Документальний спектакль «Нікому не говори» розповідає про життя двох підлітків, які народилися з ВІЛ. Про моє життя.
Я вже більше трьох років живу з ВІЛ відкрито. Трохи менше – займаюся активізмом і адвокацією у сфері ВІЛ. І я досі не знаю жодної людини, яка змогла б зрозуміти, наскільки складно було виховати в собі мужність, щоби перейти в публічну площину і відкритися людям. Я знаю величезну кількість ВІЛ-позитивних людей. А тих, хто психологічно переміг ВІЛ-статус, можна перерахувати на пальцях, причому тільки на одній руці.
Але вистава була не про мужність. Не про внутрішню боротьбу.
Спочатку він, звичайно, був про це. Але поки записували і збирали інтерв’ю в акторів, їхніх близьких і знайомих, ми зрозуміли, що справа в іншому. Життя з ВІЛ – це справа тонка, як кажуть.
Ми вирішили показати контраст сприйняття статусу людьми, які з ним живуть, і їх близькими.
Мене ще спробуй подискримінуй. Але ось кохану дівчину, з якою більше року був разом, студенти називали СНІДозною й шарахалися від неї – поки я думав, як би там ставлення людей до проблеми змінити.
Або дядько, який усе життя мені батька замінював, сказав мені, що я страждаю хернею повною, підставляючи сім’ю – поки я думав, як би там розвивати прихильність до таблеток у підлітків.
І в цьому всьому «житті з ВІЛ» ніяк не знайдеш межу, де закінчується особистий досвід і де починається навколишня похмура дійсність, у якій ВІЛ-позитивних людей щодня б’ють за їх статус. Тільки нікому не говори.
І для мене вистава означає цю межу. Це те місце, де я зміг виговоритися. Причому публічно. Вимовився й показав дійсність, яка наповнена цим особистим досвідом. І я вперше відчув себе голим перед публікою.
Репліка «у мене ж не було вибору» відноситься й до самого спектаклю. Чи трапився б він, не народись я з ВІЛ? Складно сказати. Став би я говорити про це публічно? Вистачило б мужності? Втратив би я батька? Ні, цього не сталося б. У мене ж не було вибору? Тільки нікому не говори.
Блог Данила Столбунова на сайті AIDS.ua
Процес створення вистави та відеоблоги героїв на каналі Фонду Олени Пінчук «АнтиСНІД».
