В інтерв’ю АВС Крістіна Маджіоре розповіла історію своєї дитини. Ельза, її дочка, померла у віці трьох років від пневмоцистної пневмонії – опортуністичного захворювання, характерного для людей на стадії СНІДу.
Христина була відомою ВІЛ-противнецею й не вірила в це захворювання. Точніше, вона визнавала існування ВІЛ, але вважала його «нешкідливим ретровірусом». Вона докладно й енергійно намагалася донести свої переконання оточуючим. Одна з її знаменитих ініціатив – створення організації, що допомагає матерям юридично відмовитися від прийому терапії для них самих і їхніх дітей.
Якби Ельза приймала терапію, швидше за все, вона була б жива. Якби Христина виконувала всі вказівки лікарів під час вагітності, дочка, можливо, навіть не заразилася б. Але Христина була непоступлива. Після смерті дочки вона подала позов проти лікарів, які виписували свідоцтво про смерть. Там було написано, що причиною смерті стала «пов’язана зі СНІД пневмонія». До суду справа не дійшла, позов був врегульований угодою сторін. Окружна влада виплатила сім 'ї Ельзи 15000 $, але причина смерті у свідченні так і залишилася незмінною.
Маджіоре використовувала історію дочки для пропаганди своїх ідей. Вона закликала батьків відмовлятися від АРВ-терапії, не слухати лікарів і не давати дітям терапію.
У 2008 році, у віці 52 років, вона померла від пневмоцистної пневмонії.
Ось кілька тез, які просувала «Alive & Well AIDS Alternatives» – організація, створена Маджіоре:
- Тести на ВІЛ не працюють;
- СНІД не є серйозною проблемою для Африки;
- Вагітні жінки, які живуть із ВІЛ, не повинні приймати антиретровірусну терапію;
- Симптоми СНІД – це результат вживання наркотиків у геїв, результат стресу, недоїдання або прийому АРВ препаратів;
- Наукова спільнота і фармацевти говорять про ВІЛ тільки тому, що боротьба з епідемією дозволяє їм заробляти гроші на продажу ліків.
Ми не знаємо, чому люди заперечують факт існування ВІЛ, давним-давно доведений науковими дослідженнями й досвідом. Складно говорити про причини, які спонукують людей прирікати на смерть своїх дітей, не даючи їм навіть шансу на лікування.
Але нескладно уявити собі людину, яка щойно дізналася про те, що в неї ВІЛ. Так, зараз це не така вже й серйозна медична проблема, але набагато простіше повірити в те, що всі тести й лікарі – обман, а в тебе все відмінно. Особливо коли ти заходиш в інтернет і бачиш величезну кількість псевдонаукових статей із критикою «офіційної науки», у багатьох із яких навіть важко знайти помилку, не розбираючись у темі глибоко.
Незважаючи на те, що всі аргументи прихильників ідеї «ВІЛ-змови» вже давним-давно спростовані, вони продовжують з’являтися в будь-якій інтернет-баталії на тему ВІЛ.
З 1984 року середньостатистичні дані про термін розвитку СНІДу після зараження ВІЛ збільшилися з 3-х років до 10-15 років
Зміна носить цілком закономірний характер – те, що хвороба розвивається протягом 10-15 років, можна встановити тільки після того, як пройде не менше 10-15 років після відкриття хвороби, і ці терміни можуть бути значно збільшені за допомогою використання антиретровірусної терапії. СНІД був уперше описаний в 1981 році. Крім того, подана учасниками руху оцінка часу носить приблизний характер і науково не обґрунтована
При існуванні епідемії та твердженні, що вірус вийшов із груп ризику, кількість інфікованих має зростати
Це вірно тільки в тому випадку, якщо 1) немає ефективних програм профілактики епідемії, 2) немає ефективного лікування інфекції, яке здатне, як мінімум, уповільнити розвиток хвороби. Уряди більшості країн підтримують численні програми профілактики ВІЛ-інфекції, а застосування антиретровірусної терапії уповільнює розвиток СНІДу у ВІЛ-позитивних хворих
За час офіційної епідемії населення Африки майже подвоїлося (1980 – 470 млн, 2005 – 880 млн)
Середній вік населення в Африці становить 18 років, тому ВІЛ просто не встигає чинити відчутного впливу на населення Африки. Також в Африці присутні 85 % випадків зараження малярією, що вбиває в рік 1,3-3 мільйони людей по всій Землі.
«Безперечного виділення ВІЛ за правилами, прийнятими в 1983 році Інститутом Пастера, не зроблено»
Цей аргумент суперечить усій історії дослідження ВІЛ і СНІДу. Учасники руху критикують роботу Галло, але при цьому ігнорують інші роботи, у яких ВІЛ був виділений, і всі ці роботи відповідають міжнародним науковим стандартам. ВІЛ був відкритий в 1983. Того ж 1983 року було показано, що додавання ВІЛ до культури CD4 лімфоцитів призводило до загибелі цих клітин. У 1984 були виявлені антитіла до ВІЛ, а сам вірус вдалося клонувати. У 1985 визначено геном ВІЛ. У 1986 відкрито родинний вірус, який отримав назву ВИЧ-2. До середини 90-х років були відкриті родинні ВІЛ віруси у тварин і детально вивчений цикл життя ВІЛ. Крім того, у 90-х роках шляхом об’єднання частин геному ВІЛ і споріднених йому вірусів вдалося створити кілька ліній хімерних вірусів. До 2000 року створені докладні тривимірні моделі основних білків ВІЛ. Нарешті, 2002 року кілька вчених, які використовували нові способи фарбування, змогли сфотографувати переміщення ВІЛ у цитоплазмі інфікованої клітини і його просування до ядра. Крім того, у 2009 році за допомогою 3D відеомікроскопії був детально вивчений процес поширення флуоресцентно-мічених віріонів ВІЛ у популяції Т-лімфоцитів.
У світлі цих досягнень необхідність виділення ВІЛ за стандартизованою технологією 70-х років XX століття, на якій наполягають Е. Пападопулос-Елеопулос і деякі інші учасники руху по запереченню ВІЛ/СНІДу, не очевидна.
Слід зазначити, що більшість учасників руху за запереченням ВІЛ/СНІДу визнають виділення та існування ВІЛ.
Джерело: poz.com
