У День боротьби зі СНІД підліткок Елші Роуз Мерфі, мотиваційний спікер і ВІЛ-активіст, розповідає про те, як це – жити з ВІЛ.
ByAndrea ThompsonDecember 1, 2016
Підлітки думають, що ВІЛ і СНІД є хворобами, які залишилися в минулому. Вони не праві. Я – молода особа ВІЛ.
«Ви ВІЛ-позитивна?» – запитали доктора в моєї мами. 1998 рік, мені було три місяці. Мене терміново доставили в лікарню після зупинки серця. Лікарі виявили в мене пневмоцистну пневмонію, поширену серед людей з ослабленим імунітетом захворювання. Очевидним поясненням ситуації був ВІЛ.
Мама відповіла: «ні». Але вона не знала правди. Вона раніше ніколи не тестувалася. Пізніше тест підтвердив, що ми обидві позитивні. Вона передала мені ВІЛ, поки я була ще в утробі.
Моя мама була красивою жінкою з блискучими блакитними очима, довгим темним волоссям і широкою посмішкою. Вона любила жартувати і співати рок-пісні. Але ще вона була поневолена залежностями, які зрештою позбавили її можливості піклуватися про мене.
Соціальні служби зв’язалися з 200 прийомними сім' ями, благаючи їх узяти мене: тримісячної хворої дитини. Ніхто не захотів. Але одна леді, Кері Мерфі, у якої вже була сім’я з п' яти дітей з інвалідністю, погодилася взяти мене. Вона примчала в лікарню, щоби побачити мене, тонкошкіру й лису, з волоссям, що випадають на лікарняну подушку. «Якщо пощастить, вона проживе ще місяць», – говорили лікарі. Кері відповіла: «Нічого з нею не станеться. Вона буде жити».
Вона виявилася права. Сьогодні мені 18, і я більш ніж жива: я чудово себе почуваю, а Кері стала моєю прийомною матір’ю. У десять я почала розповідати медичним асоціаціям про те, як це – народитися з ВІЛ. Я була єдиною дитиною, яка виступала відкрито. Навіть мої батьки й лікарі вважали, що розповідати публічно про мій статус – не дуже хороша ідея. Але я завжди говорила про свій діагноз відкрито й публічно. У шістнадцять я почала співпрацювати з «Free the Children», найбільшою благодійною організацією у світі, де діти допомагають дітям.
У більшості західних країн досі існує стереотип про те, що ВІЛ/СНІД – захворювання виключно гомосексуалів. Підлітки сприймають ВІЛ як хворобу з минулого. Але вони помиляються. Згідно з інформацією ООН, у світі близько 37 мільйонів людей інфіковані ВІЛ, з них 1.8 мільйона – діти, що заразилися в утробі. Найшвидше епідемія поширюється серед молодих людей, в основному – дівчаток і молодих жінок, які контактували з вірусом через чоловіків-партнерів і після зґвалтувань.
Дорослішати з ВІЛ не так просто. Мене не запрошували на багато вечірок. Одна сусідка заборонила мені грати з її дітьми, інша заборонила навіть заходити до них у двір. У родині друга мені забороняли використовувати їхні склянки, вилки й посуд. Але моя велика прийомна сім’я завжди давала мені відчувати себе захищеною.
Зараз я звичайний підліток. А вчуся на першому курсі університету, на бакалавраті факультету витончених мистецтв і театру. Планую стати професійною актрисою, коучем і музикантом. З моїм хлопцем (так, у мене є хлопець) ми познайомилися через спільного друга. Він дізнався про мій статус ще до того, як ми познайомилися, я впевнена. Він повністю приймає його.
Я приймаю ліки й коктейль вітамінів і заробила остеопороз, витончене волосся й легкий церебральний параліч, який мені іноді досаджує. Але мені дуже пощастило бути тут.
цього року виступала на одній сцені із Шарліз Терон наWe Dayна підтримку її компанії #GenEndIt: ми надихали молодих людей берегтися від ВІЛ. Принц Чарльз особисто нагородив мене.
Онук Нельсона Мандели, Квеку, сказав мені кілька років тому поки ми чекали за сценою перед спільним виступом: «Ти – саме те, що потрібно спільноті людей, які живуть із ВІЛ».
Я не розуміла, про що він. Але зараз зрозуміла: я звичайна дівчинка по сусідству, зустрічаюся з чиїм то сином. І я даю людям зрозуміти болючу правду: таке відбувається скрізь, а не тільки в Африці або гей-спільноті. ВІЛ/СНІД усе ще становить серйозну загрозу нашому суспільству, і саме тому я продовжую говорити.
