Якщо письменник, то п’яниця, якщо жінка, то любить дітей, якщо блондинка – то дурна. Чули подібні «думки»? Думаю, так, тому що оперувати стереотипами набагато простіше, ніж мислити. Кого цікавить те, що люди бувають різні? Кого цікавить те, що ярлики вішають від того, що тоді не потрібно думати?
У страху очі великі. Але якщо хоч на хвилину спробувати абстрагуватися від чуток і включити раціональність, стає зрозумілою все абсурдність положення. Так, абсурдно не розмовляти з людиною, тому що вона гомосексуальна. Абсурдно не тиснути руку, тому що в нього ВІЛ. Абсурдно боятися іншого способу життя, який, до того ж, тебе ніяк не стосується.
Це може бути не так просто на практиці, але проблема не в складності, а в небажанні. Навіщо відмовлятися від того, що розповідали із самого дитинства? Чому раптом стало «неправильним» те, що роками було ясним і прийнятним? Тим більше, мама/вчитель/сусід із 5 під’їзду вже напевно знають, що кажуть. Тільки те, що вони говорять – це їхні слова, а не наші. Може, час знайти свій голос?
Читайте мій блог на aids.ua
