Уже розпочалося навчання. Серед української молоді багато тих, хто навчається закордоном або планує. Більшість підлітків стикається з тривогою щодо цього процесу та незнанням. Тож, опитавши різних людей, які навчаюсь за програми обміну, можна дізнатись про їхній досвід та почути поради.
Сьогодні ми розповімо історію Влади Кобець, яка є учасницею програми академічної мобільності від Erasmus+ в Австрії.
Інтерв’ю підготувала активістка Teenergizer Ріна (Подзирей Катерина).
Чому ти вирішила податись на обміни?
Для мене це було рішення, яке я навіть не ставила під питання. Ще в школі я подавалась на різні програми і сподівалась отримати стипендії на навчання в інших країнах (враховуючи, що до свого обміну я ніколи не була за кордоном). Так я пройшла на програму FLEX, але не поїхала на обмін в Америку через пандемію.
Вступаючи в університет, я з першого тижня розглядала варіанти міжнародних академічних мобільностей. Я не знала майже нічого про те, як це відбувається, проте всередині відчувала, що я готова до труднощів, з якими мені доведеться зіткнутися.
Перші тижні знайомства якими були для тебе?
Якщо говорити про соціалізацію, то перші тижні – найскладніші. Зазвичай університети організовують заходи, де можна познайомитися з іншими іноземними студентами. Головне – показати себе відкритою людиною, з якою можна познайомитися: звичайна посмішка, впевненість та ініціативність вам у допомогу.
Важливо пам’ятати, що паралельно ти звикаєш до нової країни, оформлюєш документи, відвідуєш заняття та підтримуєш самостійне життя. На останньому обміні я майже одразу знайшла крутих людей для свого оточення, але перший місяць я була втомлена від соціалізації і людей навколо. Тож моя порада тут: прислухатися до свого стану і вчасно брати “відпочинок від спілкування”, щоб не сталося вигорання.
Це вже був 2 твій обмін , наскільки краще , саме ментально він для тебе пройшов?
Стовідсотково можу стверджувати, що останній обмін був найкомфортнішим для мене. Все ж таки, після року навчання в Австрії (перший обмін) повертатися в цю ж країну значно легше, бо ти пропускаєш етап адаптації. Окрім цього, я була більш впевненою в тому, що проведу цей обмін класно, навіть якщо не матиму багато друзів. Перший обмін навчив мене насолоджуватися часом наодинці та цінувати його так само, як і нетворкінг з іншими, а тому я була готова до будь-яких варіантів.
У всіх нас перед якоюсь важливою подією або етапом є очікування, то чи здійснились твої?
Свій останній обмін я провела в невеликому місті Австрії – Клагенфурт. Я мало, що знала про нього, а одже очікування були мінімальними. Я поставила декілька цілей для себе: більше подорожувати, бути відкритішою до спілкування, якісно балансувати свій час (паралельно я навчалась в своєму українському університеті, мала стажування в Австрії, онлайн-підробіток та намагалась вести блог). В цьому випадку мені пощастило перевиповнити свої очікування та виклики, але варто не забувати, що під час такої зміни оточення, можуть мінятися пріоритети, а отже адаптивність має стати вашою другою топ-навичкою після вміння слухати себе, свої справжні бажання та потреби.
Що допомогло тобі на початку твого навчання,власне , коли ти ще ні з ким не знайома, можливо , що це був перший обмін. Можливо онлайн рідні/друзі , музика або будь-що інше?
Ще з самого першого обміну я знайшла свою “віддушину” в блозі. Я почала постити більше сторіз, писала пости та знімала відео в Тікток. Цим я закрила свою потребу ділитися емоціями і досвідом та знайти онлайн-ком’юніті людей, які так само хочуть поїхати навчатися за кордон. Говорячи про побутові питання, то я намагалась організувати своє життя так, як це було в Україні. Зараз, після 6 коротко- і довгострокових обмінів, я б навпаки рекомендувала пробувати щось нове і незвичне для нашої культури, бо це той досвід, який запам’ятається на все життя.
