Феміністки їдять чоловіків?

Спойлер: ні.

Від зародження фемінізму до зараз його оточувало дискусійне поле, повно різних поглядів, трактувань понять і суперечок про патріархат.
За що бореться фемінізм зараз і чому він про права жінок, а не проти чоловіків – зараз розберемося разом.

Якщо розглядати поняття й сутність фемінізму в класичному його розумінні, то можна висловити його як «політико-соціокультурний рух жінок за рівноправність».

Якщо коротко й по порядку, то так:
«За що ви боретеся? У вас і так усе є «, – саме так якось висловився мій знайомий, а під» усе «він мав на увазі» виборче право і право на освіту». Що ж, якби цього було достатньо, то не було б напевно цієї статті:) Так що давайте з цього моменту по докладніше.
У період першої хвилі фемінізму жінки боролися за політичну рівноправність, право на освіту і володіння майном. Вважаю, що, на думку мого знайомого, на цьому можна було б і закінчити, але жінки всупереч своїй природній «покірності» вирішили підняти ще кілька питань. Так зародилася друга хвиля фемінізму. Тут на порядку денному стояли парадоксальні завдання.

З одного боку, жінки й чоловіки повинні бути рівні, але з іншого – соціальний досвід чоловіків і жінок відрізняється як такий. У рамках свого курсу соціологиня Катерина Бородіна описала цю ситуацію так: «Мені одного разу зустрілася в інтернеті іронічна картинка. На ній було представлено уявне змагання між слоном, мавпою, золотою рибкою й пінгвіном, а також був даний коментар судді: щоби змагання було максимально чесним, завдання для всіх одне – залізти на верхівку он того дерева. Коли ми розуміємо гендерну рівність як рівність прав, тобто як рівність правил на старті, ми опиняємося в позиції цього судді. Адже навіть якщо правила однакові, виявляється, що вони краще відповідають способу життя одних людей, ніж способу життя інших. Так, навіть у ситуації рівних прав жінка, на якій лежить додаткова відповідальність по турботі про дітей, не може будувати кар’єру дійсно на рівних із чоловіком. […]». Таким чином, під час фемінізму другої хвилі його вплив поширився на значно більшу кількість соціальних інститутів і проблем, з ними пов’язаних (таких як насильство, гендерні ролі, неоплачувана домашня праця/обов’язки, питання про рівень заробітної плани etc).

У третій хвилі фемінізму складно було говорити про якусь ідеологічну єдність, але в цілому переважала ідея про те, що гендерна рівність – не тільки про рівність жінок із чоловіками, але ще і про те, як конструюються гендерні ролі, як ми стаємо жінками й чоловіками і слідчо: чи можуть існувати інші гендерні ролі. Фемінізм третьої хвилі прагне свободи в тому числі від тих обмежень, які були нав’язані в течіях до нього.
Фемінізм і правда не потрібен зараз, якщо хтось у змозі адекватно і тверезо відповісти і вирішити всі запити й поставлені його завдання, якщо ж ні-він усе ще актуальний.

Так само багато в чому дискурс, пов’язаний валідністю цілей фемінізму й наявними рухами й течіями пов’язаний у першу чергу з його мультипарадигмальностью.

Наприклад ліберальний фемінізм говорить нам про формальність наявності прав. Тобто при врегулюванні рівності на законодавчому рівні, можна вважати, що проблеми гендерної нерівності немає.

Марксистська ідея полягає в тому, що жінки експлуатуються чоловіками так само як економічна ситема капіталізму використовує найманих працівників.
Радикальний фемінізм передбачає ідею про те, що чоловіки в будь-якому випадку зацікавлені в збереженні патріархальної моделі. У рамках цієї теорії чоловік представляється в ролі добувача, а жінка – безплатної побутової та сексуальної прислуги.

Інтерсекційний фемінізм говорить нам про перетин різних форм і систем гноблення, домінування або дискримінації. Мається на увазі те, що одна людина може бути дискримінований не тільки за ознакою гендеру, але ще й ознакою раси, економічного становища, національності, сексуальної орієнтації etc.

Фемінізм – він насамперед про придбання прав жінками, а не відбирання прав у чоловіків. Але всі ці особливості й різноспрямованість однієї ідеології обумовлюють конфлікти не тільки феміністок і нефеміністок, а й розбіжності всередині самої течії. Усе, що нам потрібно – це просто почати слухати й чути, розуміти й поважати один одного.