Сьогодні на питання підлітків відповідає
письменниця та блогерка Катя Бльостка. Про те, як взяти відповідальність за своє життя, що робити, якщо соромно за радість, коли поруч стільки проблем, та відповіді на інші питання – у статті.
“Я постійно думаю, що мене недостатньо, іноді злюсь на себе за ці думки, а інколи справді їм вірю. Як це подолати?“
Тебе достатньо завжди! Навіть, коли ти злишся на себе за якісь думки, емоції, настрої.
Навіть, коли тривожишся. Навіть, коли сумніваєшся у собі. Тебе достатньо по замовчуванню, бо ти окрема особистість. Цілісна, унікальна, автентична.
Нам, людям, властивий широкий спектр почуттів. Деякі з них, наприклад, та ж тривога, неприємні та обтяжуючі. Але їх наявність не свідчить про те, що ти – «недо». Вона говорить лиш про те, що ти – ЛЮДИНА.
“Як прийняти той факт, що за життя відповідальний ти сам і почати щось робити?“
Так, за життя відповідальний ти сам. Можна дивитися на це ствердження через призму страху і ваги відповідальності. А можна через призму свободи. Оточуй себе людьми, які підтримують, надихають. Шукай позитивні для себе приклади. Рухайся у зручному для себе ритмі. Не бійся помилитися. Досліджуй. Цікався.
“Мені сумно, що я не можу допомогти близькій людині. Як позбутись бажання всіх рятувати?“
Сумувати через незмогу допомогти близьким тобі людям нормально. Особливо, у час, коли у твоїй країні стільки горя і страждань. Часто ми самі розгублюємося, не знаючи що зробити, як зарадити… Я вважаю, що головне у цьому питанні – це щира комунікація. Можна відверто запитати близьких «Як саме я можу вам допомогти?», або сказати «Я завжди поруч, щоб підтримати», чи «Я, з радістю, вислухаю».
Потрібно пам’ятати, що допомогти можна лише тим, хто готовий цю допомогу приймати.
Її не треба нав’язувати, як і не треба розпилювати. Врятувати усіх неможливо. Це шлях до вигорання. А щоб підтримувати тих близьких, які дійсно цього потребують, треба внутрішній ресурс. Тому дбай про себе.
“Стає соромно, коли я радію чи щаслива, адже в моїх близьких багато проблем, в країні війна. Що робити?“
Важливо зрозуміти, що твоя радість і щастя не міняють реальність у країні, у якій уже третій рік іде війна. Але вони на коротку мить міняють твою власну реальність, дозволяючи відчути життя. Ми не можемо поставити його на паузу і чекати кращих часів, щоб колись почати жити. Життя – це зараз. У темні часи особливо важливо уміти знаходити привід для радості і триматися за нього, бо це світло, яке розрізає чорний морок.
Не соромся світла. Без нього ми не знали б у який бік рухатися.
“Як подолати синдром самозванця? Відчуваю, що інші люди ніби розумніші за мене, впевнені в своїх знаннях”
Я переконана, що синдром самозванця ніяким чином не свідчить про рівень таланту, чи ерудиції людини. Ні, інші люди не розумніші за тебе. Інші люди – просто інші. Кожен зі своїм власним набором мух. Саме тому порівнювати себе з кимось неварто, бо це заняття лише заганяє нас у чужі рамки.. Єдина людина, з якою можна себе порівнювати, це ти вчорашня. Це, навпаки, рамки розширює, звільняючи місце для особистісного росту. Синдром самозванця про впевненість, а з впевненістю можна працювати, вибудовуючи її (самостійно і/або з психологом).
Сумніватися у собі – нормально. Головне – не дозволяти цим сумнівам себе зупинити,так і не зробивши перший крок. Потрібно, попри страх, пробувати, бо там, де страшно і захована наша сила. І хвалити себе не просто за успіх, а й за спроби, бо всі вони роблять твою унікальну дорогу цікавою.
