У серіалах та кіно часто люблять замінювати одне поняття іншим. Згадаймо тих само Бріджертонів: на початку Ентоні вирішує активно залицятись до діаманта сезону, лише поверхово знаючи Едвіну. Або ж Русалонька хоче вийти на сушу до принца, ні разу так з ним і не заговоривши.
І з цього випливає перша різниця між коханням та закоханістю:
При закоханості можна майже нічого не знати про людину, ми можемо навіть ніколи не говорити з нею, спостерігаючи осторонь і бути у неї по вуха закоханими. Кохання від закоханості відрізняється тим, що ми знаємо і приймаємо людину цілком: з усіма її плюсами та мінусами. Для цього потрібен час. Коли ми перші місяці зустрічаємось, ми бачимо здебільшого ідеальний образ: недоліки здаються незначними, а переваги виділяються.
Другий пункт: кохання від закоханості відрізняє те, що закоханість є наслідком хімії у нашому мозку, а любов – наслідок нашого вибору підтримувати взаємини із коханою людиною, бути з нею «і в горі, і в радості».
Згідно з дослідженням нейробіологів, стимулювальний вплив на мозок надають фенілетиламін, норепінефріну і дофамін. Ці речовини, що стоять в одному ряду з амфетамінами (збудливими наркотиками), пришвидшують обмін речовин, які викликають ейфорію. Це призводить до гіперактивності, безсоння, підвищення чутливості сприйняття. Таким чином ми неначе перебуває під впливом «природних наркотиків». Організм у режимі такого збудження довготривало працювати не може, тож закоханість скороминуща.
Після зникнення закоханості ми поступово переходимо до більш стійкого спокійного сприйняття партнера/партнерки і можемо «тверезо» подивитися на людину та прийняти рішення – розійтись чи будувати стосунки разом. Відтак закоханість повільно перетікає у кохання.
Таким чином ми підходимо до третього пункту:
Закоханість – більш бурхливе яскраве почуття, яке супроводжує початок стосунків, кохання – більш спокійне тривале почуття, яке включає рішення бути з коханою людиною, потяг до неї, відчуття близькості та прив’язаності.
Здебільшого на перших етапах сильно емоційно “качає”: то б’є радість від взаємодії із об’єктом закоханості, то пробиває туга, коли кохана людина не поруч, проявляється страх бути відкинутим.
Через деякий час ми звикаємо до партнера/партнерки і всі ті речі, які раніше приносили бурю емоцій, вже не викликають такої сильної реакції.
Натомість насолоду приносить душевна близькість, адже ми давно і добре знаємо один одного, приваблює вже не здебільшого зовнішні характеристики партнера/партнерки, але і його/її внутрішній світ, ми стаємо все більш схожими у процесі набуття нового спільного досвіду та краще розуміємо один одного. Відтак стосунки стають глибшими та більш ціннісними.
Авторка: Валя Хижняк
