Останнім часом, коли я кажу «гендер», на мене відразу накидаються з дюжину людей, які хочуть пожартувати черговий жарт про соціальний конструкт. Соціальний конструкт соціальним конструктом, але Вікіпедія, наприклад, називає «гендер» соціально-біологічним конструктом, акцентуючи увагу на близькості понять. На близькості, але не ідентичності або взаємозамінності. Легко оголосити когось ворогом, або «неправильним», або «помилкою природи», якщо ніхто, по суті, не захоче розбиратися, у чому цей хтось був неправий. І чи був.
Так склалося, що гендер і підлога завжди були взаємозамінними словами. Це не англійська, де є різниця між sex і gender. У російськомовних гендерних дослідженнях завжди існує небезпека використовувати не той термін, і з цієї ситуації немає жодного іншого виходу, крім як дійсно розібратися, що ж означає кожне з цих слів.
Гендер формується суспільством і, по суті, ця фраза і служить каменем спотикання. Якщо гендер формується суспільством, значить суспільство в змозі його змінити, або купувати його формування, або вплинути на нього? Ні. Змінюються переваги в їжі, розмір взуття й улюблений телесеріал, але одного разу сформований аспект кожної людини змінити не можна.
Сучасна бінарна система ділить усіх людей на дві біологічні статі (жіночий і чоловічий відповідно) і на деяку кількість гендерів, які формуються фемінними й маскулінними якостями. Ще одна проблема російськомовних досліджень полягає в плутанині між словами «маскулінний» і «мужній», «фемінний» і «жіночний». У свідомості середньостатистичного представника ці терміни майже одне й те ж, настільки близькі, що ідентичні, але це не так. «Фемінний» і «маскулінний» – це прикметники, придумані спеціально для опису соціальної сконструйованності гендеру. Фемінність – feminity) – це соціально сконструйований культурний набір вимог, очікувань і поведінкових патернів індивіда, якому від народження був приписаний жіноча стать. Маскулінність (masculinity), у свою чергу, усе те ж саме, тільки стосовно Севастополя, якому приписана чоловіча стать. Ці поняття включають у себе норми: (1) вербальної та невербальної поведінки; (2) соціальні вимоги та очікування; (3) очікування щодо сексуальної поведінки; (4) встановлення щодо спілкування фемінних людей із маскулінними; а також (5) норми щодо тілесності.
Коротка суть у тому, що ці терміни описують зовнішні очікування, вироблені суспільством, стосовно людей. Жіночність і мужність – це набір якостей і властивостей характеру, очікуваних від того, якому була приписана жіночачоловіча стать. Ще раз: якостей і властивостей характеру. Це дві великі різниці, оскільки жіночність і мужність запросто можуть бути складовими фемінності й маскулінність як характеристик гендера, тобто, можуть зачіпати один пункт із того, що із себе представляє фемінність або маскулінність, не зачіпаючи при цьому інші. Використання «мужність» і «жіночність» у якості характеристик гендера звужує його розуміння і зводить нанівець соціальну сконструйованість.
Попри схожість у розумінні, «мужність» і «маскулінність» синонімами не є, і, якщо «мужність» у людській свідомості може сприйматися як комплімент, аналог слів «сильний», «незалежний», «самодостатній» і т.д., то «маскулінність» асоціюється швидше з поведінковими патернами.
Самі поняття «маскулінності» і «фемінності» аж ніяк не нові. Термін був сформований ще в кінці XIX століття, щоб описувати якості, властиві чоловікам або жінкам, нібито «природні» риси, одержувані ними з народження. До складу «маскулінних» рис входили агресивність, раціональність, активність, підприємливість, наявність високого інтелекту, фізична сила та інші добре відомі стереотипи. Потім з’явився конструктивізм, який стверджує, що взаємодія з іншими, визначення себе в суспільстві та експресія внутрішнього відчуття людини створюються соціальним порядком: ніщо не природно, усе соціально. Це (і розвиток соціології гендеру) дозволили переглянути феномен маскулінності й поставити під сумнів її «природність». На думку гендерної дослідниці із Сіднейського університету Рейвін Коннел, маскулінність – це специфічний спосіб легітимації патріархату, тобто системи, де «жіноче» відповідає «чоловічому», а американська дослідниця гендерної психології Шон Меган Берн, аналізуючи ієрархію маскулінних якостей, пише, що існуючі в європейській культурі норми, приписувані чоловікам, можна умовно розділити на три категорії. Норми твердості – фізичної, інтелектуальної і емоційної. В емоційній твердості існують деякі послаблення – дозволеним «репертуаром» стають агресія й насильство, які транслюються не тільки вербально, але і фізично. Не можна плакати «як дівчина», зате можна вдарити, якщо ти засмучений. Однак, якщо як слід розібратися, то виходить, що ніякої маскулінності немає, адже поняття формується від зворотного. Усе, що не фемінно, то маскулінно. Усіх, хто в дитинстві не грав у машинки, не бився і проявляв емоції практично завжди приписували до «дівчат» і ізолювали. «Справжні чоловіки» не плачуть, не дозволяють собі бути ніжними – словом, виявляти якості, традиційно приписувані жінкам.
