Ми поспілкувалися з українською студенткою Адріаною Палицею, яка вже рік навчається в Боснії і Герцеговині за міжнародною програмою UWC Mostar. Вона розповіла про свої перші враження від країни, як адаптувалася до нових культурних умов, чому важливо виходити зі зони комфорту, а також про те, як навчання за кордоном змінило її світогляд і зробило більш багатогранною.
Інтерв’ю підготувала активістка Teenergizer Ріна (Подзирей Катерина).
Боснія і Герцеговина для багатьох людей доволі невідома і непопулярна країна. Що тебе найбільше здивувало по приїзду?
Я не знала про цю країну абсолютно нічого до того моменту, як почула слова «Вітаємо, ви фіналістка ЮВС та номіновані до коледжу в Боснії та Герцеговини». Моя відповідь була: «Дякую, я дуже щаслива, але це де?»
В Гуглі все виглядало прекрасно: погода, пейзажі природи та неймовірна історія країни, що пережила війну. Та лише приїхавши, я зрозуміла, наскільки цікавою є ця частина Європи й наскільки відбиток минулого відчувається й до сьогодні в архітектурі та розділеності міста мого коледжу в Мостарі на хорватську і боснійську частини, де діють різні правила в одному місті.
Чи відчуваєш ти різницю в менталітеті студентів інших країн і своєї?
Звичайно! Це невідʼємна частина процесу, яка змушує вийти із зони комфорту, але також неймовірно розширює світогляд, що зробило мене більш багатогранною. Щодо спілкування, то було складно адаптуватись до нової мови, оскільки з першого ж дня все життя перейшло на англійську. Однак великою підтримкою була думка, що я не одна в цьому і ми всі тут вчимось й переживаємо цей досвід вперше.
Який один елемент освіти, яку ти отримала за цей рік, ти б перенесла в українську освіту?
Це discussion-based classes. Я не помічала, щоб у школі у нас був такий формат уроків. Потрібно розуміти, що для технічних предметів такий формат складно імлементувати, та все ж таки інколи це допомагає подивитись на ту саму математику під зовсім іншим, дуже цікавим кутом.
Яким би ти уявила своє життя, якби цього року не було, наприклад, ти б навчалась в Україні?
Якщо чесно, я ставила це питання собі не раз. Не раз думала й уявляла, яким би було життя вдома, біля сімʼї та своїх людей. Я б старалась поступити в Український католицький університет та будувати своє життя, мандруючи Європою та реалізовуючи проекти для України. Я вірю, що у нас можна створити дуже круте та навіть комфортне життя. Тепер я дуже стараюсь взяти максимум з кожного місця, що трапляється мені на шляху.
Чи відчуваєш ти себе зараз сепарованою від батьків?
Час потрібний на все. Для того, щоб відчути повну сепарацію від батьків, мені знадобився не один місяць. Від тата я давно це відчуваю, бо він вже третій рік на передовій, і мама є моєю головною опорою та подругою, тому в нас вже інший тип звʼязку, де ми більше дружимо та підтримуємо одна одну, коли відчуваємо, що хтось цього потребує.
Якби тобі потрібно було б підтримати себе в минулому або іншу людину під час переїзду, щоб ти сказала?
Вдих, видих все пройде. Насправді тут основне — сприймати все як частину процесу, на який я чи будь-хто інший наважився.
Я люблю собі повторювати, що я не жертва обставин, а результат моїх рішень.
Я обираю як поводитись та як сприймати світ.
Щоб ти порадила підліткам, які планують переїзд і в майбутньому навчання закордоном?
Ми головні режисери нашого життя та навчання поза межами нашої країни змінить вас. Ви не повернетесь додому на канікули тією самою особистістю, що їхали, та будьте готові до неймовірних змін не лише зовнішньо, але й внутрішньо. Спочатку буде хаос та буря всередині, але згодом ви побачите, який неймовірний та неосяжний світ є всередині вас.
Що дав тобі цей рік?
Зміни та ріст, подорожі та неймовірних людей. Я могла б описати тут всі ups and downs та для цього потрібна ціла серія книг. З кожною новою розмовою я дізнавалась нову країну, з кожною новою подорожжю я ставала сильнішою, витривалішою та більш самостійною. Коли ти одна однісінька у велетенському аеропорті в Чикаго після інтенсивного тижня на базі університету та з тобою лише джет лаг, ти усвідомлюєш наскільки ти одна, попри неймовірну кількість людей навколо тебе. Це все досвід, який сформував мене та підготував до наступного року навчання в інтернаціональному ком’юніті.
Найкращий і найгірший спогад за цей рік?
Найкращий повʼязаний не так із візитом Азії чи США, як душевні колумбійські вечері в кінці навчального року із моїми друзями. Щодо найгіршого спогаду — це день, коли я настільки виснажилась через навчання та тиск навколо перед тестами, що аж потрапила до лікарні. Та це також досвід, який дав мені зрозуміти важливість проживати всі емоції та рухатись далі.
Я вірю у вас, і якщо ви шукаєте можливості для себе, ви автоматично створюєте їх для інших!
