Ви коли-небудь замислювалися над тим, що б із вами сталося, якби ви зустріли справжнього вбивцю? Стали б кричати? Чи втекли б геть? Почали б нападати? Впали б у ступор? Кожному з нас притаманний страх. Однак, що ж саме лякає нас до божевілля?
Багато людей бояться тих, хто порушував закон, тих, хто був ув’язнений, тих, кого ми називаємо вбивцями. Безліч на стільки звикло до сприйняття цих вбивць як до потенційної небезпеки, що зовсім перестали помічати іншу, важливу загрозу. Крім цих відкритих усьому світу злочинців, є ще приховування, які знаходяться зовсім близько. Ці приховані «кілери» насправді звичайні люди, які можуть бути ким завгодно. Вони можуть бути нашими знайомими, однокласниками, друзями. І всі ці вбивці користуються нашим страхом. Страхом, який є в кожного. Це боязнь бути осміяними іншими. Із самого дитинства нам вселяють боязнь засудження з боку суспільства. І з віком воно тільки зростає. Ми весь час знаходимося під пильним поглядом оточуючих, і як тільки ми оступимося, у хід йде зброя – сміх. Кожен ще в школі відчув на собі глузування інших. Люди спочатку приречені відчути це почуття. Уже так влаштований наш соціум. І ми всі починаємо задаватися питанням: «Чому людство почало застосовувати цю зброю?». Насправді все до дурості просто. Усе виходить від того ж самого страху.
Усі вирішили, щоб уникнути насмішок, потрібно просто-напросто не бути жертвою, а стати хижаком. Краще напасти першим, ніж томитися в тривозі й очікуванні чергової колкості на свою адресу. Але чи стоїть твоя безпека страждання інших? Чому ми не можемо припинити доставляти один одному біль? Коли до нас прийде усвідомлення того, що ми повинні відкритися, довіритися людям і таким чином уникнути страхів, які самі собі створюємо?
Кожному варто задуматися над питанням: чи вбивця я зі зброєю в руках? і чи варто мене побоюватися?
Авторка тексту: Анастасія Овсиенко