Чому скасування списку заборонених для жінок професій і перемога над дискримінацією на роботі не одне й те саме
Кожен із нас живе у своєму соціальному міхурі. У моєму, наприклад, жінки роблять те, що хочуть. Вони можуть народжувати дітей, а можуть будувати власний бізнес, можуть виходити заміж, а можуть подорожувати з друзями. А ще можуть робити всі ці речі разом або не робити ніякі з них. А ще тут немає місця тому, що я вважаю неприйнятним (читати: ненавиджу) – мізогінії.
Через відсутність у моєму міхурі того, що суперечить моїм установкам, Я, буває, абстрагуюся від того, що знаходиться за його межами. Наприклад, я знаю, що поза ним у порядку речей вказувати жінці, що і як робити, як розмовляти, коли і скільки дітей народжувати, у скільки виходити заміж, ким працювати, якої довжини спідницю носити, які шкідливі звички мати і в якому віці з якою кількістю партнерів переспати. Мене це щиро дратує, тому я виштовхую з особистого простору кожного, хто намагається пробратися в нього з подібними нав’язливими ідеями. Так я зберігаю свій міхур цілісним і комфортним для себе.
Але нещодавно сталося 8 Березня. І тоді міхур мій, а разом із ним і мене, розірвало надвоє. Мені бажали жіночого щастя й самореалізації, вітали зі святом весни і з Днем солідарності жінок, інстаграм видавав фото 101 тюльпана з підписом «Дівчата, любіть і будьте кохані» і відео з Маршу жінок. А ще все там же на Марші членкині руху» Срібло троянди « «поховали» фемінізм. Але розслабтеся. Я ж зараз про нього пишу, а значить похорон ці виявилися фальсифікацією.
Після Маршу були репортажі від медіа. І тут уже надвоє розірвало коментаторів: одні писали з палаючими від наснаги очима, інші цей захват не поділяли, і, відповідно, горіли в них не очі зовсім. У топі традиційно трималися фрази про заклик і пенсійний вік, про дурість і створення проблеми на рівному місці, про те, що все закладено природою, адже жінка – берегиня вогнища, а чоловік – здобувач (виявляється, люди настільки шанують традиції, що все ще живуть у печерах і полюють на мамонтів).
В одній із «гілок «відзначили дискримінацію жінок на роботі, на що близько десяти чоловік не полінувалися згадати про те, що працювати жінки можуть де хочуть, а хтось особливо дотепний додав глузливе «тільки ви ж не хочете))». Мені захотілося у відповідь йому гордо скинути якесь посилання на список професій, які заборонені українкам. Скажу відразу: коментар мій ви ніде не знайдете, тому що професій таких на законодавчому рівні немає.
У 1993 році вийшов указ зі списком із 456 заборонених для жінок професій. У ньому були роботи на залізничному транспорті й метрополітені, автомобільному, морському, річковому транспорті, поліграфічне виробництво, сільське господарство, будівельні, монтажні та ремонтні роботи, гірничі роботи, геологорозвідувальні та топографогеодезичні роботи, роботи з видобутку нафти й газу, а ще чорну й кольорову металургію, металообробку, ремонт обладнання електростанцій і мереж, Електротехнічне виробництво, виробництво абразивів, радіотехнічне та електронне виробництво, Загальні професії електронної техніки, професії хімічних виробництв, професії виробництв харчової продукції, тютюново-махорочне і ферментаційне виробництво.
У грудні 2017 року список вилучили з Трудового кодексу. З тих пір жінки на законодавчому рівні можуть вибирати собі будь-яку професію. Але на роботу нас наймає не закон, а роботодавець. І тут ситуація стає більш складною й менш прозорою, тому що, давайте визнаємо, закони не змінюють свідомість людей.
Щоб не бути марнослівною, я почала шукати факти, які б підтвердили факт дискримінації жінок на роботі. Мені хотілося крові і статистики на зразок тієї, яку випустив до 8 Березня Wonderzine. У числі перших у пошуковику була стаття «дискримінація жінок на роботі-міф чи реальність?»на сайті work.ua.
Я відкрила її з легким скептицизмом: погодьтеся, навряд чи на сайті, де люди шукають роботу, написати про те, що жінок дійсно ущемляють. Так що про кров тут мови вже не йшло, але надія на статистику залишалася. Вона, до речі, там була, як і коментар директора з розвитку сайту. Але ні те, ні інше мене не порадувало – на кожне «Так, жінок утискають» було якесь «але»: «Дискримінація починається там, де ми внутрішньо дозволяємо їй бути», «Але згідно з нашими дослідженнями розрив в оплаті праці в нас [в Україні] нижче», «Жінки ж менше думають про гроші, а більше – про користь, яку можуть принести компанії або організації».
Зате нижче є розділ, який став для мене краще будь-якої статистики. У ньому розповідають про те, як жінці побудувати кар’єру. Перший пункт – вибір чоловіка. Уловлюєте зв’язок? Ось і я ні. А ще під статтею є коментарі, які остаточно задовольнили мої пошуки. Тут уся дискримінація зводиться до фрази з трьох слів: «Ви ж жінка».
Фраза ця нагадує мені про рекламу «Рафаелло», де приємний жіночий голос у кінці говорить: «Замість тисячі слів». «Ви ж жінка» замість «Ви підете в декрет, а нам нового співробітника шукати», замість «Ми заплатили йому більше, тому що він чоловік і йому потрібно утримувати сім’ю», замість «Підвищення отримає він, а не ви, тому що… ну він же чоловік». І чомусь роботодавцю все одно, що ви не хочете й не плануєте дітей; що кількість матерів-одиначок, що містять сім’ю за останні 20 років збільшилася у 23 рази, а майже 200 000 жінок судиться з батьками своїх дітей за аліменти; що навички керівника не залежать від статі працівника, як і його розумові здібності.
Мене щиро радує, що в Україні для жінок немає професійних заборон на законодавчому рівні на відміну від багатьох інших країн пострадянського простору. Але повірте мені на слово: нам не допоможе жоден закон, поки жінки самі ховають фемінізм і ненавидять тих, хто відстоює право на рівність, а чоловіки свято вірять у те, що « Жінки менше часу присвячують безпосередньо роботі, менш сконцентровані на вирішенні конкретних завдань, більше відволікаються на емоційні й міжособистісні моменти ».
Так що скажете? Дискримінація жінок на роботі – міф чи реальність?
