Заціни, ми вже 12 000 консультацій провели

«Так, у мене ВІЛ-статус, так що нічого тут не радьте». Історія ВІЛ-позитивного молодого активіста

Обновлено

Ми поговорили з Абді, ВІЛ-позитивним активістом Teenergizer з Казахстану про те, як він дізнався про свій статус, про дискримінацію й підтримку.

〰️ 〰️ 〰️ 〰️ 〰️ 〰️

Про свій статус я дізнався, коли мені було 18 років. Разом зі своїм партнером я просто по фану пішов здати експрес-тест на ВІЛ, і він виявився позитивним. По обличчю людини, яка робила тест, я відразу зрозумів: щось не так.

Коли я дізнався, я о * * * * на пару хвилин. Потім зібрався думками й запитав: «Че, коли помру?» Мені сказали, що я не помру, якщо буду пити спеціальні АРТ таблетки.

Ну я такий: «Ну давайте мені ці таблеточки». 

Я навіть був радий, що дізнався свій ВІЛ-позитивний статус, тому що зміг почати вчасно лікування. 

У мене стійке ментальне здоров’я, і я нормально все це прийняв. Хоча про ВІЛ знав поверхово з інтернету.

Хлопець нормально відреагував на таку новину. Я йому протягом 10 хвилин сказав про те, що в мене статус, хоча мене в центрі просили нікому не говорити, так як у нас дискримінують таких людей. Але я це зробив, і ніхто мене не дискримінував. 

Я відразу розповів про все і своїм друзям. Вони були в шоці, але мені сподобалася їх підтримка, вони прийняли нормально й навіть жартували наді мною. Я не хотів, щоби мене шкодували. А батьки й родичі не знають. Я їм не кажу не через страх або, щоби сховатися, а тому що я єдина дитина, а ще в мене в родині багато лікарів, ми всі тісно спілкуємося. І якщо я скажу, вони почнуть через чур сильно про мене піклуватися. Я ж знаю своїх батьків. Не хочу, щоби переживали. 

Моя основна підтримка – це я сам. Я сам себе підтримую, тому що ненавиджу чекати допомогу від когось на стороні. Легше самому все вирішити, і мене це ідеально влаштовує.  

Я чув багато міфів про ВІЛ, але сам із ними особливо не стикався. Пару раз мені говорили, що ВІЛ-позитивні люди не можуть мати дітей, тому що діти теж заразяться.  Однією знайомою сказав, що в мене вірус, а вона відповідає: «У тебе, напевно, болячка буде півроку гоїтися». Проста, коли подряпав руку.

Ще я чув, як комусь говорили, що ВІЛ через те, що бог покарав. Міфів багато, але вони не були спрямовані на мене.

З дискримінацією я все-таки один раз стикався.

Я прийшов в університетську клініку до ендокринолога у зв’язку з тим, що в мене почалася алергія після того, як я почав пити спеціальні таблетки від ВІЛ. Я хотів дізнатися що робити й чи може це бути пов’язано з тим, що в мене ВІЛ-інфекція. А вона відповідає: «Ми таких не приймаємо». «Про що ви взагалі зараз говорите? Ви ж ендокринолог. Я вас просто поставив до відома, щоби ви нічого не наплутали й не напхали зайвим «– кажу їй. Тоді я пішов до головлікаря, після чого мене перенаправили до іншого лікаря, де все пройшло нормально.

Про Тінер я дізнався теж через лайку. У СНІД-центрі в мене був конфлікт якраз через ліки, які і викликало в мене алергію. Лаявся-лаявся, мене й помітили. І запросили бути рівним консультантом. Спершу я вів бесіди з підлітками, розповідав, як це – жити з ВІЛ-статусом. Потім мене запросили взяти участь у Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Сочі. А я за будь кипиш, якщо потрібно кудись відлітати. На фестивалі я й познайомився з іншими хлопцями з Teenergizer з Грузії, Казані, Москви. Ми роз’єднувалися, і мене запросили працювати з київською командою.

Що б я порадив хлопцям, у яких позитивний ВІЛ-статус? У цілому, кожній людині потрібна своя допомога, не можна всім щось одне порадити. У кожної людини свої проблеми і їх можна вирішувати завжди по-різному. 

Важливо, щоби людина сама себе не дискримінувала. У цьому захворюванні нічого немає такого. Ти п’єш таблетки, живеш і радієш. Я навіть не розумію, навіщо депресувати і хрест на собі ставити. Потрібно не те щоби гордо ставитися до свого статусу, а так, ніби це просто хронічна хвороба. Так і є. Але більшість людей бояться сказати, що в них ВІЛ-статус через дискримінацію. 

Коли людина сама цього боїться й не приймає, це буде складно прийняти і його оточенню.

Але коли ти підходиш і говориш: «Так, у мене ВІЛ-статус, так що нічого тут не радьте».

Тоді ніхто нічого тобі й не скаже. Найголовніше, щоби ти впевнено себе почував. Ну і вести здоровий спосіб життя, харчуватися добре. І голову тримати в спокої, не депресувати.

Вам может понравиться

Leave a Reply

Your email address will not be published.