Два місяці карантину однозначно вплинули на всіх. Хтось провів переоцінку цінностей і по-новому поглянув на свою сім’ю, життя й себе в цілому. Сидіти вдома, звичайно, непросто, але впевнені, що багато хто знайшов у цьому періоді і свої плюси, і свої мінуси. Таких нас більшість.
Сьогодні ж ми підготували для тебе зовсім нове і для тебе, і для нас інтерв’ю. Тому пропонуємо тобі познайомитися з нашою героїнею.
Настя – справжній трудоголік. у Києві вона работала над своїми проєктами, вела бізнес разом із партнеркою і, як це часто трапляється, отримала вигорання і втратила у величезному потоці завдань себе. На початку весни Настя прийняла дуже важливе для себе рішення – знайти себе й полетіти на пошуки в іншу країну. Країною виявилася Індонезія, а саме Балі. Вона хотіла провести в теплі півроку, але в останній момент прийняла рішення полетіти всього на місяць. Але тут настав карантин і довелося знову змінити плани.
Що Настя робить зараз і як вона адаптується до нових умов? Що вона дізналася про себе й що може підказати тобі? Читай уже зараз!
Після прильоту настав довгий процес акліматизації. Мені було складно звикнути до культурного клімату, та й до звичайного, у принципі, теж. Після новин про карантин я настав етап паніки: житло, рідні, хлопець, робота, варіанти повернення, яких по факту немає – усе викликало тривожність і страх. Все таки 10 тисяч км від будинку б’ють по тривожності станом психіки.
Трохи попустивши свій страх і глянувши на ситуацію вже зі свіжою головою, я почала займатися більш приємними речами й активно приходити в себе. Зараз я готую собі смачну їжу, дивлюся ютьюб, слухаю подкасти. Раптово для себе я почала займатися спортом. І намагаюся підтримувати себе та інших у цей непростий час.
Про карантин на Балі
Балі – маленький острів у всій великій Індонезії. Є загальні розпорядження по країні, а далі місцева влада тут усе вирішує сама, тут карантин не такий жорсткий, як скрізь, але всі заходи безпеки дотримуються. Наприкінці березня уряд закрив в’їзд іноземцям, а наприкінці квітня було закрито взагалі все авіасполучення. Я перебуваю на тій частині острова, яка зараз максимально ізольована від інших районів, і в цілому тут і у звичайний час немає величезної кількості людей.
Проте виїхати без маски майже нікуди не можна. На блокпостах зупиняє поліція і просить надіти маску, якщо її немає, просто відправляє назад додому. Я живу в 15 хвилинах від океану й за весь час була там рази два. Вхід туди закритий, як і до всіх визначних пам’яток. У мене немає байка, тому в магазин мене возить господар вілли. Ми долаємо шлях у 6 кілометрів, співробітники маркетів самі відкривають двері і бризкають антисептиком, – загалом, усі заходи безпеки дотримуються.
про спілкування
Я їхала з аджендою навчитися бути однією, але процес вийшов екстремальніше, ніж я думала. За ці два місяці наживо з людьми я майже не спілкувалася.
На віллі я знімаю кімнату, а хлопці навколо – з різних куточків Латинської Америки, тому в мене є невеликі проблеми зі встановленням контакту. Як мінімум, я не знаю іспанської, тому влитися в їх ком’юніті – складно. Останнім часом, враховуючи ситуацію, у якій ми всі разом опинилися, трохи більше починаємо комунікувати й думаю, скоро зможемо з ними нормально законнектіться.
З українцями на балі в нас є спільний чатик. Там в основному мчить паніка, але у всіх дуже різний настрій: комусь потрібно дуже терміново повернутися додому, хтось знаходить свої плюси в тому, що залишився тут.
Я часто спілкуюся з друзями по відеозв’язку. Багатьом із них складно прийняти ситуацію досі, у мене ж виходу немає – приймати просто необхідно.
Частина моїх друзів сприймають ситуацію нормально, тому що в них є робота і в них усе залишилося на своїх місцях. Думаю, це тому що більшість із них фрілансери, а ті, хто працював в офісі – перейшли на удаленку. Максимум-деяких із них перевели на удаленку. Тим, хто працює в громадському харчуванні (Ресторани, бари-прим.авт.) набагато складніше, тому що вони просто втратили дохід. Багато з них ненавмисно стають токсичними, тому що в них просто закінчується ресурс, щоби прийняти новини й нові умови світу нормально. Я розумію, що це тимчасово, тому намагаюся допомогти їм, чим можу. Тим більше, що багато з них уже прийшли до смирення.
У багатьох працюючих збився лайф-ворк баланс. Це сильно стомлює й забирає ресурс, тому я намагаюся попередити це й допомогти їм.
про будинок
мені здається, що в Україні всі сприймають трошки емоційніше.
