Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

ВІЛ не передається через дружбу

Обновлено

Вихідні Тінерджайзер провів у наймилішому місті – Вінниця. Їздили ми туди не споглядати фонтани, а брати участь у проєкті «ВІЛ не передається через дружбу». І між етапами відзначення успіху ми навіть встигли взяти в однієї з організаторів – нашої подруги Олі – невелике інтерв’ю.

– Розкажи нам як ти починала робити проєкт?

– Починалося це дуже швидко й було досить складно. Нам дали мінімум часу, для того що б представити проєкт, усе робилося похапцем. До останнього моменту я не могла уявити як усе буде відбуватися. Навіть у хвилину, коли я йшла з брошурами, звертатися до людей і «вкрасти трохи дорогоцінного часу» – навіть у ті секунди я не уявляла, що зараз буде.

– З чого ти починала свою діяльність?

– Це був мій «HEAL» проєкт, я просто повинна була щось зробити. І зробити це добре. Мій ментор Андре написав мені, що я повинна взяти на себе керівництво, так як команда в нас була досить дивна: Саша, який не розмовляє англійською, Дре, який тільки вчить українську і я, як об’єднуючу ланку. Досить довго на листи і дзвінки Андре я відповідала йому – «Все добре, я буду, я зроблю», але так як паралельно готувала ще два проєкти й навчання в університеті не давала спокою почати було найскладніше. Найважче – вирішити що і як ти хочеш робити, поставити свою мету. Особисто для мене, найскладнішим завжди було зрозуміти що ж я хочу міняти! Це лякало по початку насправді. Я сподіваюся, що все вийшло добре й найголовніше корисно.

– Чи було щось, що пішло не так під час проєкту?

– Ой так, багато всього, ще до початку проєкту. За 5 днів, коли я тільки-но замовляла брошури в друкарні, у якій у мене була 50 % знижка, я отримала відмову через завантаженість виробництва. Вони просто не встигали їх зробити. Так що переді мною стояв вибір – робити у 2 рази дорожче, що було поза нашим бюджетом, або залишитися без брошур, що теж зовсім не варіант. Було дуже складно знайти друкарню вчасно. Була ще проблема з футболками – ми в бюджеті прописали 100 грн на футболку. Зателефонувавши в друкарню, вислухавши спектр «у нас подорожчало» звелося тоді до того, що футболочка вже по 195 гривень і це був свого роду удар. Що робити я не знала, і насилу знайшла футболки по 140, але отримала ще порцію проблем – працівники були досить грубі, що було не найкращим моїм досвідом співпраці. Не спала кілька ночей, сильно нервувала, банально не знаючи що мене чекає. Відчувала себе дуже дивно на тренінгу для моїх волонтерів, адже ми не знали наперед що буде і як. Народ не міг елементарно зосередитися. Мій друг не зміг добре підготуватися й на виступі довелося відчайдушно імпровізувати, згадуючи всі деталі й червонія. Але зрештою, волонтери були молодці. Слухати після пар в університеті ще й лекцію протягом трьох – чотирьох годин – складно. Але – було драйвово. Я просто відчувала, що вони перейнялися всім, адже ставили не якісь посередні питання, а потім ще і вдома шукали цікаву інформацію. Принаймні 15 моїх волонтерів тепер знають про ВІЛ дуже багато! Перед проєктом я не могла заснути до 5 години ранку, не могла зібратися, повинні були приїхати помічники з Тінерджайзера, їх потрібно було зустріти, що теж був напряг, але вони багато допомагали. Було відчуття що все розсиплеться і зламається, я думала що Дре, Джейк і Вова (ментор проєкту й директора Camp HEAL) будуть на мене не просто злитися. Я до останнього боялася, що буде повний провал. Так само, за день до дня Х у Вінниці сильно похолодало й навіть пішов сніг. Це 13 жовтня те. Багато хто мені казав скасувати все, на що я сказала тверде «НІ, завтра буде ідеальна погода, усе буде відмінно», хоча сама до біса нервувала з цього приводу. Але погода не підвела. Краще навіть бути не могло.

