️ ️так навіщо нам взагалі потрібен фемінізм? Уже й так усі права в жінок є.
️ ️ що, жінки за ту ж роботу отримують менше, ніж чоловіки? Вони просто гірше працюють.
️ ️ до дівчат часто пристають і домагаються на вулицях? А навіщо в спідницях коротких ходити? І ввечері взагалі правильно сидіти вдома.
☁️Домашнє насильство? Ну нехай усі вдома самі й розбираються із сімейними справами. Навіщо виносити сварки з хати?
Так, такі фрази, «аргументи», «моя думка» зустрічаються часто навіть у 2020. Все, чого можна домогтися, жінки вже домоглися. Серйозно? Тільки за даними ВООЗ, близько 30 % жінок, піддаються сексуальному або фізичному насильству з боку свого партнера. Загалом, усе не так добре, як здається. Навіть якщо конкретна дівчина ніколи й не стикалася з гендерною дискримінацією, це не означає, що проблеми немає!
Але є й непогана новина. Здається, усе більше й більше підлітків відкрито називають себе феміністками і профеміністами, займаються активізмом і усвідомлюють усі проблеми. Тому ми вирішили поговорити з підлітками, які підтримують фемінізм!
〰️ 〰️ 〰️ 〰️ 〰️ 〰️ 〰️ 〰️
Кріс, 16 років
Із сексизмом стикаюся дуже часто. Це й жарти однокласників» курка не птах, жінка не людина», і постійні вставки в розмову від мами» Я розумію, ти в собі впевнена, але все-таки ти дівчинка, не забувай», і влаштуй будинку, де батько ніколи не стане сам мити підлоги або посуд, а за обідом чекає, коли я за ним автоматично приберу тарілку. Сексизм проявляється в стабільних побажаннях жіночого щастя на Восьме березня й навіть у таких повсякденних моментах, як «не жартуй такі вульгарні жарти при дівчаток». Останнє, до речі, часто виправдовується хорошим тоном, але де ж він хороший, коли оточує дівчат стереотипами про те, як поводитися і які жарти жартувати (коли хлопці можуть говорити, що хочуть).
Почала я дізнаватися про фемінізм році так у 2015, але тоді рух часто висміювався й показувалося з точки зору «неадекватні жінки істерять із приводу того, що їм чогось там не вистачає». Пізніше я натрапила на блог радикальної феміністки, почала стежити за ним і зрозуміла, що боротися таки є за що. Ось тоді, виходячи зі свого й так не дуже щільного міхура, я дізналася про нерівну заробітну плату, міф про красу, об’єктивізації, стереотипах про «берегинь домашнього вогнища» та інше лайні.
Зараз найбільше мене хвилюють проблеми того, що в нашій культурі досі є дуже багато застарілих думок про те, наприклад, що жінки повинні бути моногамні, вихованні як леді і якщо вже висовуватися в інтернет, то із шапкою профілю «щаслива дружина матуся малюка 1 й малюка 2. Третє диво на підході».
Тобто, звичайно, це не повсюдно, але така думка є в дивного числа людей різних вікових категорій. Воно не закінчується з переходом від одного покоління до іншого. Його можна викорінити, тільки підвищивши інформованість населення й переконавши не йти по стопах батьків, а виховувати своїх дітей із самостійним, усвідомленим підходом.
З відкритим засудженням, спрямованим мені особисто, я не стикалася тільки тому, що не називаю себе так людям, які, я знаю, будуть агресивити. Краще логічними доводами обґрунтувати їм мої погляди, ніж говорити слово» феміністка», яке для них є тригером і запускає стереотипи. Але взагалі так, засудження було, як, наприклад, звичка однокласників звалювати в купу «дегенератів, чорних і жирних фемок», приписуючи їм провину у всіх проблемах. А, ще мій улюблений жарт:» Феміністка важить не менше 6 тонн». Смішно, так?
Друзі в основному підтримують мене, тому що мені самій неприємно було б дружити з людиною, протестуючим проти фемінізму. Це ж рух за права жінок. За те, що й так повинно в нас бути. Як проти нього можна протестувати?
Я розумію, що, щоби прийти до усвідомленості, людям потрібен час. Ми ж теж не прийшли до нього миттєво.
Значить, буду вірити в небезнадійність кожного й намагатися показувати, що стереотипи – нісенітниця, а дискримінація – це явно не те, що робить дискримінуючого гідною сучасною людиною.
