Ця історія про те, як почувається людина, що живе з ВІЛ, в момент, коли, здавалося б, найбільший виклик її життя затьмарює інший. Війна.
Це історія про Яну, Лізу, Єгора та Марію. Про те, як вони зустріли війну, про те, як переживали та переживають усе, що відбувається навколо. А також про те, що їм допомагає та підтримує.
Ця історія розказана у новому документальному фільмі Eyes on Ukraine, що був створений за підтримки відомого актора Річарда Гіра, який став виконавчим продюсером, та його брата Девіда Гіра. Режисер стрічки – Мо Штебе.
Більше про фільм можна дізнатися в статті Микити Ошуєва , опублікованій на DW.
Історії.
“Цю війну почало старше покоління, а закінчувати нам, молодим”
Яна народилася з ВІЛ, до трьох років жила в дитбудинку, переживала булінг, а в 16 років заснувала Teenergizer, щоб допомагати таким же підліткам, як і вона. Вона була змушена залишити країну, але продовжила роботу Teenergizer.
Марії життя назавжди змінив не тільки вірус, але й війна. У березні 2022 року будинок, де дівчина жила з бабусею, згорів після падіння російського снаряда.
19-річна Ліза дізналася про діагноз, коли їй було дев’ять. Дівчина зустріла війну в Бучі, де бачила з вікна колони російської бронетехніки. Вона п’ять днів ховалася в підвалі, куди встигла взяти лише трохи їжі й два літри води – щоб запивати таблетки від ВІЛ.
Єгор з Кривого Рогу дізнався про діагноз у 13 років. Хлопець завжди цікавився армією, записався добровольцем у тероборону. Він хотів служити в ЗСУ і на лінії фронту, але йому відмовили через ВІЛ.
Це історії Яни, Лізи, Єгора та Марії. Тисячі й тисячі молодих людей, що живуть з ВІЛ, сьогодні вимушені долати і виклики війни. Ні ВІЛ, ні будь-які інші проблеми, з якими зіштовхується молодь, не зникли. На фоні жаху, який несе війна, вони тільки поглибилися.
ВІЛ – це проблема, яка з початком повномасштабної війни нікуди не зникла. Українська молодь, що живе з ВІЛ, зараз потребує ще більшої уваги.
Ми дуже пишаємося, що мали змогу долучитися до проєкту, який повертає погляди на тих, хто цього потребує!
