А що там у них: правила життя в студентських гуртожитках України й закордоння

І без того хвилюючий крок – вступ до університету, більшість із нас смакує (чи смакувало) ще й тому, що він знаменував переїзд від батьків. Утім, зіткнувшись із першим кроком у доросле життя, ми незчулися, як одяг припинив прати себе самостійно (а на прання комендант почав видавати якісь дивні талони), їжа помахом палички чи іншим невідомим способом не з’являлася на столі, а приватність та тиша перетворилися на найдорожчу після їжі й кави валюту.

Так, гуртожитки (особливо підкреслимо: українські, а на додачу й російські і, певно, білоруські) – це не Tietgen у Копені*, не просторі коворкінґ плейси з панорамним видом на місто й не королівський VIP для одного вас із власною душовою. Часом доводиться забувати про зручності, бо вода в бойлері не гумова, а претендентів помитися вистачає; або ж води просто систематично немає. Чому немає? Немає, і все тут.

*Тіетґен (Tietgen) – один із найбільш незвичайних гуртожитків світу. Розташований у новому кварталі Копенгаґена в Данії. На території гуртожитка розташований власний внутрішній дворик, у кімнатах тепла підлога, кожна спальня з туалетом та душовою. Є стоянка для велосипедів, музичні кімнати з фортепіано й барабанами і т. д. (Прим. авторки)

Дмитро Павлюк

Бакалавр факультету прикладної математики вПрикарпатському НУ ім. В. Стефаника(Івано-Франківськ),Випускник Akademia Górniczo-Hutnicza (Краків)

Системний інженер у Comarch

– Шатався по гуртожитках щонайменше 8 років. Зрозуміло, що рівень гуртожитків у Польщі набагато вищий. Тут прибирають. Не було такого, як в Україні, коли гуртожитки замикали о десятій. Пам’ятаю, у Польщі ми ходили на дискотеку біля студмістечка; ніхто нічого не казав.

– Я ще не попав на такий «бум», коли українці почали поголовно переїжджати в Польщу. Поїхав вчитися за програмою подвійних дипломів. Українців було багато, хоча тоді почути українську мову в магазині означало здивуватися, зрадіти: о, українці, круто! Ми не одні тут. Не те, що зараз: а, знову російська мова… Тоді, коли переїжджав я, у Польщі переважно були українці з Заходу, а зараз переїхало чимало людей зі Східної України.

– Я не відчув ніякої ксенофобії з боку поляків. За всі роки, що я тут, про негативне ставлення поляків до нас дізнаюся хіба з новин, які читаю, і з політики «ПіСу» (Право і Справедливість), яку вони зараз впроваджують. Хіба раз від колеги чув, що так історично склалося, що поляки вищі за українців. Тоді мене це дуже вибісило, ми зараз не розмовляємо.

Найприкольніше – це 1-й курс. Ти нічого не знаєш, для тебе все нове. Дуже багато різних емоцій. У нас було дуже «двіжово». Як на мене, ті люди, які студентські роки прожили у квартирі, повністю цих років не відчули. Незважаючи на весь той треш – бруд, тараканів, ті самі старі ліжка, неадекватних вахтьорш, – це гуртожиток. До всього звикаєш, а згадуєш ці всі моменти згодом із посмішкою.

– Там, де я жив, кімнати були розраховані на двоє та троє людей, по 10 в одному блоці. В Україні я жив у гуртожитку, де в кімнаті було мінімум троє людей – у принципі, теж нормально, тільки плюс польського гуртожитку в тому, що там немає тарганів. Хоча після 2-го курсу на них уже не зважаєш.

– Ще 1 плюс польських гуртожитків у тому, що там можна було ночувати знайомим не з гуртожитка. Так можна було переночувати в когось 4 рази на місяць.

Вартість гуртожитку MS AGH Student Campus /міс.:
442,80 pln за 2-3-місну стандартну кімнату

Олексій Буров

Бакалавр UC Santa Cruz (Каліфорнія, США)

Програміст-інтерн у Amazon

– Перше, що кинулося в очі – мій університет поділявся на коледжі (але не навчальні заклади, а просто окремі забудови гуртожитків). У кожному «коледжі» за рахунок цього була своя атмосфера. Були більш «азіатські», більш «темношкірі» коледжі. Був коледж із великою кількістю міжнародних студентів (той, куди я потрапив).

– Із самого початку заселення всі американці починають дуже сильно соціалізуватися, включають музику, відкривають двері і всіх до себе запрошують. Зазвичай таким чином і формуються головні компанії друзів у будівлі або на поверсі. Присутній індивідуалізаціяв оформленні кімнати, дверей. Кожен любить вішати якісь прикраси, політичні цитати або просто «трипові» малюнки.