Сеня, 15 років
Я стикаюся із сексизмом, скільки себе пам’ятаю! З самого дитинства я ненавидів коли мені, персоні з жіночою статтю приписаним при народженні, говорили ким треба бути, як виглядати й що мені потрібно бути дівчинкою красунею, щоби вдало вийти заміж і радувати оточуючих своєю красою й ніжністю, але на цьому все не закінчилося. У школі я щодня вислуховую про рамки і стереотипи від вчителів. А потім теж саме буде відбуватися в універі, робочому колективі й так до труни?
З дитинства мені нав’язували, що фемінізм – це щось із заходу, таке чуже, дурне й непотрібне нашому «ідеальному» суспільству. Але незабаром мене стали дратувати всі рамки, і я почав усвідомлювати свою небінарність, і тоді я остаточно зрозумів, що опинився в інтресек фемінізмі (ура)!
Але навіщо ж нам фемінізм? Жінок же не пригнічують? Навряд чи можна почути ці фрази не від чоловіка, так адже? Андроцентризм усе ще існує, а вже гряде 2021. Нав’язані гендерні ролі і стереотипи користуються популярністю не тільки в старших поколінь, а навіть у моїх ровесник.
Ми щодня стаємо свідками гендерної нерівності, насильства, дискримінації на ринку праці, з мізогінією в поп-культурі й без старого доброго побутового повсякденного сексизму не обійдеться жодна розмова.
Я не можу мовчати про це із соцмережах і життя, тому мої друзі й сім’я досить залучені! Коло моїх друзів дуже підтримує мене й ніколи не стане принижувати мої цінності та ідеї! Так склалося, що коло моїх друзів складається з феміністок і профеміністів! Цього, на жаль, не скажеш про сім’ю. Для чоловіків моєї родини фемінізм – це щось про волохатих дівчат, які не бажають народжувати дітей. Жіноча частина віддалено стривожена проблемами, але спотворене зображення фемінізму відвернуло їх від цього руху, і вони кажуть, що не відчувають себе пригнобленими, а розмовами про це ми досягаємо лише нерозуміння й читання моралей молодому поколінню.
Але я не з тих то засмучується і просто так здається! Незважаючи на засудження й часом навіть хейт, Я не стану здавати позиції, а скоріше навпаки, приділю більше уваги вивченню й хоч поки не масштабному, але вже активізму!
Настя, 16 років
-Привіт, я – феміністка. Звучить, як початок розмови в клубі анонімних алкоголіків)
Стикалась із сексизмом і неодноразово. Раніше цього просто не помічала. У років 12 бачила несправедливість, що мама працює багато, а заробляє «ніщо, не те, що тато», але не казала це нікому і просто змовчувала. У 13 почала висловлюватись, але була швидко придушена оточенням.
З останнього може бути сексистська реклама, постійні фрази про призначення жінки, розповіді про те, що мене не візьмуть заміж, бо я «хфемка». Особливо тяжко слухати морок про те, що жертва винна в зґвалтуванні й сама принижує білих цисгендерних чоловіків.
Я вже більше 3-ох років доволі активно підтримую цей рух, але лише на карантині змогла відкрито себе ідентифікувати. Мене лякало те, що я «надто мало знаю», хоча цей загон був тільки в моїй голові. Ми всі вчимося, дізнаємось щось нове й це нормально, тому не слід боятись – усе буде круть. Зараз я стала рівною тренеркою від «Тінера», несу інфу в маси і веду фем блог, що вже має постійних читачiв_ок.
Нам доволі часто нав’язують фемінізм, як щось жахливе й розпусне, а феміністок зображують, як чоловіконенависниць із котами/ «причепом», у яких просто нормального мужика не було, але потрібно побачити, що у світі не все так чудово й нам варто діяти, щоби змінити все на краще.
Я росла в середовищі, де немає місця слабким людям. Я не кажу про кримінальний район або неблагополучну сім’ю і тд. Просто в нинішній час доволі важко прокладати свій шлях і не зустрітись із постійними обмеженнями. Колись Інста кинула мені в рекомендації цікавий блог, що просто розділив моє життя на «до й після». Я почала потроху вливатись у тему і знаходити своїх однодумок. Так дивно було з такого етичного й комфортного середовища повертатись у патріархальну буденність, але вже якось звиклась.
