Твій мозок – твій головний ресурс. Когнітивна психологія – це не просто знання, а саме навички, які вчать не здаватися, бачити можливості там, де інші бачать кінець, і перетворювати виклики на перемоги. Активістка Teenergizer Кравцова Яна поділилась своїми думками про те, чому когнітивна психологія важлива, як вона допомогла їй заговорити та чому її варто викладати в школі.
Когнітивна психологія — це напрям психології, що вивчає мислення, сприйняття, увагу, пам’ять, мовлення, прийняття рішень і вирішення проблем. Простіше кажучи, це наука про те, як ми думаємо, як ми розуміємо себе й навколишній світ, і як це впливає на наші дії. Це інструкція до самого себе.
Наприклад, вона вивчає:
- Чому ми віримо негативним думкам про себе більше, ніж позитивним?
- Як увага працює під час навчання, і що робити, коли важко зосередитися?
- Як приймати рішення, не керуючись емоційними імпульсами?
- Чому мозок “вмикає” автоматичні реакції (як, наприклад, тривога чи уникнення), і як ці реакції змінити?
Я вважаю, що саме когнітивна психологія повинна мати значно більше місця в шкільній освіті. Чому? Бо вона допомагає нам зрозуміти свої думки, розвивати критичне мислення, а головне — не здаватися тоді, коли в тебе щось не виходить. Вона вчить бачити себе не через помилки, а через потенціал.
Наприклад, коли дитина отримує низьку оцінку, когнітивний підхід вчить не думати «я дурний», а поставити собі запитання: «Що я зробив не так? Чого не зрозумів? Що можна спробувати по-іншому?» Це формує мислення росту, а не страх перед помилками.
На мою думку, взагалі когнітивна психологія повинна викладатися в школі як окремий предмет, так само як фізика. Бо якщо фізика вчить, як влаштований світ ззовні, то когнітивна психологія — як влаштований внутрішній світ нас. Вона дає дітям ключ до розуміння себе, своїх думок, емоцій і поведінки. А це основа не лише для навчання, а й для особистого життя.
До першого класу я взагалі не могла говорити.У мене не було поставлене мовлення, і ризик того, що я заговорю, був дуже маленький. Коли я пішла до школи, шкільна психологиня сказала моїй мамі, що я повинна навчатися в інклюзивному класі, що з мене «нічого не вийде». Але моя мама не здалася, вона відстояла моє право вчитися з усіма. Зараз я можу спокійно говорити, чітко висловлювати свої думки, і найголовніше, я розумію, як працює моє мислення. Я багато чого навчилась, досягла, і ще більше хочу досягти.
І я вірю, якби у школах більше уваги приділялося саме когнітивному підходу навчанню думати, аналізувати та працювати зі своїм внутрішнім світом багато дітей могли б повірити в себе значно раніше, ніж десь у дорослому житті.
І моя історія є доказом, що це дійсно працює.
Колись спеціалісти та шкільний психолог не вірили, що я заговорю. Але віра в мозок, підтримка близьких і когнітивні методи зробили своє, сьогодні я не просто говорю, я рухаюсь до цілей ще більше, ніж колись. Якби цьому вчили у школі, набагато більше дітей вірили б у себе з самого початку.