– У чому суть проєкту?

– Наш проєкт називався «Віч не передається через дружбу», й оповідав нашим городянам інформацію про інфекцію в цілому, міфи і факти, способи зараження, місця тестування, і багато іншого.

– Які були найабсурдніші питання чи твердження?

– Найбільшим абсурдом було те, що Віл передається повітряно крапельним шляхом. Як ще існують такі думки в людей у 21 столітті? Я в шоці намагалася їм тактовно пояснити дійсні способи зараження. Часто спростовувала міф про навмисне поширення ВІЛ-позитивними голок у громадських місцях. Мене дуже злять такі твердження, особливо коли люди надсилають мені таку інформацію в соц мережах. Після десятка подібних повідомлень мені хотілося йти бити людей (сміється), адже як можна такому вірити й нічого не знати про способи інфікування ВІЛ? Тому я і зробила цей проєкт.

– Що тобі найбільше сподобалося в заході?

– Подяка і віддача людей, звичайно не всіх, але те як деякі говорили, що вони хочуть допомагати, як вони раді що хтось робить щось подібне, багато хто питав, чим можна допомогти, пропонували матеріальну допомогу. Доводилося пояснювати, що ми не організація й не церква, а власна ініціатива. Коли говорили, про те як це корисно. Це дуже радувало. Ось і все мабуть.

– Як ти вибирала своїх волонтерів?

– Чесно, я їх не вибирала.

– Вони вибрали тебе?

– Ахах, як у Гаррі Поттері, так.

– Не тільки волонтерів, у принципі всіх своїх співробітників, компаній, які з вами працювали?

– З Тінерджайзером я познайомилася раніше, на форумі й у таборах, ще тоді я побачила які вони заводні. Яна, яка працювала в нас на проєкті як радіо, і як вона все розрулила, як Ангеліна спілкувалася з людьми викликало в мене посмішку. Волонтерами, в основному, були мої друзі та їхні знайомі. Я хочу, що б люди були більш толерантними і знаючими, у наш той час. Тому я дуже багато сил приділила освіченню друзів і близьких. Я дуже боялася що хлопці будуть скуті, що їм не вистачить інформації, мені постійно хотілося їм допомогти, стояла за ними й у будь-який момент була готова підійти, але вони впоралися на відмінно. Але був страх дезорієнтуючих ситуацій, коли люди можуть почати сперечатися, говорити неправду або навіть ображати. Я боялася, що хлопців відлякають і заплутають. У цілому, волонтери молодці. Вони найбільш кайфові люди, які могли б бути зі мною, трохи не слухали мене, трохи бісили, але вони зробили шикарну, величезну роботу в цей день і я їм безмірно вдячна.

– Який висновок ти зробила для себе з того дня?

– Що таких акцій потрібно більше, набагато більше. По-перше, ми не можемо змусити слухати тих людей, хто не хоче, але ж ще залишається скільки народу, хто не почув, але хотів би знати. Тих, кому це потрібно. Я боялася поганої погоди, або що ніхто не захоче йти гуляти у свято. Боялася, що людей буде мало й доведеться потім ходити по навчальних закладах бо не можна це так залишити. Але все склалося мені на руку, усе було нормально, ми впоралися! І хоч я розумію що відсотків 60 усіх брошур піде в урни, але інші будуть прочитані. Хоча, що 40 відсотків з 1000 штук? Коли я розумію що це в масштабах міста. А для країни? Це крапля в морі стереотипів і дискримінації, і я впевнена, що я буду робити це в майбутньому, намагатися зробити все можливе, що б щось змінити. Є дуже багато тем в Україні які потрібно розвивати. Особливо тема ВІЛ. І я агітую все молоде співтовариство не закривати очі й не залишатися осторонь соціальних проблем навколо нас. Адже тільки підготовлені люди можуть знайти вихід і рішення.

img_2501_2501_

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.