Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

Три фільми з Одеського кінофестивалю

Обновлено

Цього року я встиг подивитися чимало фільмів із програми Одеського. Мені відверто щастило, і тільки два виявилися поганими. Решта, як мінімум, не розчарували.

При всьому цьому, я дивним чином не потрапив на жоден із фільмів-переможців конкурсних програм. Так що нічого про них сказати не зможу й запропоную вам натомість свій список картин, які рекомендую подивитися при першій же можливості:

Людожери (Les Ogres), реж. Леа Фенер

13898209_674708826012561_1064165519_o_138982096747088260125611064165519_

Абсолютно приголомшливе у всіх сенсах кіно. Бродячі театри – дуже візуальна тема. Створюючи фільм про них, дуже важко не перевтомити глядача насиченою і яскравою картинкою, тримати його до самого кінця. Леа Фенер це вдалося. Завдяки чудово виписаному сценарію і відмінній постановці, «Людожери» чіпляють тебе із самого початку й не відпускають до самих титрів. Прекрасні й нешаблонні діалоги, багато хорошого гумору й точний монтаж (в кінці ти обов’язково зрозумієш, що фільм ні на хвилину не затягнуть) – ось приводи подивитися цю історію про дивну театральну трупу «Davaj!», яка грає Чехова на околицях невеликих французьких міст. Мій улюблений фільм фестивалю

Привіт із Фукусіми (Grusse Aus Fukushima), реж. Доріс Деррі

13662500_674708816012562_153183116_o_13662500674708816012562153183116_

Трохи дивний фільм про молоду німецьку дівчину, яка намагається розібратися в собі під час волонтерської поїздки в зону відчуження і її японській подрузі, престарілій гейші. Чорно-білий, повільний, знятий живою камерою. І не має нічого спільного з фільмом «Хіросіма, любов моя», з яким багато хто повадився його порівнювати. Красива історія про те, як іноді важливо забути про минуле, прогнати привидів і просто продовжувати жити.

Холодний Яр, реж. Аліна Горлова

13663373_674708822679228_226991602_o_13663373674708822679228226991602_

Дуже, дуже хороше документальне кіно. Багато глядачів очікували побачити екранізацію книги Шкляра або дискавері-стайл історичний фільм. А отримали вдумливу і візуально красиву медитацію. Не історію про героїв і повстаннях, а образ невеликого українського села, загубленого серед приголомшливої природи й неясного часу. Персонажі говорять дурниці про трипільців і десятикілометрові водоспади. Розповідають як переживали розстріли під час Другої Світової. Міркують про істинно українську культуру на тлі погруддя Леніна на книжковій полиці. Немічна бабка не може вийти з двору, але круглими добами перечитує книги на історичну тематику. Насилу відрізняючи художній вимисел від правдивих свідчень. Межі правди, вигадки, міфу і відвертої дурості стираються.

Буде можливість – обов’язково подивіться. Таке кіно в Україні майже не знімають.

Алік Сардарян 

 

 

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.