Складається враження, що наші розмови інколи нагадують американські гірки. Знайомо? Тоді тут про те як не пересваритися з усіма знайомими, або ж по-сучасному — про навички спілкування від авторки книги “Нам треба поговорити” Селести Хедлі.
Багатозадачність
Можливо, ви помічали, що ще хвилину тому активно слухали подругу, яка розповідала про суперечку з хлопцем. Спершу, ви намагалися вислухати її, як ось, промайнула думка про незавершений дедлайн — голос подруги об’єднався із заднім фоном в одне ціле… “Ти уявляєш?!” — сказала приятелька, повернувши вас з власних роздумів, але ви вже не тямили, що відбулося в історії з хлопцем.
Вам могло пощастити з подругою, тож вона не образилася, коли ви попросили її розповісти все спочатку. Проте наслідки багатозадачності не завжди закінчуються хеппі ендом — крім того, щоб не відволікатися на телефонні сповіщення, подбайте про свою ментальну присутність у діалозі.
Правило журналіста
Якщо ви з числа тих людей, які на запитання “Як справи?” цілком готові переказати всю хронологію вашого життя, явище небагатослівності здасться вам вкрай дивним. Ви можете інтерпретувати короткі відповіді на кшталт “Так” або “Ні” як сором’язливість, або ж зовсім як небажання співрозмовника говорити. Проте чи задумувалися ви про якість власних запитань?
Впоратися з такою проблемою може роль журналіста: замість того, аби цікавитися “Чи було тобі весело?” спробуйте запитати “Як ти почувався?” Фокус не тільки на розгорнутих відповідях, але й на таких же запитаннях може значно змінити хід спілкування.
Діалог ≠ монолог
В той час як обширні питання — ключ до хорошої розмови, з глибиною відповіді варто бути обережним. Як тільки мова заходить про улюбену тему — і вас вже не спинити, простір сцени захоплює монолог, де бракує місця для другого “актора”. Напевно, в таких ситуаціях ви почуваєтеся як ніколи піднесено адже вся увага прикута до ваших слів.
Проте розмова — це завжди про “двох акторів присутніх на сцені.” Тож практикуйте висловлюватися стисло та, головне, слухати співрозмовника, даючи йому місце поряд на сцені.
“Що далі?”
А коли розмова йде мляво, діалог скаче з однієї теми на іншу, а паузи між бесідою стають більшими — ви спробуєте зробити хід конем та подумки почнете готувати питання поки говорить співрозмовник. Думка “що ж далі” спрямовує всі сили на генерацію питань для наступного обговорення. Еврика! Як тільки запитання знайденено, ви напружуєте мізки, щоб не дати геніальній ідеї втекти з голови поки колега завершить висловлюватися.
То що ж не так у передчасному виборі запитань? Все просто — обдумуючи тему для розмови, ви пропускаєте все, що намагався донести співрозмовник у свої відповіді. Якщо ви були свідком інтерв’ю у якому здається, що питання журналіста геть не резонують з відповідями гостя, то розумієте про що йде мова. Крокуйте в ногу разом з плином діалогу — будучи сконцентрованим на тому, щоб зрозуміти співрозмовника, проблема браку питань точно не виникне.
Деталі — це ніхто не запам’ятає!
Чи пам’ятаєте ви день народження всіх своїх родичів, або ж ім’я кожного присутнього на вечірці? Чи згадаєте скільки вам було, коли вперше закохалися? Мабуть, пригадати це не так вже й просто. Не дивно, що і співрозмовник ціком ймовірно може заснути поки ви будете намагатися перелічити назву кожної компанії у якій працювали замість того, щоб розповісти чим там займалися і чого навчилися.
Нам часто здається важливим згадати про цифри, дати та імена, але це не завжди те, що цікавить слухача. Уникайте деталей — від цього всім стане простіше.
Не знати — це окей
Уявіть ситуацію: у компанії друзів ви говорите про останні новини з життя. Проте щось йде не так і розмова тепер вже не про смішні витвори кота, бо натомість друзі обговорюють інфляцію. Спочатку ви займаєте пасивну позицію, аж раптом чуєте в свою сторону запитання — друзям кортить дізнатися вашої думки. Ви завмираєте, розуміючи наскільки далекі від економіки. Але зробивши надзусилля, згадуєте все що коли-небудь чули про науку та заповнюєте незручну паузу впевненою відповіддю, щоб інші точно не подумали що в економіці ви нічого не тямите.
Що ж, експертом зі всього не обов’язково потрібно бути! Замість того щоб вдавати свою відповідь за експертну, значно краще сказати що геть нічого не розумієте в сфері, аби уникнути можливих непорозумінь.
Врешті-решт, кожен співрозмовник — унікальний. Не важливо чи пощастило вам поспілкуватися з президентом, чи з Марійкою з 5-А класу, з бабусею, чи кінозіркою голівуду, з колекціонером марок, або ж любителем спів у душі. Зверхність варто залишити осторонь, адже кожна розмова — це щось більше ніж просто обмін словами.
Авторка: Анна Калинчук
