За часів мого юнацтва я поставив свій підпис на іншому боці небес під час реалістично-уявної подорожі. Одного разу, я лежав на піску біля моря і відчував ненависть до птахів, які пролітали туди-сюди через блакитне, нескінченне небо, тим самим намагаючись створювати плями на моїй найголовнішій і великій роботі.
Так, це Ів Кляйн, друзі. Сміливий художник і просто геній ХХ століття.
«За колір! Проти лінії й малюнка!»
Усі ми знаємо, що художники – це люди, які створюють художні образи за допомогою різних технік. Кольори – це теж своєрідні інструменти, якими користується художник, щоби передати свою ідею. Ставлення Іва Кляйна до кольору було абсолютно протилежним. Ів розглядав його як предмет творчості. Для Кляйна колір був символічний сам по собі, йому не потрібні були форма або лінії. Різні відтінки самі можуть створювати настрій і атмосферу. Художник писав: «Я прийшов до переконання, що в кожному кольорі присутній цілий світ, і я висловлюю ці світи…»
Монохром. 1956.
На першій виставці художника були представлені полотна блакитного, рожевого, синього, помаранчевого кольорів без найменшої точки або палички. Усі були в захваті, але реакція публіки не задовольнила художника. Монохроми були сприйняті як декоративне, « інтер’єрне » мистецтво. У результаті Ів відмовився від використання будь-яких кольорів крім синього.
Міжнародний синій колір Кляйна.
Ів Кляйн був зачарований магією синього кольору. Але його засмучувало, що змішуючись із розчинником або маслом колір втрачав свою яскравість. Тому він шукав альтернативний засіб, який допомогла б закріпити пігмент на полотні, не змінюючи кольору. І він знайшов своєрідну синтетичну смолу, яка забезпечувала потрібний ефект. Відтоді він застосовував цей колір як свою фірмову відмінність, а 1960 року отримав патент на «міжнародний синій колір Кляйна » (International Klein Blue, IKB).
«Живі кисті»
Метою творчості художника стало зображення цього ідеального синього кольору, а інструменти могли бути найрізноманітніші: фарби, вогонь, дощ, пил, оксамит, і навіть людські тіла. Художник фактично перевернув образотворче мистецтво з ніг на голову – якщо раніше художники використовували кольори, щоби намалювати об’єкт (матеріал) – то Ів використовує найрізноманітніші об’єкти (матеріали), щоби передати один конкретний колір. Наприклад, зазвичай художники заважають різні фарби й на полотні зображують людину, дощ, вогонь, та що завгодно! Ів Кляйн ж малює людьми, занурюючи їх у фарбу, краплями дощу й навіть вогнем.
Антрометрії. 1958.
Картини, створені за допомогою відбитків людського тіла на полотні.
Космогонії. 1960.
Спеціально оброблений папір закріплювався на даху автомобіля й піддавався впливу дощу, вітру й пилу. Спроба перенести на полотно стихії.
Вогняний живопис. 1961.
Картини, «намальовані» газовою пальником на укріпленому картоні.
Важливий не результат, а процес
Ів Кляйн активно використовував таку форму мистецтва як перфоманс. Він виводив мистецтво за межі полотна й «театралізував» сам процес створення своїх робіт – дія супроводжувалася симфонічною музикою й обов’язково присутністю глядачів.
Живий перфоманс. 1960
Глядачі спостерігали за тим, як оголені моделі покривали себе синьою фарбою і притискалися до аркуша паперу або полотна. Кляйн керував ними не торкаючись ні до них, ні до фарби. Усе відбувалося під звуки Монотонної симфонії Кляйна, яку він написав у 1949 році.
Порожнеча
Художника дуже цікавила тема порожнечі. Якщо порожнеча може впливати на людину, викликати певні почуття – це мистецтво, а значить порожнеча продається. Художник хотів довести, що навіть у порожньому просторі відбуваються процеси, які ми не можемо побачити, але відчуваємо на собі.
Виставка «Le Vide» («Вакуум») 1958.
Художник пропонував відвідувачам абсолютно порожню галерею. Стіни були пофарбовані в білий колір, вікна зафарбовані синім, синя завіса висіла у вестибюлі, поруч стояли гвардійці в синьому. Понад 3000 людей були змушені стояти в черзі, щоби відвідати порожній простір.
Стрибок у порожнечу. 1960.
Перша фотографія стрибка з’явилася в газеті під заголовком «Людина в космосі! Художник космосу кидає себе в порожнечу «(насправді ж художник нікуди не стрибав
Торгівля зонами нематеріальної живописної чутливості.
Кляйн пропонував своїм клієнтам купити зону нематеріальної чутливості. купити її можна було надіслати чек художнику (але при цьому клієнт не мав право зберігати корінець від чека, тобто будь-якого роду матеріальні докази нематеріальної покупки знищувалися) Ну якщо людина хотіла отримати взагалі позамежний досвід, вона могла купити цю порожнечу за золото. Потім художник і клієнт зустрічалися й кидали це золото або чек у води або спалювали. Серед клієнтів Іва був відомий французький письменник і філософ Альбер Камю.
Так, друзі, сподіваюся в нас уже немає сумнівів у геніальності людини, яка просто замальовує полотна синьою фарбою й розпродає порожнечу за золото. Якщо є, із задоволенням поговорю про «нематеріальний» у коментарях.
