«Я не фотографую те, що не стосується конкретно мене. Я прийшов у фотографію тому, що вона здалася мені ідеальним інструментом для коментування всіх божевілля сьогоднішнього існування», – слова того, чий об’єктив перетворював людські тіла на скульптури. Роберт Мепплторп, відомий нью-йоркський фотограф 20 століття, славився еротичністю й контроверсивністю своїх знімків.
Роберт народився в листопаді 1946 року. Незважаючи на дитинство в родині ревних католиків, бунтарська душа хлопця в 16 років привела його в Нью-Йорк. Факультет витончених мистецтв, полароїд у руках – і перша фотовиставка в 70х приносить Мепплторпу популярність.
На відміну від культових вуличних діячів Нью-Йорка того часу, Роберт вихлюпував своє натхнення в студії. Черпав він його в оголених тілах, квітках орхідей і чорно білому кольорі. Якщо прийшов у світ фотографії він мало знаючи про неї, то пішов будучи майстром своєї справи, шанованим у всьому світі.
У ранніх кадрах фотографа немає настільки проникливої глибини, проте його пізні роботи відрізняються своєю витонченістю й неймовірною силою, незважаючи на відсутність фарб. Контроверсія була його головною зброєю. Світло й тінь були його головними художниками.
Дивно, як легко можна назвати ці безбарвні картини яскравими. Безжиттєвість фігур і холод моделей відображали розпач і красу світу тих часів.
Роберт Мепплторп мав пристрасть до знімання оголених людських тіл, порнографічних сцен і андергаундної сексуальності. У його кадрах нерідко проскакують сюжети підвальних БДСМ-клубів.
За його кадрами не можна оцінити модель за смаком в одязі або іншим загальнолюдським рисам. Це оголена душа, і все, що залишається – гадати, яка натура цієї людини.
Серед робіт фотографа є ціла колекція портретів, на яких зображені різні видатні особистості: Арнольд Шварценеггер, Річард Гір, Іггі Поп, Пітер Гебріел Проданий 2006 року на аукціоні портер Енді Воргола вважається однією з найдорожчих робіт за історію фотомистецтва.
Знімок продано на аукціоні Christie's за рекордні 643 300 доларів США.
1976 рік.
Мепплторп був новатором, він експериментував із технікою, освітленням і позами, печаткою і стилями. Знаходив усе нові й нові деталі й теми, водночас відкриваючи світу людську душу. У знімках Мепплторпу криється історія творіння думаючої людини, вплив на неї навколишнього світу і прості, але багатогранні думки, почуття та емоції. За його словами, він був без розуму від людей, які не боялися експериментувати над собою.
«Я намагаюся відобразити момент, у якому живу, і місце, у якому живу, а живу я в Нью-Йорку. Я намагаюся схопити моменти божевілля й надати їм якийсь порядок. (…) Ці роботи не можна було зробити в інший час.»
Крім того, Роберт захоплювався фотографією квітів, яким так само примудрявся надавати еротичний характер. Відблиски і світло змушували їх виглядати мертвими, їм усе одно притаманна ця жива притягуюча сила краси рослин.
У 1987 році фотограф заснував Фонд Роберта Мепплторпа, який займався підтримкою культурних починань та інстанцій і спонсоруванням програм профілактики ВІЛ/СНІДу.
Сам автор помер 9 березня 1989 року від ускладнень, викликаних цим захворюванням, залишивши незмірну творчу спадщину. Аж до наших днів в історії фотографії ім’я Роберта Мепплторпа стоїть у рядах незаперечних геніїв.
