Закінчення школи і вступ до університету – досить радісний етап життя, якщо знаєш, чим саме хочеш займатися. Перед випускниками, здавалося б, відкриті всі двері – заглядай у будь-яку. Але дуже багато хто боїться вибрати саме ту спеціальність, яка приносила б радість. А ще страшніше вибрати «кота в мішку».
У цій статті зібрані 4 історії хлопців, які навчаються на «непопулярних» спеціальностях. Можливо, саме тут ти знайдеш відповіді на запитання «Ким я хочу стати, і чим хочу займатися?» Почнемо!
Катерина Новікова, 2 курс КНУ ім. Тараса Шевченка (Київ), факультет психології, спеціальність «соціальна робота»
– В Україні вважають, що без такої професії як соціальний працівник можна обійтися. Єдина можливість професійного зростання – це «соцпрацівник» або приватний соцпрацівник для людей похилого віку. Але мене дуже порадував наш візит в офіс ООН, де розповіли, що насправді соцпрацівники користуються дуже великим попитом і займаються проблемами національного масштабу. Закордоном можливостей працевлаштування дуже багато, особливо у Швеції, Штатах, Канаді та Ізраїлі. Там можна працювати як у великих міжнародних організаціях, так і бути вузьким фахівцем і займатися однією категорії людей або навіть однією людиною. Закордоном соціальна робота дуже добре оплачується.
– Проблем під час навчання було багато. По-перше, дискримінація з боку студентів-психологів. Вони вважають, що соціальний працівник – «ніхто», і я теж починала про це замислюватися. Ну і, по-друге, ми стикаємося з великою кількістю людських проблем. Я була й у будинку престарілих, і в притулку для тварин, і в онкологічному центрі. Дуже важко бачити це все своїми очима і пропускати через себе.
– Плюс соціальної роботи в тому, що ти дійсно допомагаєш людям. У тебе є хороша база психології. Ти можеш бути й соціальним педагогом, і психологом (але без особистого кабінету), і психотерапевтом, і психоаналітиком… А мінус у тому, що в Україні ця спеціальність не розвивається й погано оплачується, а робота реально важка. Я вважаю, що ситуацію потрібно змінювати, тому що проблем у нас багато, а вирішувати їх ніхто не хоче.
Євгенія Боярко, 4 курс, КНУ ім. Тараса Шевченка (Київ), навчально-науковий інститут «Інститут геології», кафедра мінералогії, геохімії та петрографії
– Можливості працювати за нашою професією є, і їх багато. Це може бути ГемЦентр, який є державною установою, а також приватна фірма. Усе залежить від того, на яку заробітну плату претендуєш. Часто геологи їдуть на самі кар’єри по видобутку, наприклад, гранітів. При нашій кафедрі також є лабораторія, у якій ми можемо залишитися працювати. Існує можливість працювати закордоном. Дуже часто присилають запрошення на роботу. При мені запрошення прийшло з Перу, пропонували зарплату, якщо не помиляюсь, близько півтори тисячі доларів за місяць. Перспективи є. Головне – любити свою професію й мати бажання працювати за нею.
– По суті, проблема була лише одна – лабораторії. Нам би хотілося, щоби вони було більш сучасними, з кращім обладнанням, бо при появі нових методів дослідження, ми не маємо можливості їх вивчати.
– Мінусів ніяких я не бачу. Бачу тільки плюси, бо мені моя професія дуже подобається. Я не боюся ніякої роботи: польових виїздів, роботи в офісі, чи в лабораторії. Ти можеш спробувати все. Дуже цікавий досвід, коли ти збираєш пробу якогось об’єкту й самостійно її досліджуєш. Ти працюєш від початку до кінця й настільки добре розбираєш усі нюанси цього об’єкту, що потім можеш відповісти на будь-які питання, навіть приймати участь у конференціях.
Влада Фоміна, 4 курс, НаУКМА, факультет гуманітарних наук, кафедра філософії
– На першому курсі в нас була практика в науковому інституті філософії. Там сидять дорослі дядечки, які в основному пишуть статті на теми «актуальність Канта», викладають філософію в університетах і беруть участь у наукових конференціях. Офіційно нас готують саме до цього. Але взагалі можливостей працевлаштування дуже багато. Філософія – це стандартна гуманітарна освіта. Ти вчишся працювати з текстом. Коли ти навчився читати Канта, Гегеля або Хайдеггера, тобі вже все одно, який текст читати: філософський, юридичний, лінгвістичний або якийсь інший. З філософською освітою дуже легко перекваліфікуватися. Але взагалі, більшість філософів – це майбутні журналісти й редактори.
– Потрібно бути готовим до того, що все, що ти будеш робити – це читати й писати. Спочатку доведеться працювати з великими обсягами тексту, а потім уже навчишся викручуватися. Я ось читаю «по косою» – переглядаю текст, вловлюю суть і роблю короткий конспект. Пишу реферати, есе, рецензії та курсові. Якщо будеш намагатися – навчишся працювати з літературою, аргументувати й логічно викладати свої думки.
– Плюс навчання на моїй спеціальності-це робота з дуже цікавими текстами. Звичайно, для цього потрібно приділяти достатньо часу навчанню, саме нічого в голову не залізе. А мінусом є те, що в Могилянці для гуманітаріїв дуже мало програм обміну. Якщо ти філософ, поїхати закордон по Еразмусу майже нереально.
Студент КНУ ім. Тараса Шевченка, 2 курс магістратури, УНЦ «Інститут біології та медицини», кафедра біофізики та медичної інформатики
– Чесно кажучи, в Україні для біофізиків не так багато перспектив. Можна влаштуватись викладачем в університет або працювати в науково-дослідному інституті. Але це не дуже вигідно. Можна також працювати в приватних лабораторіях, таких як Enamine. Та частіше біофізики їдуть закордон. Там набагато більше можливостей для працевлаштування. Якщо ти володієш технологією петч-клемпу, то в Європі ти станеш затребуваним спеціалістом. Я знаю багато людей, які після закінчення нашої кафедри поїхали закордон та працюють саме біофізиками.
– Найгірше, з чим мені довелося зіткнутися в університеті, це те, що складний матеріал доводиться розбирати самому. Усе навчання засноване, перш за все, на самостійній роботі. Треба вміти працювати з науковою літературою та гарно володіти англійською мовою.
– Найбільший плюс спеціальності – це отримання знать різних галузей. Щоби бути біофізиком, необхідно розбиратися в математиці, фізиці, статистиці, фізіології та анатомії. Ти стаєш універсальним спеціалістом, що дуже ціниться в наш час. А із мінусів можу назвати те, що біофізика не є популярною спеціальністю. У нас у країні дуже мало людей, які працюють саме в цій галузі.
З усього вищесказаного можна зробити висновок, що можливості є завжди і скрізь. Найголовніше – любити те, чим ти займаєшся й не боятися помилитися. Спробуй ризикнути! Можливо, одна з «непопулярних» спеціальностей стане справою всього твого життя.
Автор тексту: Ann Nortis
Illustrations by Thereza Rowe and Maria Hergueta
