Як невдало закінчилися відносини і психологічна травма можуть призвести до анорексії й дистрофії.
Від анорексії зараз страждає, здається, кожна третя дівчина. Переглядаючи стрічку в Instagram, погляд раз у раз зупиняється на постах-колажах із двох фотографій: один знімок зроблений у період хвороби анорексією (що в більшості випадків йде рука об руку з дистрофією й у подальшому перетікає в булімію), сусідня друга фотокартка вже вказує на «одужання» і, як правило, демонструє відмінну форму дівчини (а часто ще й підкаченность, тому що нас різко «осяває» й ми усвідомлюємо, що велика попа, пружні і прокачені сідниці й об’ємний біцепс стегна куди краще, ніж ноги-палички й кістки, ступінь випирання яких уже явно перевищує нормальні показники).
Не секрет, що анорексія сама по собі не з’являється. Більше того, навряд чи дівчина стане себе накручувати, що вона товста, якщо їй про це відкрито не скажуть. Не будемо мучити й секретувати: часто в лоб про це говорять або стервозні Пліткарки з нашого класу в ще середній школі, або ж причиною розвитку хвороби стає хлопець. В один прекрасний (а для тебе вже немає) ранок він повідомляє: ти жирна. Ну, або в більш м’якій формі. А далі дієта, спершу щадна, потім стандартний набір кура-гречка-кефір, а потім дівчина й зовсім відмовляється від їжі, виправдовуючись, що «ой, якось не хочеться їсти, не голодна».
Я пишу все це, грунтуючись на особистому досвіді. Уже все давно обміркувавши, зваживши, «перехворівши», відновившись. Усвідомивши той факт, що так, у мене таки була ця «А», після якої ще довго потім я розгрібала купу проблем, проходячи від лікаря до лікаря. І коли мені навіть боялися брати аналіз крові з вени, оскільки думали, що я тут же грюкнусь у непритомність.
Моя вага – 45 кг
Що найтрагічніше в цій ситуації – ви не бачите себе з боку. Точніше, бачите спотворено. Вам здається, що у вас неймовірно крутий і плоский живіт, такий жилавий, такий рельєфний! І вилиці геть вимальовуються, а ви завжди хотіли виглядати а-ля Фреймут або подібно до того, як виглядає Кейра Найтлі або Джолі в останні роки після надмірного схуднення. І в той час як інші починають бити на сполох, кажучи, що ваш нинішній стан ненормальний, ви цілком задоволені своїм відображенням у дзеркалі. Вам здається, що це дуже комфортно – мати таку вагу. І у вас дійсно пропадає апетит за рахунок того, що шлунок стискається до розміру подушечки пальця мізинця. М о з г обманює вас, кажучи, що тілу їжа не потрібна. Тому вам вистачає одного огірка і вареного яйця, або двох-трьох макаронин (я не жартую).
До анорексії мене привів – банально – розрив із людиною, з якою я перебувала у відносинах близько 4-х років. Смішно, але саме в той період першого курсу, коли «нічної обжерливості», нестабільне харчування, малорухливий спосіб життя змішалися з ефектом від кортизолу і вилилися в додані до мого звичайного вазі 4 кілограми, я познайомилася з українським письменником Андрієм Любкою, отримавши на презентації його «Карбіду» комплімент щодо зовнішності і втішну підпис у книзі. Дивно, чому він не вважав мене жирним (сарказм)?..
Чути, що тебе не хочуть, не дуже приємно й надихаюче, і коли я після 10-и випитих залпом таблеток валер’янки не заспокоїлася, то по поверненню додому (планувався спільний відпочинок) я записалася в зал і сіла на дієту. Спочатку виключила борошняне, солодке, цукор, картоплю, макарони та інші продукти харчування, на які у фітоняш зазвичай табу. Ну а потім… за підсумком мій раціон харчування становили овочі, 1-2 яблука в день, близько 200 г сиру і 2 зварених круто яйця. І все. Вуглеводи реально тільки з яблук (в овочах і сирі вуглеводів сміховинна трохи). А, ну ок, ще насіння льону їла (це ж жири, жах який!). Їла, словом, як пташка. Пам’ятаю, як була дико горда собою, коли дозволяла собі з’їсти банан або млинець із сиром за компанію з подругою (просто в неї мама готувала дуже смачні; дивіться, я їм! Їм борошняне!)
