Жити з ВІЛ особливо непросто, коли ти підліток. Адже бувають моменти, коли ти плачеш через те, що нікому не можеш розповісти про статус, а якщо й наважишся – то переживаєш, що тебе можуть уникати або тикати пальцем. У підлітковому віці це відчувається особливо гостро.
Підтримка – одна з базових потреб у житті кожного з нас. Групи підтримки для ВІЛ-позитивних підлітків – це місце, де ми допомагаємо підліткам впоратися з проблемами й долати страх бути неприйнятими, «не такими».
Завдяки нашим друзям, UNFPA Ukraine, ми можемо дарувати тепло й ділитися підтримкою з хлопцями з Кривого Рогу, Черкас, Миколаєва та Кременчука. У цих великих містах підлітку з ВІЛ легко загубитися серед натовпу дорослих зі своїми турботами. Тому ми щасливі знати, що в цих хлопців тепер є ми, а в нас – вони.
Що ж думають із цього приводу самі хлопці? Ми поставили їм кілька запитань. розпитали,про перший спогад із групою підтримки, чим вони допомогли, у чому їх цінність і що змінилося з настанням карантину.
Давай подивимося!
Маленька поправочка: усі імена-вигадані, а всі випадковості-випадкові.
Якщо чесно, я майже не пам’ятаю, як пройшла моя перша зустріч із хлопцями з групи. Пам’ятаю, що я відчувала себе спокійно, розуміла, що там – мої друзі. Під час груп підтримки я навчилася відкриватися, бути собою, не боятися ставити дурні запитання. А на все, що задавала, я завжди отримувала відповіді. На цих групах я можу не прикидатися й повністю розкритися, відчувається дружня атмосфера, а ще я дізнаюся багато корисної інформації. Коли настав карантин, ми перейшли в онлайн-формат.
Спочатку це було трохи незвично, але з часом ситуація покращилася і я звикла. Якби не ці групи, не знаю, що б я робила на карантині. А так вийшло і зняти стрес, і дізнатися багато корисного.
Маша, 17 років, м. Кривий Ріг
Моя перша група підтримки була дуже давно, але точно пам’ятаю, що мені сподобалося. Групи підтримки допомогли мені знайти себе, зрозуміти для чого взагалі потрібно жити, для кого. Вони змогли відповісти на багато питань, які мене турбували. Я люблю приходити на групи, тому що мені завжди раді й готові допомогти. Від цього стає дуже тепло. На карантині вони допомогли мені. Завдяки їм, було легше перечекати все це навколо, тому що можна було поспілкуватися з хлопцями, з якими в нас уже є загальні теми.
Не уявляю, як можна було пережити карантин, не підтримуючи зв’язок.
Петя, 14 років, м.Черкаси
Моя перша група підтримки трапилася місяць або трохи більше тому. Мені було дуже погано, мені потрібно було з кимось поговорити. На першій зустрічі я була дуже втраченою, не розуміла, про що ми говоримо. Спочатку я прийшла на групу підтримки, щоби відволіктися від поганих думок після того, як померла моя єдина подруга. Після цього випадку я думала про те, навіщо я потрібна тут? І навіщо мені жити?
Я прийшла для того, щоби знайти собі друзів і підтримку. І, знаєте, я знайшла, це було круто. Найважливіше, що вони допомогли мені припинити думати про суїцид і смерть.
Я люблю групи підтримки, тому що вони допомогли мені побороти депресію. До речі, одна з причин того, що я прийшла на групу – карантин. Я вирішила, що мені це потрібно, і якщо я не піду, то я не впораюся з ізоляцією й депресією в тому числі.
Аня, 17 років, м. Черкаси
Пам’ятаю, коли вперше йшла на групу підтримки, дуже хвилювалася. Думала про те, що там усі незнайомці, не зовсім розуміла, що буде відбуватися на цих групах, та ще й тема ВІЛ. Мене весь час вчили мовчати про статус. Навіть вдома.
Зараз я вже не хвилююся, тому що групи підтримки для мене це, перш за все, безпечний простір. У мене з’явилося багато друзів, з якими ми можемо обговорювати хвилюючі нас проблеми, різні важкі ситуації.
Я в групах знаходжу відповіді на багато питань, особливо на ті, які важко обговорювати з дорослими. Головна цінність груп для мене – це безпека і відкритість.
На групах не засуджують, не оцінюють, приймають твою думку, не відкидають. Там є можливість говорити вільно про все, що хвилює, у тому числі і про ВІЛ.
Звичайно, я віддаю перевагу живому спілкуванню, але і спілкування онлайн на карантині було новим цікавим досвідом, особливо в умовах повної ізоляції, нікуди не можна виходити, транспорт не ходить. Групи допомагали відволіктися від проблем дистанційного навчання (мені було важко так вчитися), виплеснути свої емоції, поділитися своїми переживаннями. Також групи, для мене – це як «зв’язок зі світом», у який тобі, раптом, заборонили виходити. Спілкування з хлопцями допомагало не сумувати на карантині.
Ліза, 14 років, м. Миколаїв
Уперше я потрапила на групу підтримки за порадою психолога з кабінету довіри. Це було дивно, тому що до кінця я не розуміла, навіщо мені це потрібно. І потім я вирішила, що це одна з найбільш необхідних процедур. Після знайомства з іншими учасниками й перших зустрічей мені стало більш комфортно знаходиться в групі і я почала говорити трохи спокійніше.
Коли в мене запитують, про що я хочу поговорити або про що хочу дізнатися, вибрати одне відразу буває дуже складно.
Тому розмови починаються про щось спільне, а потім уже кожен запитує про те, що йому найбільш цікаво. Для мене було важливо й цікаво бачення інших про те, як спілкуватися з іншими однолітками, знаючи, що маєш загальний «секрет». І так, слухаючи інших, я вибрала для себе спосіб, як мені краще, якщо буде потреба, розповісти про свій статус і кому про це варто знати.
Головна цінність груп – саме спілкування, яке не призведе до якихось проблем і можливість задати питання, навіть якщо він здається дурним. ДП (прим.ред. – групи підтримки) – це не очікувати підколів або неприємних слів на свою адресу. Побачити, що є такі ж, як і я. І можна нормально жити.
Надя, 17 років, м. Кременчук
Сподіваємося, ти отримав (а) стільки ж тепла від хлопців, як і ми.
Дякуємо їм за відвертість і чесність. також посилаємо промені любові й подяки в UNFPA Ukraine, адже саме вони допомогли нам знайти один одного!