Я думаю, багато хто хотів би мати схожий досвід , чи можеш ти дати поради для зберігання свого ментального здоров’я під час і до/після обміну?
Ще на етапі подання заявки на обмін, ви маєте прийняти той факт, що у кожного різний досвід проходження академічних мобільностей. Я знаю багато людей, які після обміну казали, що це зовсім не для них і що вони ніколи більше не поїдуть на таке навчання.
Тож якщо для вас міжнародні обміни – це тільки про подорожі, нових друзів, постійні тусовки та веселі моменти, то рекомендую послухати історії інших студентів про можливі складнощі і вирішити точно, чи ви до цього готові.
Серед того, що допомогло мені під час обміну, можу виділити наступне:
- правильне планування часу: яким би завантаженим не був ваш графік, обов’язково залишайте час на якісний сон, прийоми їжі та відпочинок (звучить банально, але це база).
- в перші тижні намагайтесь знайти більше друзів та знайомих, до яких можна звернутися по допомогу (ви можете разом оформлювати документи, готуватись до екзаменів, планувати подорож тощо, і цим ви створюєте додаткову моральну підтримку для себе).
- підтримуйте зв’язок з друзями та сім’єю (я, наприклад, створила спільний телеграм-канал для найближчих, де ділилася всіма новинами та історіями, які зі мною трапились).
Також, не треба недооцінювати наскільки важкими можуть бути перші тижні після повернення додому. Скоріш за все, міжнародний обмін змінить вас як людину, тому повернення до чогось старого і знайомого відчуватиметься як щось чуже. Життя може поділитися на “до” і “після”, а більшість розмов будуть містити фразу “а от під час обміну…”.
Для мене навчання за кордоном стало періодами особистого зростання та усвідомлення того, що я насправді хочу від життя. Це процес знайомства з собою по-новому, бо ви раптово опиняється наодинці серед незнайомих людей в чужій країні, де всі завчені парадигми та моделі поведінки вже не мають сенсу, а звична зона комфорту набуває інших розмірів. І якщо такі зміни це те, що вам треба, то ви не зможете зупинитися шукати інші міжнародні можливості для себе.
Як взяти від обміну все і потім не жаліти і не відчувати FOMO?
По-перше, поставте собі питання: а чи треба вам все?
Звичайно, хочеться відчути обмін на максимум та спробувати все, але ви маєте обмежений час та енергію (ви ж не хочете вигорання, правда?).
В перші тижні вам захочеться відвідувати всі заходи, подаватися на всі активності та організовувати 5 подорожей на місяць. Однак навіть тут я б порадила обирати пріоритети та знову прислухатися до себе. Так я зрозуміла, що я не фанат нічних клубів, проте не відмовилась би пограти з друзями в більярд або піти на хайкінг.
Найкращий і найгірший спогад за обмін?
Складно обрати тільки один найкращий спогад. Це може бути перша подорож з друзями в Іспанію. Я була в ролі організатора поїздки та людини, яка володіє мовою, тому це була додаткова відповідальність. Однак ця подорож зблизила нас ще більше.
Також я завжди пам’ятатиму гриль-вечірки, вечірній більярд, похід в ліс, гірську велопрогулянку, катання на сапах та наші пригоди в аеропортах Європи.
Одночасно найгірший та найкращий спогад – це остання гріль-вечірка перед від’їздом додому. Була злива і гроза, а ми сиділи і писали прощальні записки один одному. Це той момент, коли розумієш, що можливо вже ніколи не побачиш людей, які так швидко стали важливою частиною твого життя. І це розбиває серце в рази сильніше.
Незважаючи на це, міжнародні обміни – це найкраще, що сталося в моєму студентському житті. Це настільки розширює твоє сприйняття “норми” та “культурного комфорту”, що після світ здається маленьким шаром, де всі один одного знають. І я впевнена, що саме це потрібного студентам до сучасної всесторонньої освіти.
Авторка: Ріна (Подзирей Катерина)