В основному у своїй кімнаті я тільки спав, так як був зайнятий навчанням. На ваш спосіб життя сильно вплинуть так звані «руммейти» (від англ. room– кімната,mate – приятель. Прим. авторки). Як правило від їх стилю життя формується і ваше соціальне коло, інтереси. Якщо ви ладите зі своїми співмешканцями-відмінно, в іншому випадку може бути багато скандалів аж до виселення. Американська система навчання спочатку дає багато можливостей байдикувати і творити всяку «дичину», тому бувають випадки, коли люди потрапляють у зовсім «відбиту» компанію. Більшість у кімнаті вирішує. Якщо більшість тихе, то залишився «тусеру» доведеться шукати друзів десь за межами кімнати. І навпаки.

– Про харчування в американській їдальні варто розповісти окремо. Є такий термін – «freshman 15». За перший курс студент поправляється на 15 фунтів. Пов’язано це перш за все з домінуючимипіцою, гамбургерами ікартоплею фрі в меню їдальні. Проте харчуватися нормально цілком можливо, буває й хороша їжа. Їдалень зазвичай кілька й у всіхрізне меню, тому завжди можна знайти щось для себе.

– Незвично порівняно з Україною те, що практично всі люди навчаються далеко від дому (десь 90 % студентів). Причому майже завжди це свідомий вибір, а не ступеня обставин, що ще раз підкреслює тему самостійності людини в американському суспільстві.

– Навіть якщо у вашого тата «мерседес», то швидше за все він вам допоможе з житлом і їжею, а далі самі. За рахунок цього під час тусовок завжди вживається дешевий алкоголь у великих пляшках (1, 5л), який називається «handle». Що цікаво, найпопулярніший напій – горілка.

Вартість гуртожитку/міс.: невелика двомісна $1,136;
звичайна тримісна $1,116

Богдан Хмельницький

Бакалавр ХНУ (Хмельницький)

Випускник Uniwersytet Pedagogiczny im. Komisji Edukacji Narodowej (Краків). Фотограф, веб-аналітик у Accenture, автор блоґу про подорожі Fotonotesy на WordPress

– Я жив 6 років в українському гуртожитку, ще 2 – у польському. У Хмельницькому в гуртожитку було непогано, він не був сильно гірший від польського. Звісно, там не було якогось супер-ремонту. Були дво-тримісні кімнати, свій душ, туалет на кожну з цих кімнат… Утім, поруч із моїм гуртожитком в Україні був інший, де душ та туалет були у підвалі – на всі 9 поверхів.

– Гуртожиток суттєво дешевший. За польський я платив Zl 400. Квартиру тоді теоретично можна було б знайти за таку суму – точніше, місце в кімнаті. Але це було би на окраїні, а гуртожиток знаходиться в центрі, де постійно якийсь «двіж», студенти, постійно весело…

– У середньому в Польщі дво-триособові кімнати. Є ще на 1 людину, але це вже для докторантів. В Україні кімнати теж були розраховані на 2-3 людини, але там, де мали би жити 2 людини, жило троє.

– Я харчувався в студентській їдальні, страви там були середні. Меню… кава, чай, якісь пєрогі (pierogi в Польщі – те саме, що й наші вареники. Прим. авторки)… загалом, звичайне меню, яке тільки можна знайти у звичайних кафешках.

В Українських гуртожитках заборонено пити. Усі п’ють, але якщо зловлять, може бути покарання залежно від гуртожитка: когось, може, навіть і виженуть. У Польщі теоретично теж заборонено пити. Але всі носять, усі п’ють, проблемою це не є. І тут є така традиція: часто виходять пити саме на коридор. П’ють пиво, вино, горілку… те саме, що й в Україні.

Микита Голоцван

Студент НУ «Острозька академія». Політолог

– Гуртожиток. Одне слово, з яким у кожного студента пов’язані свої спогади. Живучи в невеликому містечку, умови проживання особисто в моєму гуртожитку чудові. Це й новий ремонт, і хол із плазмовим телевізором, і достатня кількість душових із гарячою водою. При цьому доводилося чути, які гуртожитки в столиці: люди скаржаться на щурів, тарганів і відсутність ремонту. Так що з умовами ніколи не можна вгадати, і навіть величина міста і престижність вузу тут ні при чому.

Радує те, що завжди можна змінити і кімнату, і гуртожиток. Якщо є вільні місця, це неважка процедура.

