Ми поговорили з українською студенткою Софією Галушкою, яка вже рік навчається в Норвегії за міжнародною програмою UWC Red Cross Nordi. Вона поділилася своїми враженнями про країну, як їй вдалося адаптуватися до незвичних умов, чому важливо не здаватися в складні моменти, та що означає знайти свій баланс між навчанням, життям і природою.
Інтерв’ю підготувала активістка Teenergizer Ріна (Подзирей Катерина).
Розкажи про Норвегію, яка ця країна для тебе?
Норвегія дуже різна та цікава, особливо з погодними умовами! Оскільки я навчаюсь в міжнародній школі, усі хто не з Nordic countries абсолютно завжди жаліються на погоду, а інколи це може стати основною темою для розмови. Влітку сонце майже не сідає і організм не розуміє коли треба спати, а коли треба працювати вдень; а взимку навпаки, сонячний день ну дуже короткий, що, особливо під час навчання ти не отримуєш сонця взагалі, тому утворюються безліч проблем як з фізичним, так і ментальним здоровʼям. Але, якщо людина так само фанат/ка походів та активностей надворі — ця країна підходить ідеально.
Мабуть, ніколи в житті я не робила настільки багато різних цікавинок на природі: тут тобі і походи в зливу, пекельне сонце, снігопад, кемпінг в -15 градусів під північним сяйвом, кайякінг, кануїнг, скалелазіння, зимові та весняні лижі, але крос-кантрі (якщо супер спрощувати, то це похід в гори на лижах), ковзанка, будування сніжних печер. Та дуже багато цікавого.
Враховуючи що за умовами відбору до UWC я не мала вибору країни для навчання, а також наш кампус достатньо ізольований, то не можу сказати, що я дійсно можу пізнати «звичайне» життя в Норвегії з усіма нюансами та проблемами які існують.
Та при цьому, Норвегія для мене є більше зоною комфорту , де я знаю, що тут все зроблено для мого комфорту. Підсумовуючи, не думаю, що зможу назвати Норвегію другим домом на все життя, але точно на ці два роки.
Як ти подалась на програму і які для тебе були складнощі?
Не думаю, що можу виділити будь-які складнощі чи легкі моменти під час подачі, оскільки це був більше комплексний процес, що тривав багато років навіть до початку відбору. Починаючи з особистого дорослішання на момент моїх 16ти років, напрацювання досвіду волонтерства, та розуміння нащо мені взагалі uwc та чому цей
досвід може стати цінним для мене; закінчуючи відбудовування навичок на практиці потрібних для виживання в uwc школі: робота в команді, нюанси лідерства, коли усі в твоїй команді можуть взяти ініціативу лідерства групи, чуйність та вміння слухати та критично аналізувати, та можу продовжити цей список ще дуже довго.
Я б хотіла дізнатись щодо власне “внутрішньої кухні” навчання: як далі все відбувається?
Хоча навчання не є основним аспектом uwc шкіл, та при цьому залишається важливим для подальшого вступу в університети.
Навчання відбувається за програмою Міжнародного Бакалаврату (International Baccalaureate або ІВ), яка за своєю специфікою була створена для багатостороннього розвитку дітей та підлітків, та саме challenging (виклик) тих самих важливих навичок, що я перелічила вище, а також навчає відбудовувати навичку балансу між соціалізацією, сном та навчанням (або англійською “правило трьох s” – socialize, sleep, study).
Персонально, не скажу, що сама програма ІВ ну дуже складна, але його просто буває забагато, хоча ʼусього 6 предметівʼ й не звучить як багато, та assignments достатньо обʼємні та потребують багато часу для виконання, а його не дають так багато.
Коли ми змінюємо середовище нам потрібне відновлення. Що було відновленням для тебе?
Мабуть, час став для мене відновником. Оскільки аби побудувати якісні та міцні стосунки з людьми потрібен час (багато часу хіхіхі), аби знайти той сами study-life balance, треба час, та й в принципі, для адаптації був потрібен час та неймовірні люди навколо.
Що для тебе було найтривожнішим моментом на початку?
Відчуття різниці контексту з якого всі походять. Оскільки я з прикордонної зони, з Сум, то війна для мене була ледь не єдиною темою, яка була в моїй голові.
Все моє життя крутилося навколо щоденних волонтерських ініціатив, постійних тривог та атак, напруження від невідомості, читання новин та аналіз інформаційних подій. Та при потраплянні на кампус, де майже нікого не хвилювала тема воєн та політика була для всіх дуже далекою — стало для мене стресовим моментом та внутрішнім конфліктом, де я ніяк не змогла відповісти на питання «як так?».
Та з часом я зрозуміла стратегію зміни цієї ситуації: що ходіння та кричання про жах який відбувається не дасть такої ефективності, як наводження людей до думки повʼязати тебе, твій досвід та війну яка відбувається. Оскільки, за моїми спостереженнями, коли у іноземців є особистий звʼязок до проблеми через друзів та близьких — це буде їх хвилювати набагато більше, та не тому, що «треба», а тому що, по іншому ніяк.
Вже пройшов 1 рік програми. Яким він був для тебе?
Рік був неймовірним та пролетів дуже швидко. Не скажу, що було легко, але точно було цікаво. Таке відчуття, що за цей рік я вивчила про себе, людей та світ набагато більше, ніж за все життя до. А також знайшла людей, які дають тобі неймовірну кількість любові та підтримки, бо ти просто людина, яка любить їх настільки ж сильно.
Навчання закордоном часто оповите міфами. Чи можеш ти розвінчати декілька?
Ну, мабуть, «база», з якою я стикалася за цей рік ʼякщо ти вчишся в Норвегії, то ти 100% знаєш Норвезькуʼ — існує безліч програм англійською мовою та не обов’язково обмежуватись офіційними мовами країн для «безкоштовної (стипендіальної) освіти».
Якби тобі потрібно було б підтримати себе в минулому або іншу людину під час переїзду, щоб ти сказала?
Мабуть, єдине, що я б сказала «Буде дуже складно, але ти впораєшся. Просто продовжуй жити та насолоджуйся моментами, які ти ніколи в житті більше не проживеш».