Ось уже три роки росія веде жорстоку війну проти України. Як із цим справляється молодь? Про це німецькому виданню Sueddeutsche Zeitung розповіли активісти Teenergizer Мар’ян Швець та Ганна Шевченко.
Мар’ян приєднався до Teenergizer у вересні 2024 року, пройшовши стажування. За останні півроку він проводив тренінги на теми «Ментальне благополуччя» та «Сексуальне і репродуктивне здоров’я», а також створював матеріали для блогу. Ганна завершила стажування рік тому, а зараз уже спробувала себе в ролі кураторки для поточної хвилі стажерів/ок і нещодавно взяла участь у таунхолі Adolescent Girl Leadership.
Більше про їхній досвід життя в Україні під час війни — читайте далі.
МАР’ЯН ШВЕЦЬ
15 років, школяр
Бровари, неподалік Києва
«Зранку після сніданку та чищення зубів я перш за все перевіряю свої додатки й дивлюся, чи є повітряна тривога і чи можу я піти до школи. Майже щодня наші уроки переривають ракети або дрони “Шахед”, бо нам доводиться ховатися в укриттях.
Протягом дня я слідкую за новинами на телефоні – чи є нові окуповані території або інформація про поранених.
Повітряна тривога стала рутиною. У мене є додаток для сповіщень про тривоги, він дзвонить по кілька разів на день, але я майже не звертаю на нього уваги – хіба що чую вибух. Тоді я пишу друзям коротке повідомлення: «Як ти?», це навіть коротше, ніж «how r u?». При гучному вибуху я теж пишу друзям і питаю, чи вони його чули. Так я можу зрозуміти, наскільки далеко стався удар. Але ми говоримо й про інші речі.
Іноді я боюся загинути від ракет. Але постійно боятися – виснажливо. Щоб відволіктися, я дивлюся TikTok або YouTube. Телефон допомагає переключитися на інші думки. Це найпростіший спосіб втекти від реальності. Водночас смартфон – найкращий інструмент для отримання новин про війну. Чим більше я знаю, тим менше нервую.
Я користуюся телефоном у середньому близько восьми годин на день. Я багато переписуюся, адже через війну деякі мої друзі переїхали в інші міста чи країни. Якби не телефон, я б їх не бачив.
У моїх рекомендаціях у TikTok – меми, кулінарні відео, навчальні матеріали й, звичайно, різні танцювальні тренди. Через війну моя поведінка в соцмережах змінилася. Тепер я дивлюся багато дописів та відео про збори коштів для військових і про ситуацію на фронті.
Коли я слухаю музику, то віддаю перевагу попу або джазу, особливо Берліозу. Я великий фанат Євробачення, тому зараз слухаю українські національні відбори. Дивлюся різні фільми – тільки не жахи».
ГАННА ШЕВЧЕНКО
16 років, школярка
Запоріжжя, Південний Схід України
«Я з Запоріжжя, міста неподалік від лінії фронту. У нас постійно відбуваються ракетні удари. Я знаю, що це звучить жахливо, але ми тут давно звикли до сирен, вибухів і постійної загрози смерті. Саме тому, що тривоги лунають по кілька разів на день, багато людей їх уже не сприймають серйозно.
Я користуюся телефоном близько десяти годин на день – адже я постійно перевіряю сповіщення про тривоги та новини.
Попри все, я намагаюся жити звичайним життям. Але війна нагадує про себе тоді, коли найменше цього очікуєш. Одного разу я гуляла з другом, коли почався дроновий удар. Ми побігли щодуху до укриття, дрони вже були прямо над нами. Це був найстрашніший досвід у моєму житті.
Моє спасіння – це книги, музика і плани на майбутнє. Саме це дає мені сенс триматися далі. На телефоні я дивлюся фільми, серіали або відео на YouTube.
Без смартфона я б навіть не змогла навчатися онлайн. Але найголовніше – телефон дозволяє мені швидко зв’язатися з друзями. Якщо після ракетного удару я хочу знати, чи з ними все гаразд, я просто пишу їм. Ми надсилаємо одне одному повідомлення, фото, відео і, звісно, телефонуємо, щоб поговорити про страхи та переживання. Мати когось, хто тебе розуміє, – безцінно в ці стресові й небезпечні часи.
Звісно, я також слухаю музику на телефоні. Я фанатка року, а найбільше люблю інді-рок – принаймні, так каже моя Spotify-аналітика. Але я також “жертва” попкультури: Chappell Roan і Charli XCX – мої абсолютні фаворити. Найчастіше слухаю іноземних виконавців: обожнюю Queen, The Smiths, Wilt та Arctic Monkeys. А з того часу, як вийшов серіал Arcane, будь-яка пісня з нього може легко зачепити моє серце.
Серед серіалів надаю перевагу тим, що мають багато епізодів, наприклад, “Дівчата Гілмор”, “Бруклін 9-9” або “Skam”. Також люблю фільми 2000-х. Останній, який я подивилася, – “Посмішка Мони Лізи” з Джулією Робертс, і він чудовий! Але й українське кіно заслуговує на увагу – “Діагноз: інакшість” просто шедевральний.
На YouTube я дивлюся український стендап – він зараз розвивається з неймовірною швидкістю. Якщо війна й принесла щось хороше, то це те, що люди нарешті почали усвідомлювати цінність нашої культури і важливість її розвитку.»
Матеріал взято зі статті „Clubs haben in Kiew geöffnet, aber da gehe ich nicht hin. Ich würde mich schlecht fühlen, in einen Club zu gehen, während andere kämpfen.“ Sueddeutsche Zeitung.