Я й досі не можу виділити якусь одну проблему зі всіх, що турбує найбільше. Сексизм у медіа, скляні ліфти та стелі, лікування по чоловічому зразку, менсплейтигн, кетколінг, насилля, стигматизація абортів є однаково важливими проблемами для вирішення. Я пансексуалка й тому стигми над транс- персонами, та й у цілому ЛГБТ+ комьюніті є для мене доволі близькими й болючими. Поки що я не можу віднести себе до якоїсь течії фемінізму або точно визначити хвилю, до якої належу.
Доволі часто я зіштовхуюся з осудом. Недавно я це відкрила моїй сім’ї та знайомим – їхня реакція була доволі негативною. Мене намагаються «перевиховати й наставити на шлях істини», але це в них слабенько виходить. Я очікувала трохи іншого, проте, це не надто вже й жахливо. Кожен вважає своїм обов’язком мене підколоти, прокоментувати щось, дати непотрібну пораду або запитати чи був у мене хлопець, яка моя орієнтація й чи бриюсь я взагалі. Це доволі неприємно й показує всі «білі плями» в розвитку нашого суспільства. Цей рух і потрібен, щоби спровокувати зміни та похитнути укладену систему, де чоловік – голова, а жінка – як уже вийде.
Моя подруга, наприклад, має доволі двояке ставлення. Наші погляди багато в чому сходяться, але вона вважає, що дівчина, чиї світлини було поширено, сама винна в тому. Дві однокласниці доволі толерантно ставляться до моєї діяльності. Серед знайомих є декілька людей зі схожою позицією. Нажаль, більше нікого, але я тримаю хвіст трубою.
Моя сім’я категорично проти всього, що стосується цієї теми. Раніше я думала, що отримаю від них підтримку та розуміння, однак, наразі вони стали головними в засудженні мене. Навіть деякі мої однокласники мають позитивніше ставлення до моєї діяльності.
Я пробувала обговорити все з батьками, але це не зробило в моїй ситуації нічого хорошого. Однокласники заточені на сексизм і мізогінію, тому я вже просто не маю сил щось їм пояснювати. Коло моїх друзів значно порідшало і в цьому є певні плюси. Якщо людина не має поваги до мене, не готова сприймати моє ставлення до цього світу й мої цінності, то про яку дружбу тут може іти мова?
Настя, 15 років
Хто ж не зіштовхувався із сексизмом. Але, на щастя, у найлегших формах. У вигляді недолугих жартів, дурних питань та стверджень а-ля: «Та що ти можеш знати про політику? Ти у військовій справі нічого не розумієш. Не лізь, ти ж дівчинка!» і т.п.
Але моє найулюбленіше: «Тобі легко, ти дівчина! От вийдеш добре заміж і все».
Коли я вперше дізналася про фемінізм, не пам’ятаю взагалі. Але яскравим пунктом була подарована батьком книга «Казки на ніч дівчат-бунтарок». Там описувались відомі жінки та їх досягнення в 1000 галузях. І мене завжди аж гордість величезна брала, що жінки такі круті. Мені тоді років 11-12 було.
Мене дуже дратують стереотипи, які досі в голові багатьох людей, про «легкість» життя жінок, «місце жінки на кухні» та «ви ж усі станете мами й маєте знати, як поводитися з чоловіком».
Найжахливішим вважаю, що досі не всі країни підписали Стамбульськуконвенцію. Згадати всі ці моменти домашнього насильства і зґвалтувань, коли деякі індивідууми стверджують «сама спровокувала, треба адекватно виглядати».
Я зіштовхувалася з осудом. Часто агресивно до цього ставляться через нерозуміння терміну фемінізм і часто плутають його з чоловіконенависництвом.
Але в мене є багато подруг, які активно цікавляться фемінізмом. Деякі займаються долею активізму. Батьки також підтримують. З однокласниками про фемінізм майже ніколи не говоримо, але зводиться, зазвичай, до дурнуватих жартів. А ще прикро, що навіть багато жінок вважають фемінізм недоречним.
Софія, 14 років
Все, що суспільство нав’язує жінкам, і в тому числі сексизм, з’явилися в моєму житті з ранніх років, адже вже з ранніх років на мене транслюються сексистські переконання мого батька.
Сумно жити в ситуації, коли власний батько ставиться з відвертим презирством не тільки до мене, а й до всіх жінок: знецінюється мій вибір, моя думка, мій особистий простір. Для мене важливо було зрозуміти, що це просто висловлювана ним позиція, а не істина в останній інстанції.
