Катя – молодіжний лідер і волонтер у своєму місті. Її історія про те, як впорається з тим, що робити, якщо відчуваєш, що з тобою щось не так.
Розкажи, будь ласка, свою історію. Як ти дізналася про свій ВІЛ статус? Як сприйняла цю новину?
Я потрапила в притулок для дітей із проблемних сімей в 11 років. При вступі там спочатку беруть усі аналізи. У цей список і входить тест на ВІЛ.
Відразу про позитивний результат мені ніхто не сказав. Говорили тільки про те, що я повинна була акуратніше, якщо допомагаю готувати на кухні. Через півроку, коли мене перевели в дитячий будинок, мені все розповіли.
Я сприйняла це так, ніби вже знала, що зі мною щось не так.
Що ти знала про віч до цього моменту?
Я тоді не знала просто нічого про Віче. Потім до нас почали ходити психологи з усяких організації, проводити групи підтримки. Я дізналася про хворобу більше, змішані почуття відчувала…
лікарі дуже добре ставилися до мене, зараз так само. Як до звичайного, здорового пацієнта.
У який момент ти вирішила відкрити свій статус? Як це сталося?
Мені було 17. Пізно вночі я вирішила, що хочу розповісти про це. Написала пост на фейсбуці. Було трохи страшно, звичайно. Боялася реакції друзів, які не знали нічого про те, що в мене ВІЛ.
Але, на щастя, були тільки позитивні коментарі під постом, багато слів підтримки.
Кому ти розповіла в першу чергу? Як це було?
У першу чергу розповіла про це сестрі, а потім мамі. Решта родичів досі не знають нічого. Не хочу їм розповідати. Ми говорили із сестрою по телефону, і я вирішила сказати їй, що в мене ВІЛ. Вона щось почала розпитувати, але що саме точно вже не пам’ятаю.
Які випадки стигми відбувалися у твоєму житті або в житті твоїх друзів? Що ти робила в такі моменти?
Зі стигмою мені, до речі, не довелося зіткнутися. Мені в цьому моменті пощастило, як і друзям.
Я б заступилася за друзів, звичайно, Поки не знаю, що саме я б зробила, але ми точно змогли б це вирішити.
Де ти отримуєш підтримку у зв’язку з ВІЛ?
Підтримку однозначно надають друзі. Розмови з ними мені дуже допомагають.
Чи був у тебе якийсь переломний кризовий момент? Що допомогло/допомагає впоратися?
Був момент, коли в мене виникла образа: чому я зі статусом? Тоді в моєму житті ще була депресія. Усе так змішалося, було дуже погано.
Допомогла розмова з подругою – і все пройшло.
Що змінилося у твоєму житті? Які плани і мрії на майбутнє? Розкажи про своє хобі?
У житті багато що змінилося: коло спілкування, обстановка. Я стала інакше ставитися до людей. Не думаю, що ВІЛ якось вплинув на мої життєві плани. З’явилося багато можливостей. У планах переїхати влітку в інше місто, можливо, навіть в іншу країну. Я поки в роздумах.
Ох, хобі, ДО РЕЧІ, немає. Є те, що подобається найбільше: довше поспати, погуляти. Я працюю, майже ні на що не вистачає часу.
Якщо ти плануєш взаємини з кимось, твої партнер повинен бути теж ВІЛ позитивним, або це не важливо?
Ні, партнер може бути як ВІЛ позитивний, так і без статусу. Для мене неважливо, головне щоби людина прийняла факт мого статусу.
Що ти можеш сказати підліткам, які тільки дізналися про свій статус? Щоб ти хотіла, щоби сказали тобі в момент, коли про нього дізналася ти?
Взагалі не паритися на цей рахунок: ми живемо й це вже радість.
Головне – завжди пити терапію й мати хорошу прихильність. Ми всі люди, і майже нічим не відрізняємося. Повірте, є хвороби й гірше, а нам пощастило. У нас просто є маленька особливість.
Напевно нічого, просто якоїсь підтримки хотіла. У принципі я її тоді отримала.
Якби в тебе була можливість, ти б поміняла свій статус?
Складно відповісти точно, так чи ні. Напевно. Але я б ще дуже добре подумала.
