною дерев’яною людиною – навіщо він там, не знаємо, але в пейзаж Немішаєво відмінно вписався.
Сама локація була дуже приємною, і це ще сильніше відчувається тепер, коли я дізналася, скільки часу й сил пішло на те, щоби її такою зробити. Наметове містечко завбачливо розмістили на достатній відстані від сцени, щоби нікому там нічого не заважало (не гарантую, що мета була саме такою, але яка різниця).
Першими, хто вийшов на сцену, стали «Театр-Пральня». За звучанням близькі до Dakh Daughters і ДceБраха. Самі хлопці дуже приємні, і я безумовно рада, що вони відкривали фестиваль.
Скажу чесно – на другий день (ніби як, найбільш насичений) занадто захопилася новими знайомствами й толком нічого не побачила й не почула. Диванний мистецтвознавець із мене все одно не дуже, так що мої враження про перфоманси й постановки навряд чи б комусь стали в нагоді. Ну, а на третій постійно щось переносили на пізніше, через погоду або ще чогось, так що я не встигла нічого побачити.
Так чи інакше, я дуже рада, що побувала на фестивалі, хоча зрозуміла це не відразу. Крім самої програми, такі місця дуже цінні своєю атмосферою, яка розташовує до нових знайомств, і пробуджує якийсь дитячий інтерес до всього, що відбувається. Навіть для мене, людини, яка до театру відношення не має, стало дуже цінним спостереження за тим, як «закулісся» й театр взагалі були перенесені зі свого п’єдесталу, і буквально розчинили в собі всіх учасниць і учасників. Ніхто не сидить у гримерках, не опускає завісу, не проганяє тебе із залу після завершення.
Санча (учасниця Q Playback Theatre)
– Чому ти сюди приїхала, чого очікувала від фестивалю?
– Людей подивитися. Конкретно – на молодих акторів сучасного українського театру, які працюють заради публіки й мистецтва, а не для грошей [Вхід на фестиваль був безплатним, виступаючі ніякого гонорару не отримали]
– Що можеш сказати про Osten Saken? Твої сподівання справдилися?
– Відмінна організація. Щоправда, очікувала більшої кількості учасників. Дуже подобається локація та ідея backstage театру. Прийнято вважати, що театр – це музейний експонат, а тут можна взяти участь. Прямо зараз у учасників йде робота над постановкою [В рамках фестивалю було проведено кілька майстер-класів, де всі бажаючі могли взяти участь у її створенні], завтра ми побачимо результат. Це майже імпровізація. Впевнена, буде щось вартісне.
– Розкажи про ваш плейбек-театр.
– Наш Q Playback Theatre – це соціальний театр імпровізації. В основному ми акцентуємо увагу на гостросоціальних питаннях і Queer-темах. На своїх виступах ми створюємо атмосферу комфортного спілкування, де кожен глядач може поділитися з нами своєю історією, яку ми віддзеркалюємо, відіграємо «тут і зараз». Нещодавно ми завершили благодійний марафон плейбек-театрів зі збору коштів для ракових хворих. Також на хвилі флешмобу # ЯнеБоюсьСказати ставили перфоманс про насильство, підтримку і про те, як люди переживають те, що з ними відбувається. Зараз готуємося до грандіозного міжнародного Фестивалю «АРТ-Плейбек. Разом», який проходитиме в Києві 28-30 жовтня.
Євгенія Відіщева (одна з організаторів Osten Saken)
– Формат фестивалю обраний досить незвичайний. Які у вас були цілі, чому саме це місце й саме така форма?
– Є дві, так би мовити, місії фестивалю. Перша – пошук нових форм комунікації театр-глядач, актор-режисер, режисер-музикант тощо. Ми прихильники і творці нового сучасного театру, який складно запхати у звичну для багатьох чорну сценічну коробку. Ми вважаємо, що театр повинен говорити сучасною мовою, мовою сучасного глядача, і тому винесли її за рамки сцени і, взагалі, за будь-які рамки. Друга – популяризувати садибу Остен-Сакен. Справа в тому, що це туристична точка київської області, архітектурна пам’ятка, але вона ну дуже запущена. Там прекрасна природа навколо, і садиба чудова. Але, на жаль, це улюблене місце алкоголіків.
– Чого ви очікували, коли фестиваль починався? Сподівання виправдалися?
– Коли ми вперше приїхали в Немішаєве, я думаю: «Ну ок, гарне місце, збирається хороша компанія, непогана мета… Напевно, вийде щось класне». Але під час постановки-закриття Андрія Мая «Довбня» (яка, до речі, була створена за три дні фестивалю з усіма бажаючими), я озирнулася навколо й подумала: «Ого, це дійсно ми зробили? Як? Коли?» Це дійсно була якась магія. Нам вдалося змінити простір, внести прекрасний театр, музику і звичку знайомитися-спілкуватися з усіма. Результат, насправді, перевершив усі очікування. Протягом трьох днів усюди була якась ейфорія, частинка якої залишилася в кожному з учасників і безпосередньо в просторі й після фесту. Ну і, звичайно, ми хотіли отримати досвід, тому що це був перший фестиваль театру під відкритим небом. Ми багато чого зрозуміли і відкрили для себе, це дійсно було дуже важливо.
І ще важливий момент. Останній день фестивалю. Андрій Май виходить на сцену й каже: «Зараз ми можемо показати постановку, а потім фаєр-шоу, або навпаки – фаєр-шоу, а потім постановку. Як ви думаєте?». І глядачі реально кричали «давайте постановку», і це були місцеві, не дуже близькі до театру, але за ці кілька днів ми змогли їх захопити! Але ми все ж показали спочатку фаєр-шоу, тому що було багато дітей і вони дуже просили.
– Як проходила підготовка й робота під час фестивалю?
– Підготовка була шаленою. Автор ідеї й куратор фестивалю – Олексій Доричевський, він знайшов цю локацію, придумав такий прекрасний івент, а потім зібрав команду абсолютно безбашених людей, які готові до експерименту, готові до відкриттів і величезного обсягу роботи. Спочатку ми, звичайно, дуже довго розгойдувалися, плюс було багато роботи. Але з червня почалася супер-підготовка: складали програму, запросили безліч прекрасних акторів, режисерів, музикантів, які виявилися дуже відкритими й талановитими людьми, які змінювали простір і глядачів своїми виставами, перфомансами й постановками; формували простір. Найкраще, що було під час підготовки фестивалю – це місцеві підлітки. За два тижні до початку ми були на локакції кожен день, щоби винести купу мішків зі сміттям, скосити траву, зробити декорації, навіть розібрати дерев’яний ларьок (!). І кожен день до нас приходили місцеві й дуже багато нам допомагали. Зрозуміло, що в них немає інших способів провести час, але радує, що вони не пішли десь бухати вперше в житті, а прийшли до нас – знайомитися, працювати й наповнюватися.
Не секрет, що фестиваль майже не фінансувався. Усе, що ми зробили, було зроблено з власної ініціативи і своїми руками. Але нам дійсно дуже допомагало Немішаєве. Зокрема, голова сільради Сергій Замідра: нам провели воду, світло, допомагали з прибиранням території і створенням комфорту для учасників і гостей фестивалю.
Організатори: Олексій Доричевський, Андрій Май-Малахов, Євгенія Видищева, Ярослава Кравченка, Віктор Корчинський, Марина Леонович.
Катя Морква
