Новорічні обіцянки вивчити мову, зайнятися спортом чи почати правильно харчуватися не працюють. Раніше я ставила цілі на новий рік і, як і більшість, не виконувала їх, поки не знайшла спосіб впливати на своє життя швидко, ефективно й надовго. Мій рецепт – кидати собі виклики.
30 днів без цукру
Навіщо?
На 30 днів відмовилася від цукру в будь-якому вигляді (солодощів, соусів, хлібу). Подібне робили мої друзі й мені було цікаво, чи зможу я. Було цікаво, як це на мене вплине: чи зміниться самопочуття, стан шкіри, вага та інше. Хотіла довести собі, що здатна керувати своїми бажаннями.
Що дало:
- У звичку увійшло читати склад продуктів у магазині. Можна багато цікавого там вичитати (крім наявності цукру). Перестала їсти деякі продукти через наявність великої кількості консервантів, барвників та інших «єшек».
- Стала їсти більше фруктів та овочів. Потрібно було експериментувати, щоби заміняти звичну їжу з цукром.
- Почала більше готувати, особливо домашніх солодощів. Це цікаво, смачно й набагато корисніше, ніж купувати цукерки в магазині.
- Навчилася казати «ні» собі та іншим, «прокачала» силу волі. Це стосується не тільки харчування – взагалі почала сміливіше відстоювати свою позицію та діяти відповідно до своїх принципів. Зрозуміла, що всі рішення приймаю лише я й лише я за них відповідальна.
- Навчилася відкидати емоції та імпульсивні бажання. Стала приймати рішення більш раціонально.
- Звикла мати сміливість відрізнятися від усіх. Це теж звичка: спочатку може бути важко і страшно, але чим більше практикуєш, тим легше.
- Звикла казати десять разів на день: «ні, я не на дієті. Я просто не їм цукру. Хочеш сухофруктів спробувати?»
- Навчилася кайфувати від життя, а не від цукерок. Приділяла більше уваги собі: «Я сьогодні зробила щось корисне, заслуговую на нагороду? Добре, але це буде не тортик. Я можу виділити годину-дві лише для себе і своїх хобі: почитати книжку, зробити ванночки для рук, подивитися хороший фільм (який мені давно радили, але не знаходила часу), погуляти з друзями чи зробити ще щось приємне для себе».
- Покращилися стан здоров’я, стан шкіри, настрій та самопочуття.
Як вийшло дійти до кінця?
Глибока внутрішня мотивація, а не щось нав’язане ззовні. Я подивилася фільм «Цукор», де гарно розкрита тема впливу цукру на здоров’я. Покращення мого здоров’я було для мене першочерговим, саме про це я згадувала щоразу, коли ставало важко. Інші результати стали приємним доповненням.
100 бьорпі
Навіщо?
Зробити 100 бьорпі за раз – амбітна мета, яка надихала. Мені було важко зробити 50 бьорпі, але коли друзі запропонували разом дійти до 100, я погодилася. Чому б і ні? Невже я не зможу?
Що дало:
- Сила і витривалість значно збільшилися. Постійні бьорпі-тренування – це важко, але добре прокачують.
- Повірила в те, що поступово можна й гори звернути. Ми почали з 50 і кожні два дні додавали до цієї цифри ще 5 бьорпі. Якби я хотіла одразу зробити 100, це було б на грані можливого з тією фізичною підготовкою. Я б видихлася, страждала, помирала, а на наступний день мучилася від крепатури й не встала б із ліжка. Але поступове збільшення навантаження було майже непомітним і безболісним. Кожного дня я закладала базу для наступного тренування, розширювала межу своїх можливостей.
- Зрозуміла, що відпочинок так само важливий, як і тренування. Відпочинок важливий в усіх сферах. Завдяки цьому стало менше стресу й покращився настрій
- «Прокачала» силу волі. Кожного дня вставати зранку й робити 50-100 бьорпі – важко. Але встаєш і робиш.
- Збільшилася віра в себе. Кожного разу, коли важко, згадую, що пройшла челендж. То невже цього разу я не зможу щось зробити? Піднятися на гору, наприклад? Або невже я не зможу ввести у звичку щодня читати по 30 сторінок книжки? Зможу, адже це набагато легше, ніж щодня робити бьорпі.
- Зрозуміла, що завжди можна викластися трохи більше. Межі часто існують лише в голові.
- Зрозуміла, що до межі не завжди потрібно доходити. Важливий баланс. Тоді завдяки своїм зусиллям буду «рости», а не прокидатися «розбитою», не в змозі встати з ліжка і з болем в усіх м’язах.
