Мене звуть Вова, мені 20 і я з Новосибірська. Я вчуся в медичному і волонтерю в організації «гуманітарний проєкт».
Тестую людей на ВІЛ, консультую з питань сексуального здоров’я, іноді прямо в гей-клубах.
Ось таке ось незвичайне хобі. Хоча насправді це далеко не розвага. Зараз намічається важливий проєкт – планую створити комітет із питань сексуального та репродуктивного здоров’я при асоціації студентів медиків (IFMSA).
Чому я втягнувся в цю движуху? Через мій ВІЛ-статус.
Happy Birthday to you and your HIV!
Якось раз на свій дев’ятнадцятий день народження я отримав незвичайний подарунок…
Невелика передісторія: у липні в мене був незахищений секс з одним хлопцем. У вересні цей хлопець повідомив мені, що в нього виявили ВІЛ. Природно, моя реакція була приблизно такою: «Чувак, це не від мене, тому що за два дні до контакту я отримав свій негативний аналіз на ВІЛ».
Він сказав, що ні в чому мене не звинувачує, але попередив, що мені краще перевіритися. Експрес-тест відразу показав позитивний результат. Але я все не втрачав надію, пішов у приватну клініку й перездав аналіз. Медсестра попередила, що якщо все буде добре – результат надішлють у той же день на пошту, а ось якщо будуть підозри – доведеться почекати днів 10. Того дня я сидів із подругами в гуртожитку й чекав результатів. На
пошту прийшов лист, але мені не вистачило духу відкрити його:
– Альона, тикни, будь ласка, і скажи, че там.
– О! Все відмінно!
Але подруга помилилася.
Виявилося, вона подивилися на референс, а в результатах написано, що точна відповідь прийде через 10 днів.
І тут почалися найважчі 10 днів у моєму житті. У цей момент якась невідома сила ніби зіштовхнула мене в обрив. Так я й летів у невідомість усі 10 днів до отримання результатів. Летів і борсався, намагаючись зрозуміти, що зі мною відбувається й що мене чекає.
Найбільше я боявся, що не зможу стати лікарем. Жодна людина не могла виразно відповісти, чи можна працювати медиком зі статусом.
При чому не було страшно померти від СНІДу або ще щось. Я боявся, що моя мрія, моя мета, до якої я так довго прагнув, стане недосяжною.
19 жовтня в мій день народження мені подзвонили з клініки і сказали приїхати за аналізами. Я попросив надіслати результати поштою й почув у трубці голос медсестри: «Чуєш, а ми таке взагалі на пошту відправляємо? – Нееет!». У той день ніхто не став питати, чи збираюся я відзначати ДР, і я зрозумів, що обзавівся дуже коректними друзями.
Поговоримо про статус?
Я часто розповідаю людям про свій статус. Це щось на зразок самоствердження і, звичайно ж, соціальний експеримент.
Мій самий емоційний камінг-аут був на школі для лікарів від СНІД.Центр. Під час психологічного тренінгу одна дівчинка запитала в тренера, як варто реагувати, якщо хтось із близьких відкриває свій статус. Не знаю, яка муха вкусила, ноя попросив дати мені можливість самому відповісти на це питання:
«Я тобі скажу як ВІЛ-позитивний, який уже відкривався друзям і близьким, людині дуже важливо почути два слова: «Ну, окей». І все. Ти не повинна надавати цьому супербольшого значення».
У більшості випадків це так і повинно працювати-людині не потрібно, щоби його шкодували, робили з нього інваліда або хворого. Цю фразу можна продовжити:
«Ну, окей, я все одно буду поруч, ти можеш звернутися до мене за будь-якою допомогою».
ВІЛ у Росії
У своєму місті я не знаю жодного ВІЛ-позитивного підлітка. Більшість вважає, що ця проблема стосується тільки зрілих чоловіків, які займаються сексом із чоловіками. Я відчував себе абсолютним лохом – такий молодий, а вже з ВІЛ.
СНІД-центр у Новосибірську не справляється з потоком нових пацієнтів. Там видають несучасну терапію, за якою шикуються кілометрові черги. Лікарів катастрофічно не вистачає. А ті, хто працюють – відвертий «совок».
Лікар-інфекціоніст боїться своїх пацієнтів. Моєму другові просто в обличчя кинули результат аналізів, з криком: «Позитивний!».
Ми увійшли в топ 15 регіонів, у яких епідемія ВІЛ розростається і виходить за межі ключових груп.
Чутки і плітки поширюються дуже швидко. Причому гей-спільнота абсолютно безграмотно щодо сексуального здоров’я. Це призводить до того, що, якщо хтось раптом дізнається про статус товариша, ця інформація облетить всю гей-тусовку, і цій людині доведеться жити обгрунтованим. З ним ніхто не буде знайомитися.
Навіть студентам медикам доводиться розповідати ази передачі вірусу, а вони у відповідь: «Та яке невизначуване вірусне навантаження? З ВІЛ-позитивним можна без презерватива? Та з ним навіть з одного посуду їсти не можна!». Я просто в шоці…
ВІЛ і секс
ВІЛ-статус похитнув мою сексуальну впевненість у собі. Щось змінилося. Я став більш виборчим. Раніше мені було складно протягнути без сексу тиждень. Мені потрібно було когось знайти. Тепер уже не так. Я перестав зациклюватися на сексі і став більш усвідомлено підходити до вибору партнера. Я став дорослішим. Круто, що так сталося.
А чи варто взагалі розповідати про свій статус партнеру? Говорити непостійному партнеру – НЕ ПОТРІБНО. Тому що, по-перше, завжди є презерватив і, слава Богу, після того як заразився, я навчився ним правильно користуватися. По-друге, уже півроку аналізи не показують вірус у мене в крові, це означає, що я не можу нікого заразити.
Постійно партнеру розповісти, звичайно, варто, але не відразу. Якщо людина правда цікавиться мною й моїм життям, я знайду в собі сили поговорити з ним про це.
Живучи з ВІЛ, я зрозумів, що хвороба ніяк не впливає на особистість людини. Те, що дав мені ВІЛ-статус – це чистка кола спілкування, усвідомленість у виборі партнера, мудре ставлення до життя. Як бачите, досить позитивні зміни!