Я не можу точно сказати, коли я дізналася про фемінізм, але, вважаю, я могла б сказати, що з фемінізмом я познайомилася тоді, коли прийшла до усвідомлення того, що щось навколо мене не так – це нестерпно й це необхідно виправити.
Я знаю досить багато жінок, які відступаються від самого поняття фемінізму, але при цьому вони можуть мати цілком феміністський світогляд, тільки з тієї причини, що патріархальне суспільство позначило фемінізм упередженнями, саме через яких рух вважають «дивним», саме через яких десятиліттями слово «фемінізм» носило на собі клеймо лайки.
Особисто я ніколи не була налаштована проти фемінізму. І я рада, що тепер фемінізм починає сприйматися у своєму справжньому значенні. Глибше зацікавитися цією темою мене підштовхнула несправедливість. Я зрозуміла, що всі жінки гідні справедливості для себе, що ми можемо боротися і відстоювати свої інтереси, що ми не зобов’язані ховати себе на догоду бажанням цього світу, і тоді я зацікавилася у фемінізмі, у тому, щоби стати його частиною.
Я є прихильницеюінтерсекціонального фемінізму. Сенс інтерсекціонального фемінізму полягає в ідеї, що різні гноблення мають зв’язок і без інтерсекціональності феміністичний рух не може по справжньому протистояти гнобленню.
Отже, мене не можуть якісь проблеми хвилювати більше, а іншими проблемами я не можу нехтувати.
Бути феміністкою в якійсь мірі також означаєпіддаватися ризику бути незрозумілою. Бо не всім підвладне вільнодумство. У сучасному світі, у тому числі Україні, вважається, що фемінізм зжив себе, що всього жінок уже домоглися. Але це не так. Періодично я стикаюся з
засудженням на цьому грунті, але воно виходить тільки від неосвічених, не готових виходити за рамки, не готових до прийняття чого-небудь іншого, людей. Сподіваюся на те, що в найближчому майбутньому це змінитися.
Мене підтримують мої друзі, адже я притягую до себе однодумців, адже я вибираю своїх друзів і мої друзі вибирають мене. І я щаслива обговорити з ними все, що стосується фемінізму, це відбувається з любові й невимушено.
З однокласниками й батьками ситуація суперечлива, але я давно перестала чекати від них будь-якої підтримки й перестала сподіватися на їх звільнення. Я намагалася обговорювати фемінізм і його важливість, але люди, які не готові змінювати свою точку зору, повинні прийти до цього самостійно.
Аня, 15 років
Так, мені здається важко не зустрічатися із сексизмом, коли ти навчаєшся в школі. На уроках трудового навчання дівчата – вишивають, а хлопці вирізають щось із дерева чи навіть складають конструктор. На фізкультурі так само, у дівчат – гімнастика, у хлопців – підтягування на турніку. У середній школі була досить неприємна ситуація, коли мій однокласник задля розваги підіймав дівчатам спідниці. Одного разу він спробував це зробити в шкільному коридорі, але його зупинила вчителька, яка проходила повз.
Про фемінізм я дізналася від блогерок, на яких я була підписана, мене зацікавили ідеї й цілі цього руху. Спочатку я мала стереотипний образ феміністки, але з часом почала заглиблюватися в цю тему й розуміти, що феміністки – це не жінки, які ненавидять усіх чоловіків і рожевий колір
Не можу сказати, що я прийшла у фемінізм випадково, на уроках української літератури мене завжди турбувала доля жінок у творах. Та і протягом життя в мене виникало багато питань щодо рівності жінок і чоловіків.
Найбільше мене турбує те, що у світі розвиваються технології, придумують усе нові й нові прилади, а в жінок виникають ті самі проблеми, що й 100 років тому. Домашнє насилля все ще існує, на уроках основ здоров’я нас усе ще вчать одягатися скромніше, щоби не зґвалтували, дівчата з острахом ховають подалі прокладки й не дай боже їх побачать чоловіки.
Я не стикалася саме з засудженням себе як феміністки, скоріше зі стереотипами. Часто люди, дізнавшись, що я феміністка, вважають мене лесбійкою, або питають чому ж я тоді голю пахви й одягаю рожеве.
Я обожнюю говорити про фемінізм у школі, загалом більшість мене підтримує, але часто виникають суперечки, зокрема через фемінітиви. Тато ставиться нейтрально, а мама повністю підтримує, вона журналістка й навіть почала використовувати фемінітиви у своїх статтях.