Що найдивніше, коли ми так завзято починаємо худнути, рідні нам люди в потрібний момент найчастіше «прохлопивают» цю ситуацію. Хтось зайнятий, хтось виявляється не поруч, а хтось просто не помічає наше схуднення, поки ми не дохудеемся до страшної позначки «40» і нижче (згадки про групу у ВК «40 КГ» у даному випадку кілька недоречні). Так вийшло, що я поступила і вчуся далеко від міста, де проживали мої батьки. Приїхавши через півтора-два місяці (а за цей час на двох яйцях, сирі та овочах, звичайно, схуднеш сильно), мама зустріла мене спочатку аханьем із ноткою жаху, потім пішли сльози. Як зараз, пам’ятаю, що я вперла руки в змарнілі боки (фактично в тазостегнову кістку) і нерозумно знову і знову повторювала, як мантру, що при такому розкладі наступного разу додому приїду ще пізніше, а періодичність моїх приїздів у рази скоротиться.
Поправившись до 54-х кілограмів, я обіцяла собі Скинути ті 4, які набрала за перший курс. У підсумку вони перетворилися на скинуті 10-12. При зрості 167 см я важила близько 44-х кг.
Право, не знаю, як мене «повернули на рейки». Добре, що я приїхала додому саме тоді, а не пізніше – інакше стала б черговою героїнею списаного зошита історії в одній із лікарень і черговою відвідувачкою психіатра ходячим скелетом, який, власне, і ходить уже насилу. Як відбувалося відновлення? Довго. Спочатку я довго й болісно ходила по лікарях, здавала аналізи й перевіряла, чи не відбулося опущення внутрішніх органів. Дивувалася, чому з підвищенням калорійності раціону моя вага стоїть на тій же позначці. Внутрішньо все ще якийсь час раділа худорбі своїх ніг, коли стегно можна було обхопити утвореним із пальців двох рук кільцем. Менструальний цикл не давав про себе знати ще протягом півтора місяців (в якийсь момент я вже й зовсім махнула на нього рукою, оскільки вирішила, що місячні в мене вже не підуть). Але, здається, час дійсно є найкращим лікарем. Таблетки, які у величезних кількостях прописували мені лікарі, стимулятори та інше не дали очікуваного ефекту. Але з часом, з поверненням до нормального раціону все відновилося само собою.
Після відновлення
Кілька моїх подруг страждали від анорексії. Одна з них, вище мене зростанням, дійшла до позначки 39. І теж повернулася. Друга мучилася потім від булімії, випробувала на собі інтуїтивне харчування, потім знову зривалася і знову поверталася до нормального раціону «без обжіраловок».
На мій погляд, у таких випадках психологи та інші лікарі не сприяють повному одужанню. Вони можуть дати поштовх, направити, довести до більш-менш життєздатного стану, якщо то було відсутнє в момент початку «лікування». Розібратися із собою вам допоможе тільки ваш мозок. Усі наші проблеми починаються з нашої голови. Просто часто мозок дає «збій системи». І тоді доводиться туго. Часом дуже.
Я не кажу, що худнути категорично погано й не потрібно. І вже ніяк не маю на увазі, що не потрібно за собою стежити й доводити до стану цуценя шарпея (я про тих кумедних складочках). Мені завжди подобалися стрункі, підтягнуті, у міру просушені дівчата. Я завжди буду такою, завжди буду прагнути такої залишатися
Я написала цю статтю з розряду «многабукаф» із метою можливого психотерапевтичного акту. Прислухатися до власних відчуттів часом означає прирікати себе на наступні роки розсьорбування минулих помилок і промахів. Не завжди те, що, як нам здається, ми відчуваємо, обумовлено реальною потребою діяти.
Власний мозок може нас обманювати. Внутрішні відчуття здатні нас підводити. І люди. Навіть колись колишні нам головною опорою, вони можуть в абсолютно несподіваний момент поставити підніжку. Головне – вчасно знайти ту рівновагу й повернути собі баланс, не продовживши скочуватися в безодню.
Я ніколи не була повненькою, моя фігура практично не змінювалася, починаючи з восьмого класу. Тому набрані за один навчальний семестр 4 кілограми стали свого роду шоком для мене, і різницею між «було-стало» для вже екс-хлопця.
Imagen: City on fire
Автор тексту: Марія Прохоренко
