На щастя чи ні, зараз навколо багато розмов про абьюз. Зокрема, про абьюз у любовних відносинах. Я ж не хочу говорити про те, що це, як це й чому це.
Пропоную вам дізнатися про наслідки й нарешті разом відповісти на питання: чому ми вибираємо мудаків?
Синдром жертви в психології інтерпритується як стан людини, при якому він шукає винних у своїх невдачах, виправдовуючи себе і звинувачуючи оточуючих у поганому поводженні.
Іноді цей синдром може приймати посилюючу форму – стокгольмський синдром. Різниця між ними в тому, що в другому випадку жертва виправдовує не тільки себе, але ще і свого кривдника.
Чому ж люди воліють перебувати в обставинах, у яких їм потенційно загрожує небезпека? Як би абсурдно це не звучало, але у своїй основній масі, суть у комфорті.
У чому ж перевага бути жертвою? Я думаю, ви помічали, що люди, які багато скаржаться на проблеми в житті, часто чекають зворотної реакції від свого слухача.
Різниця між тими, хто страждає синдромом жертви, й іншими людьми в тому, що перші не потребують поради або у виході зі свого становища.
Внутрішнє відчуття незахищеності й зовнішнє почуття жалості живить їх енергетично, і цього цілком достатньо для існування у своїй оболонці комфорту.
Також проблемою є атрофоване поняття про відповідальність за свої вчинки й перекладання її на інших. А тут ніхто й не буде сперечатися, що це зручно.
Варто нагадати і про те, що жертви (реальні або уявні) – прекрасні маніпулятори в оточенні поза їхніми кривдниками.
Так що потрібно дійсно бути обережніше поруч із подібними людьми, так як вплив синдрому жертви поширюється не тільки на його власника.
Що стосується абьюза у відносинах, є ще один фактор, який впливає на те «чому ми вибираємо мудаків». Недолік адреналіну в організмі пояснює прагнення до вилучення його зі сварок, суперечок, бійок у відносинах (так як найлегший спосіб домогтися сплеску адреналіну в крові це випробувати негативні емоції).
Люди підкоряються законам біології і йдуть на поводу в потреб організму, самі не помічаючи цього. І поки все відбувається так, у нас є можливість це усвідомити й навчиться контролювати.
Авторка: Вікторія Борисенко