Сьогодні в усьому світі відзначається День психічного здоров’я.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я самогубство є третьою головною причиною смертності серед молоді у віці від 15 до 29 років.
Ми поговорили з нашою активісткою Лерой, яка пережила наслідки спроби суїциду. Вона розповіла про те, що штовхнуло її на цей крок, як вільно говорити на такі теми і хто допомагає їй справлятися зараз!
–––––––––
До того як у мене трапилася спроба суїциду, яка закінчилася реанімацією, я припускала, що в мене є депресія. вже після того, що сталося я сходила в лікарню до психіатра, де мені й поставили точний діагноз–депресія. ⠀
Я говорила мамі, що мені погано до того, як усе сталося. Але вона не хотіла вести мене до психолога, можливо, тому що це дорого і вона не бачила в цьому сенсу. І в цілому я з мамою особливо нічим не ділюся. Вона дуже хороша, але через велику різницю у віці й те, що в нас схожі характери, коли ми починаємо тісно спілкуватися, відбуваються конфлікти. З татом теж бувають сварки, в основному через те, що він не поважає мій особистий простір.
Взагалі по своїй суті я імпульсивна людина. І в якийсь момент усе може просто вибухнути.
Саме так і сталося 21 лютого. У той день, перед тим як їхати в магазин, тато сказав мені неприємні слова, які мене дуже зачепили. Я б не говорила такі слова своїй дитині і взагалі кому-небудь. Мій тато дуже хороша людина, але в той день він зробив помилку. Після сварки батьки поїхали, а я залишилася вдома одна. Почала плакати, і мій плач швидко перейшов в істерику.
Це все, що я пам’ятаю. Я прокинулася в реанімації. Я не розуміла, що сталося. потім уже дізналася, що за день я пережила 6 зупинок серця, а після–тиждень лежала в комі. Лікарі, які врятували мені життя, зробили щось неймовірне. Ймовірність того, що я виживу, була дуже низька.
Кілька днів після виходу з коми я абсолютно не пам’ятала попередню добу. І в один із таких днів моя сестра розповіла мені правду про те, чому я в лікарні. У мене почалася істерика, і сім’ї довелося викликати лікаря в палату. Коли я прокинулася наступного дня, я знову нічого не пам’ятала. І я знову задала те ж питання сестрі.
Ще до того, як усе сталося, у мене були проблеми з ногою. Мої рідні вирішили, що краще не говорити мені про те, чому насправді я в лікарні, а сказати, що все через ногу. Але я продовжувала питати, хоч і не здогадувалася про всі події. Навіть коли мене перевели з реанімації в палату, я не відразу усвідомила, що перебуваю тут з інтоксикацією.
Поруч зі мною в палаті лежала жінка з дитиною. І саме вони мені розповіли, що сталося. Спочатку мені було дуже складно в це повірити. Я зразкова і правильна дитина: ходжу на олімпіади, розумниця й молодчина. Тим більше, я зовсім нічого не пам’ятала. І досі не пам’ятаю. Я намагаюся іноді щось знайти в пам’яті, але нічого не виходить. нуль.⠀
Було б, напевно, краще дізнатися про те, що сталося, після того, як я вийду з лікарні, а не перебуваючи в ній. У той момент моя психіка була нестійка.
Зараз я вже говорю про спробу суїциду вільно. Я дуже сподіваюся, що мої слова допоможуть якомусь підлітку або дорослому, який опинився в подібній ситуації. Тому що це сприймається як кліше.
Багато моїх знайомих мене підтримали, коли дізналися про те, що сталося. Але в мене є 2 подруги, які висловилися негативно. Я просила їх зрозуміти мене й мою точку зору, на що вони відповідали: «Перед тим, як ти пила таблетки, ти повинна була зрозуміти, яке до тебе буде відношення». Хоча я й не пам’ятаю момент спроби, але в ті хвилини я точно не думала те, як буду виглядати й що про мене будуть думати люди.
Спочатку я боялася, мені було неприємно говорити на цю тему. Просила, щоби мама не розповідала своїм подругам, тому що з ними часто бачуся, і я дуже не хотіла ніяких коментарів і косих поглядів.
Мені дуже допомогло розкритися відео Teenergizer. Там я публічно розповіла свою історію. Вступна частина в цьому відео починається з моїх слів про те, що саме я пережила. І ці перші секунди точно побачать усе. Зараз на ролику вже більше 50 тисяч переглядів, і я намагаюся нічого не приховувати.
Після всього того, що сталося я почала відвідувати психіатриню, яка мені дуже допомогла. Також я ходила до психолога. Але так як це робила тільки я, а моя сім’я не змінювалася, проблеми все одно залишилися. Я можу лікуватися хоч мільйон років, але вони будуть такими ж. Я не хочу сказати, що моя точка зору 100 % вірна, але ніхто з моєї сім’ї навіть не намагається її прийняти.
Як я справляюся зараз? Я винесла з цієї історії ось що: ніколи не потрібно тримати все в собі, тому що негатив накопичується, і стає ще гірше. Потрібно мати того, з ким ти можеш обговорити свої проблеми, кому ти можеш виговоритися. У мене є хлопець, і я йому все розповідаю. Але якщо навіть немає близької людини, виговоритися можна й коту або стіні. Головне – вимовити все вголос. Це допомагає зізнатися самій собі, що є певні проблеми, а не придушувати їх.
зараз я поступила в медичний і поставила собі за мету–стати офігенним лікарем. І я дуже сподіваюся, що хоча б комусь я допоможу своєю історією.
–––––––––
Якщо тобі потрібна допомога, хочеш виговоритися й отримати пораду, пам’ятай, що ти завжди можеш звернутися до наших рівних консультантів! Ми поруч!