Думаю, якби я була вдома, я б трохи звихнулася. Відчуття спорожнілого міста, яке зазвичай кишить людьми, порожні вулиці, закриті кав’ярні – мегаполіс змінився на глушину. Думаю, це могло б теж по своєму вдарити по психіці.
Спочатку в моєму оточенні й інфополі було багато думок, багато тривоги й каші. На даний момент плюс-мінус усе налагодилося. Усі трохи прийняли, що відбувається і вибудували собі нову рутину, у якій можуть нормально функціонувати. Звичайно, через місяць, говорити з людьми стало складніше, тому що ні в кого нічого нового вже не відбувається.
Усі просто сидять і чекають.
Про себе
Я хотіла полетіти, щоби побути однією і зрозуміти, що я і хто я. Останнім часом факапи в бізнесі, проблеми і я скажений ритм дуже бив по мені. Я тупо втратила себе.
Після того, як стався карантин і я зрозуміла, що залишаюся тут на невизначений термін, відбулася конкретна переоцінка цінностей. Я стала сильнішою й повірила в себе й собі. Прийшло розуміння і прийняття, що зараз потрібно робити все самій. Я набагато більше вірю собі. Раніше з будь-якого приводу радилася з усіма. Тепер я набагато краще знаю сама знаю, що правильніше за все для мене.
Тут виникло питання переоцінки людей навколо. Коли ти сидиш 24/7 на самоті – ти змінюєшся, працюєш над собою, знаходиш нові точки опори. Я змінилася, почала дивитися на речі під іншим кутом. Плюс усі ми в стресі й тому багато речей, які раніше були не так очевидні в спілкуванні, почали підсвічуватися і з’явилося більше проблем у відносинах. В останній тиждень усе дуже закрилися знову ж таки, через те, що всі в цілому прийшли до нової рутині й зайняті собою і своїми справами. Тому коли созваниваешься, відбувається якийсь ступор.
Тут я усвідомила, як важливо розуміти, хто твої люди, а хто ні. Я активно вчуся будувати особисті кордони. Знаєш, дуже складно, коли не розумієш, де вони, які в тебе цінності і хто ти взагалі такий. Повертаючись назад до самої себе, стало набагато простіше як виставляти свої кордони так і не порушувати чужі. І в цілому будувати більш здорові відносини з людьми.
Я зрозуміла, що потрібно бути собі найпотрібнішою, міцною й сильною підтримкою.
Про турботу до себе
Мене підтримує смачна їжа. Це шалено важливо.
Ще я дозволяю собі нічого не робити, якщо погано. Якщо це не робити, почуття ФОМО посилюється, ти відчуваєш себе похмурим гівном, тому що просто лежиш і не можеш нічого зробити. Зараз на нас з усіх боків чиниться соціальний тиск у стилі: «Зараз саме час вивчити 5 мов за тиждень, накачати ідеальний прес, поміняти професію або нарешті навчитися готувати».
Усі люди різні й це потрібно враховувати. У частини людей роботи на карантині не зменшилося, а в кого то навіть стало більше. Плюс у такому стресі і проживанні травми вчитися – складно, тому що на це потрібен ресурс. Можна збожеволіти, якщо його відновлювати. Мені здається, варто в цей момент зупинитися й запитати в самого себе: «А чи потрібно мені це? А чи є в мене на це сили? Чому я на це ведуся? Тому що дійсно хочу або тому що мені здається, що «треба» і все навколо вчаться новому, а я тут сиджу нічого не роблю?».Я повідписувалася від багатьох блогерів, які тиснули на тривожність і паніку.
про майбутнє
у поточній ситуації у світі знати, що буде через тиждень-неможливо. Я перестала планувати наперед і живу в справжньому моменті. Інакше розвивається сильна тривога й можна дуже швидко розчаруватися, чекаючи від себе і світу занадто багато. Крім цього, паніка сіється через загальну невизначеність. Тобто людям не вистачає вступних даних, вони бояться через те, що інформації дуже мало і вони не знають, що буде завтра, переживають за своє здоров’я й безпеку.
Тому зараз багато або панікують, або намагаються вести себе, як раніше. Важливо зрозуміти, що, як раніше вже не буде, тому що світ змінився дуже швидко. Але це все зрозуміло, потрібно дати всім нам час, щоби психіка адаптувалася до нових умов. У мене є припущення, що люди швидко забудуть, що карантин був, тому що дуже хочуть повернутися в ті більш комфортні умови, які були до пандемії.
Я за те, щоби просувати дбайливе ставлення до себе. Адженда цього періоду: відстати від себе й перестати вимагати занадто багато чого і від себе і від людей навколо. Нам усім складно і тривожно. Пам’ятайте, що завжди можна попросити про підтримку близьких або, якщо звернутися ні до кого, знайти ресурс у самому собі. Ну й ніхто не скасовував психотерапевтів і безплатну психологічну підтримку під час карантину від багатьох організацій, включаючи Teenergizer.