– Люди. Тут теж усе індивідуально. Як на мене, не грає ролі ні курс студента, ні його спеціальність. Як людина себе представить, так і будуть до нього ставитися. Звичайно, не уникнути й розбіжностей. Адже чотирьох (залежить від того, на скількох людей кімната розрахована), часто навіть незнайомих людей, поселяють на довгий час у маленьку кімнату. Особисто для мене це, напевно, було найважче. Я не раз міняв і кімнату, і гуртожиток, але не раз траплялося так, що сусіди по кімнаті були не найближчими для мене людьми – швидше «співмешканцями», а друзі і близькі були поза цією кімнатою. Але постійна взаємовиручка – це плюс. Допомагати один одному в гуртожитку прийнято, адже всі студенти, усі сусіди. Ніколи не знаєш, коли й тобі самому буде потрібна чиясь допомога. Як на мене, жити відокремлено в гуртожитку – не найкращий варіант.

Хоч є й мінуси, також залишається те, що багато хто згадує, те, що і є невід’ємною частиною студентського життя – веселі компанії й багато нових знайомств. Збиратися в кімнаті в друзів, до ночі обговорюючи цікаві теми, таємно пронесений алкоголь, гра на гітарі, можливо, романтичні знайомства – усе це обов’язково є в гуртожитку.

Вартість гуртожитку/міс.: 400 грн. за стандартну 2-місну кімнату

Violetta Kim

Бакалавр ДНУ ім. О. Гончара (Дніпро)

Контент-маркетолог(-иня) у Referr, копірайтер(-ка), авторка блоґу Zavynom на Medium

– Спочатку мене не хотіли селити (сама я жила в місті під Дніром), а потім я дізналась, що в нас у гуртожитку була така «тєма» – доплати за додаткове місце й до тебе нікого не підселять. Дуже зручно, ага?

– Переїхала я з двох причин: хотіла більше спілкуватися зі своїми + хотілось поїхати від батьків і жити самостійно. Мій гуртожиток (там, здається, тільки філологи жили) був найгіршим з усіх. Серйозно, без перебільшень. Ось кілька вражаючих фактів:

Я жила в кімнатці, яка раніше була складом для матраців. Нас жило четверо, а прописано – п’ятеро.
Кухні зачинялись о 23:00. Не встиг закип’ятити воду для чаю – ну шо ж.
Гаряча вода була тільки взимку, коли вмикали опалення. Душові зазвичай переповнені, там не скупатись. А в інші дні ми тягнули залізні відра, нагрівали воду, займали чергу в умивалку й чекали. У нас із дівчатами була перевага – ми жили прямо біля умивалки. Але там не було дверей, тому ми завішували прохід тоненькою ковдрою й купались. Голову миєш у довгих залізних раковинах. Класно, якщо до цього ніхто там не мив посуд і не залишив напівнедоварені макарони. Погано, якщо хтось таки мив посуд і там окрім макаронів є трошки картопельки, лучка, жирної юшки з-під супу.
У нас відбирали дуйчики й електрочайники, бо проводка не витримувала. Ми ховали їх у речі. Якщо домовитись зі старостою, вона плюне на твій чайник. Це не завжди вдавалося.
Тьма-тьмуща тарганів. Ми настільки звикли до них, що навіть не відчували відрази. Ну було трошки неприємно, коли хтось повз по волоссю вночі, але потім звикаєш. Скільки не трави – вони збігаються.
На вихідних не прибирали в туалетах. І в кабінках не було дверей! Причому на іншій стороні коридору (нас була коридорна система) туалет був із дверима, а на нашій стороні – без. Чому – я не знаю. І це просто: ватафак, гайз?

Коридорами 7-го гуртожитку від ДНУ ім. О. Гончар

У нас були вбивчі вахтерши. В інших гуртожитках, я знаю, вони більш-менш лояльні. А в нас – звірі. Нікого не пускали в гості й по триста разів перевіряли студентський. Одного разу ми тягнули здоровенні сумки, нам хлопчик вирішив допомогти із сусіднього гуртожитку, а вахтерша його не пустила. Ми лаялись, а потім плюнули й затягнули сумки на третій поверх самі. Ну а шо?

– Зате їдальня в першому корпусі – казка. Там недорого й досить смачно, а взимку – ще й тепло. Проводили там дні й ночи. Це пізніше я рідко там їла, бо зазвичай або пересолене, або недосмажене. Але в цілому – там добре годують. Дуже смачні пиріжки й персонал привітний.

З’їхала на другому курсі на квартиру. Раділа, що лишаю гуртожиток. Якби не дівчата, не наші посиденьки в коридорі з горнятком чаю, не вранішні прогулянки до корпусу – були б самі негативні емоції. А так – справжнє студентське життя. Мені після того нічого не страшно. Але повторити я б не наважилася.