Якщо ви вже прийняли або тільки вирішили прийняти сторону добра в боротьбі за порятунок планети і припинення різного роду шеймінга, то раджу нагадувати собі час від часу кілька важливих речей.
1. 10 років тому ми знати не знали, що таке «шеймінг», чим небезпечний мікропластик і вже точно не носили в кав’ярню свою чашку;
2. Боротьба за екологію – наш особистий вибір, який не дає нам права засуджувати тих, хто його не зробив. хоча б із тієї простої причини, що це теж шеймінг, але просто про нього чомусь ніхто не говорить;
3. Право вчити життя інших ми отримаємо тільки тоді, коли станемо надлюдьми й будемо виробляти 0 % відходів. А поки що найкраще, що ми можемо запропонувати суспільству, – стежити виключно за собою (і я зараз маю на увазі не тільки всю цю еко-історію).
Шеймінг-публічне приниження або присоромлення, цькування людини або групи осіб, зазвичай у мережі.
А тепер по порядку.
Почну з того, що якщо у 2020 році не знати, що таке «шеймінг», то можна ненароком стати його жертвою.
Так що ось трохи теорії. Слово це походить від англійського дієслова «shame», що в перекладі означає «соромити». Тобто «шеймінг» -це присоромлення, приниження або навіть цькування людини або групи людей, які якимось чином не вписалися в чиїсь стандарти. Причини, за якими вони повинні були туди вписатися, зрозуміти складно (або навіть неможливо).
Але будь-яка дія народжує протидію. Так що бодішеймінг зіткнувся з бодіпозитивом, слатшеймінг, об’єктивація та інші подібні принади людського вузьколобія – з фемінізмом. Рухів багато, усе не перерахувати, але факт залишається фактом: на кожне «проти» знайдеться «за». І ось на тлі всіх цих рухів ми вчимося вибудовувати особисті межі, тим самим вказуючи оточуючим на те, що їм не потрібно лізти в наше життя і висловлювати свою думку щодо наших тіл, способу життя, дій і думок.
Звучить класно хоча б тому, що попередні покоління особливо про це не дбали: для них усе ще природно нагадати, що «годинки цокають», «краще б поправитися/скинути вагу», а «шлюб повинен бути один на все життя». Але в цих самих особистих кордонів є й інша сторона. Ми вибудовуємо їх, піклуючись про те, щоби вони залишалися в цілості і схоронності, але в спробах вибудувати свої, забуваємо про чужих.
Тепер повернемося до нашої теми – екології. Тренд на екологічність переоцінити складно. Ще складніше переоцінити його вплив на маркетинг, а маркетингу – на суспільство. Тут вам і нібито біорозкладані пакети, що містять мікропластик; і бамбукові щітки, які за рахунок експорту забруднюють планету не менше пластикових; і ще маса інших речей, які мало того, що не сприяють продовженню життя планети, а ще й забирають Наші гроші. І здоровий розум.
І все ж ми продовжуємо піклуватися про природу всерйоз, а не для виду: користуємося багаторазовими склянками і пляшками, не беремо пакети в магазинах, використовуючи багаторазові мішечки й шопери, сортуємо сміття, відмовляємося від натурального хутра і шкіри, стаємо учасниками мітингів і активностей і з кожним роком докладаємо все більше зусиль для того, щоб продовжити життя Землі. Шкода тільки, що в спробах зберегти планету ми нерідко починаємо нову хвилю шеймінга. Про неї чомусь не говорять у суспільстві, але саме вона перетворює нас у тих, хто раптом вирішив, що відмовою від пластику, переходом до вегетаріанства й заміною шуби (або хутра на капюшоні парки) пуховиком, ми отримали таку собі індульгенцію, яка не просто звільняє нас від усіх гріхів перед суспільством, а й дає право безоплатно критикувати його в будь-якій формі й під будь-яким приводом.
Ще важливо згадати про Інстаграм. До цієї соціальної мережі в мене досить тепле ставлення. Мені ніколи не хотілося бути блогером, а від коментарів і лайків я отримую досить умовне почуття задоволеності. Так що для мене-це скоріше платформа, яка дозволяє підтримувати зв’язок зі знайомими, задовольняти особисту потребу в естетично красивих фотографіях, стежити за модою й дізнаватися нове. Останнє я отримую в основному якраз завдяки знайомим: серед них багато тих, хто активно скорочує кількість відходів, правильно харчується, розповідає про фемінізм та інші рухи, які суспільство приймає з неймовірними зусиллями, працює над своїм тілом, піклуючись про нього, а не мучачи виснажливими тренуваннями й нормою до 500 кілокалорій на день.
Словом, у моїй голові не виникало й думки про те, що тут може щось піти не так. Спойлер: може.
У якийсь момент на очі почали потрапляти історії людей, що знімають на камеру чоловіка, який відірвав поліетиленовий пакет для фруктів у супермаркеті, або жінку, яка купила дитині солодку газовану воду, або дівчину, яка взяла каву із собою, накривши стаканчик пластиковою кришкою і вставивши соломинку. Все це супроводжувалося недоречними колкостями і скрін із не особливо дотепними жартами, які буквально летіли у відповідь на ці історії.
Я тоді зрозуміла, що ми можемо бути нескінченно усвідомленими, але це зовсім не означає, що ми досить людяні. Мішечки й шопери замість пластикових пакетів-це класно, свої склянки й залізні трубочки-однозначно теж, як і сортування сміття, усвідомлене споживання, збалансоване харчування, догляд і любов до свого тіла й багато інших речей, які так активно просуває наше покоління.
Це все чудово рівно до тих пір, поки ви не починаєте прати в пил особисті кордону інших людей, поки не починаєте цю хвилю шеймінга проти тих, хто живе так, як, можливо, жили і ви раніше.
Ніхто з цих «еко-коміків» не підійшов і не розповів тим, кого знімали на камери своїх телефонів, про те, що можна інакше й це не складно, і що це допомагає планеті й людям. Остаточно вбили мою надію на повагу до себе й оточуючих відповіді на коментарі про те, що це не особливо коректно й добре б більше так не робити. «У своєму блозі я виставляю те, що вважаю за потрібне». Питань немає: ви робите те, що вважаєте за потрібне, оточуючі вважають вас огидним, а люди, яким потрібна була допомога у всій цій Еко-метушні, вважають свої зекономлені на шоперах гроші й міцніше притискають до грудей целофан, тому що у вчинках кількох людей бачать відображення поведінки тисяч.
І якщо об’єднати шеймінг, екологію та Instagram, отримаємо те, на що не звертали увагу або про що боялися сказати: ми відстоюємо права людей на те, щоби вони були такими, якими їм хочеться, тільки тоді, коли нам це подобається. Але ми не вчимося іншій формі прийняття оточуючих – прийняттю того, що іноді наше прагнення до ідеалів виходить за межу адекватності. Виходить настільки, що руйнує особисті кордони людей, які живуть не за тими правилами, за якими хочеться жити нам.
Так що якщо одного разу вам захочеться фиркнути на чиїсь банани, щільно замотані в поліетиленовий пакет, або продукт з – о жах! – глютеном у руках людини, чий розмір джинсів більше вашого, стисніть зуби, вчепитеся пальцями у свій шопер, видихніть і нагадайте собі, врешті-решт, що ви не надлюдина, а що стоять за вами на касі люди охочіше запитають у вас про мішечках, якщо ви вгамуєте нарешті внутрішнього блогера, що знімає нишком чужі пакети, і заглушите його своїм розсудливістю й терпимістю.