Як вийшло дійти до кінця?
Важливою була поступовість та підтримка. Зі мною челендж проходили ще декілька друзів. Я бачила, як їм важко і як вони все одно тренуються. І не менше важили слова підтримки, адже якщо хтось вірить, що ти можеш зробити більше, значить ти дійсно можеш.
Прокидатися о 5 ранку
illustrations by Echo Deng
Навіщо:
Рік прокидалася о 5 ранку, щоби мати час для себе й того, що подобається. Дві години себе до того, як від мене будуть чогось очікувати інші і з’являться щоденні турботи.
Що дало:
- З’явилося багато часу для себе і своїх проєктів. Написала книгу, намалювала ілюстрований фотоальбом-розмальовку, прочитала багато цікавих книг і статей.
- Настрій зранку завжди був гарним. Не було поспіху, стресу через запізнення, оціх «блін, проспала!». Було лише задоволення від приємних справ, якими я хотіла займатися, і заради яких хотіла прокидатися.
- Жодного запізнення (хіба коли вперше випав сніг, дороги почистити не встигли й були жахливі пробки).
- Дисциплінованість. Складно бути недисциплінованою і прокидатися о 5 ранку. Але було заради чого це робити, бо ранкові дві години були приємними й корисними.
- З’явився час на роздуми. Почала більше писати в щоденнику. Завдяки самоаналізу змістилися деякі пріоритети, і я стала витрачати свій час вдень ефективніше.
- Сон став міцним, засипати і прокидатися стало легко. Це завдяки чіткому режиму. І це гарантувало гарне самопочуття на весь день, я ніколи не ходила сонна.
Як вийшло дійти до кінця?
Робила все поступово. Спочатку прокидалася на півгодини раніше, потім на годину, згодом на дві.
Готувалася до зміни режиму, читала книжки про сон, гормони, біоритми. Знала, як розбудити собі. Що впливає на якість і тривалість сну, на легкість прокидання та інше.
Також важливим був режим. Щодня я вставала о 5 годині й ніяк інакше. Навіть якщо вчора сталося щось надзвичайне, і я лягла не вчасно. Режим є режимом. Саме завдяки йому вдалося змістити свій внутрішній годинник на дві години, зробити сон міцним, а прокидання – легким. І знову – мотивація. Було приємно прокидатися. Я знала, навіщо я це роблю. Відчувала користь буквально щоранку.
Навіщо кидати собі виклики?
Перевірити, на що ти здатний/на. І зрозуміти, що можеш більше.
«Прокачати» собі. Не обов’язково жити все життя так, як під час челенджів, але завдяки їм я стала більше займатися спортом, їсти менше цукру, дотримуватися режиму і від цього краще спати.
Дізнатися нове й застосувати на практиці. Поки готувалася до челенджів, я читала про харчування, сон, біоритми, особисту ефективність, планування, фізичні навантаження, зони пульсу та інше.
«Прокачати» силу волі, вміння приймати рішення та здатність казати «ні». А це може допомогти в багатьох життєвих ситуаціях.
Повірити, що поступово можна й гори звернути. Відчути важливість планування, наполегливості та відпочинку.
«Прокачати» дисциплінованість, зібраність і відповідальність перед собою. Це також допоможе в житті.
Знайти собі. Вчишся постійно відрізнятися і вже не боїшся іти своєю дорогою. Не такою, як від тебе очікують, але такою, якою ти хочеш.
Я ще ніколи не шкодувала про челенджі й завдяки їм дізнавалася безліч корисностей.
Деякі виклики з’являлися спонтанно, деякі я кидала собі вже свідомо. Деякі я успішно пройшла, а деякі провалила. Проте зараз я розумію, що для мене це найкращий спосіб змінювати себе. Чи підійде він тобі? Не знаю, спробуй)
Коротка інструкція, як змінитися за допомогою викликів собі:
Візьми сферу, у якій хочеш змінитися. Постав собі ціль, яку хотів/ла б досягти та гіперболізуй її до майже неможливої.
Визнач і запиши свою мотивацію.
Встанови часовий проміжок та дату початку челенжу. Найкраща тривалість челнеджу – від 21 дня до місяця. Це не надто довго, але достатньо, щоби сформувати звичку.
Підготуйся до челенджу. Прочитай літературу або принаймні одну статтю на вибрану тему.
Пройди челендж. Перечитуй мотивацію, коли буде необхідно. Придумай собі «плюшки» за проходження. Вір у себе й пам’ятай, що це всього-на-всього місяць чи три тижні челенджу, скоро вони закінчаться, а ти будеш собою пишатися.
Авторка: Дар’я Закревська
