Чим більше ми дізнаємося про ментальне здоров’я, тим більше переконуємося, що більшість страждають психічними розладами. На перший погляд – усе добре, але маленький «тригер» може викликати серйозні переживання, пов’язані зі старими травмами.
У цій ситуації нити – не варіант. Потрібно просто «вербалізувати» проблему, щоби почати її вирішувати. Проговорити ротом і вголос. Добре, коли поруч є людина, готова тебе вислухати.
Спершу зізнайся собі – так, у мене в голові відбувається щось, з чим я, не справляюся. І це нормально. Ми всі люди і в кожного з нас своя психіка, свої установки, «ускладнення», переживання, травми, комплекси і страхи. І нам усім потрібна підтримка, іноді навіть професійна.
Я розумію, чому ти мовчиш. Адже тих, хто ходять до психологів вважають «поїхали» й однокашники будуть шугатися. Та й що скажуть батьки, якщо ти попросиш їх найняти психолога? Вони не повірять, що в сім’ї в когось можуть бути проблеми? А шкільний психолог взагалі не шарить нічого. Просто не орієнтується. До нього – не варіант. До вчителів із лікарями теж не підеш – призначать якусь валер’янку, тільки час витратиш даремно…
У свої 17 я був переповнений романтичними ідеями «live fast, die young» і не хотів жити після 26. Я не був схильний ні до яких суїцидів, я просто хотів ось так жити. Тоді я ще не розумів, що в мене купа невирішених питанням із самим собою – який у мене противний характер, як багато я брешу самому собі, які в мене страхи. А страхів мені вистачало, я народився з невиліковною хворобою, яка користується поганою репутацією в нашому суспільстві. Я пережив смерть свого батька від цього ж захворювання.
За 3 роки сталося чертовски багато, і я гордо можу написати, що живу в гармонії і злагоді із самим собою. І зі ще більше впевненістю можу сказати, що ключ до цього був простим – не мовчати. Почалося все з камінг-аутів, коли я публічно відкривав свій ВІЛ-статус, допомагаючи іншим хлопцям знайти в собі сили психологічно побороти свою хворобу. Але, як виявилося, дуже важливо було навчитися проговорювати свої проблеми або з близьким другом, або з психологом.
Мені було простіше звертатися до однолітків – рівних. Вік, середовище проживання, виховання – це все створює розрив між поколіннями. Століття технологій, прискорена глобалізація, доступ до інформації – це все про нас, і тому ми інші.
Мій основний посил ясний – необхідно навчитися відкриватися й говорити про те, що всередині. Але є одне дуже вагоме «але». Так уже склалося історично, що систематичної довіри до «служб», «гарячих ліній», всяким підтримкам не вдалося побудувати.
Філософія нашої команди – допомагати рівним. Ми це робимо безплатно (не тільки тому, що ми благодійна організація і згідно із законодавством не маємо права отримувати гроші). Ні. Ми самі платимо великі гроші коучам і тренерам із психології, щоби навчитися допомагати іншим.
Особисто я консультую, тому що вважаю, що мені пощастило. Пощастило трохи більше, ніж тисячам інших молодих людей, які живуть із ВІЛ. Я переміг свій статус психологічно і вважаю своєю місією допомогти іншим і не тільки ВІЛ-позитивним. Просто в мене є певний досвід-і гіркий і щасливий, і я хочу й можу їм ділитися, як і інші активіст Teenergizer.
Тому закликаю – почніть із розмови. А ми вже постараємося відновити довіру молоді до безплатних послуг.
Illustration: yvan messe