Це працює і в інший бік. Я досить часто чую як аргумент, що в жінок потреба в соціальному успіху набагато нижча. Але ж це не так. «Спочатку ми не будемо давати жінкам право на освіту, а потім скажемо, що вони нічого не винайшли, тому що дурні» – так? Звучить знайомо? Так ось це і є ті самі патерни. «Жінка – берегиня вогнища», «чоловік – захисник і добувач» і так далі… Але чи дійсно нам потрібні ці умовності, пережиток століть, коли біологічні особливості дійсно грали роль, зараз, у століття інформаційних можливостей можна зробити кар’єру взагалі не виходячи?
Але, крім жінок, пригноблених у контексті «зайвої маскулінності», і просто так, є ще одна група – гендерквіри.
Природа помиляється, й експонати деяких музеїв тому свідчення. Так якщо природа помиляється, чому ми продовжуємо вважати, що соціум непогрішимо, і кожен його член – цис, що відчуває себе комфортно в умові тих рамок, у які його впихнули через сформовані ще в утробі органів? Згоден, іноді формування тисячі нових термінів доходить до абсурду (і повторюється), але не можна скидати з рахунків гендерквірів, які також прагнуть до визнання їх існування суспільством і права на мирне співіснування. З жінками, чоловіками й полковником Сандерсом із Кентуккі. Я кажу, ґрунтуючись або на власному досвіді, або на досвіді своїх знайомих, тому не претендую на стовідсоткову об’єктивність, але хто зараз може сказати, що претендує? Будь-який текст, що висловлює думку, суб’єктивний і, я вважаю, що саме в цьому й полягає його головна цінність. Бінарність – для комп’ютерів. У світі є люди, яких взагалі не приваблює ця система поділу. «На одному стільці піки, на іншому -… Який вибереш?». А чому потрібно вибирати? Є такі люди, яким не потрібно самовідчуття себе як чоловіки або жінки, більш того, воно їх гнітить. Згоден, не завжди виходить враховувати думки всіх і по суті бажання нічого не вирішує, але чому, якщо вас запитують, що ви любите більше: математику або рані мови, ви можете відповісти, що насправді захоплюєтеся біологією, а у випадку з гендером – ні. Однак важливо розуміти, що гендер не є особистим вибором людини й поміняти його «за щучим велінням, за моїм хотінням» ні в кого не вийде, не варто й намагатися.
Існування двох критеріїв, за якими вся ця справа визначається, наводить на думку, що й результату може бути тільки два. Бінарність – це система, й уявний взаємозв’язок статі з гендером – також система. Із системою не обов’язково боротися, але важливо розуміти, що вона існує, і правильно визначати, з якого боку від меж системи знаходишся саме ти. Найлегше бути всередині системи й бути повністю задоволеним нею. Хто стане замислюватися про те, що «тут щось не так» або що комусь може бути гірше, якщо цьому комусь у даний момент часу добре? Ми не замислюємося про те, що система має межі, поки самі не опинимося до них притиснуті.
Що буде, якщо ця система почне ламати тебе? Чи не легше починати діяти вже зараз?
Не важливо, як ідентифікуєш себе особисто ти. Не важливо, що думає про тебе соціум, ґрунтуючись на соціально-психологічних нормах і псевдобіологічних особливостях. Важливо, хто ти є для самого себе, адже, навіть якщо ти не можеш змінитися, ти вже точно можеш зрозуміти і прийняти себе, а якщо це можеш зробити ти, то, рано чи пізно, зможуть і всі інші, хто формують соціум.
picture: Tess Johnson
Автор тексту: Матвій Краєв
