Подростки-феминистки: о сексизме, активизме и отношении близких

☁️Да зачем нам вообще нужен феминизм? Уже и так все права у женщин есть.

☁️Что, женщины за ту же работу получают меньше, чем мужчины? Они просто хуже работают.

☁️К девушкам часто пристают и домогаются на улицах? А  зачем в юбках коротких ходить? И вечером вообще правильно сидеть дома.

☁️Домашнее насилие? Ну пусть все дома сами и разбираются с семейными делами. Зачем выносить ссоры из избы?

Да, такие фразы, «аргументы», «мое мнение» встречаются часто даже в 2020. Все, чего можно добиться, женщины уже добились. Серьезно? Только по данным ВОЗ, около 30% женщин, подвергаются сексуальному или физическому насилию со стороны своего партнера. В общем, всё не так хорошо, как кажется. Даже если конкретная девушка никогда и не сталкивалась с гендерной дискриминацией, это не значит, что проблемы нет!

Но есть и неплохая новость. Кажется, всё больше и больше подростков открыто называют себя феминистками и профеминистами, занимаются активизмом и осознают все проблемы. Поэтому мы решили поговорить с подростками, которые поддерживают феминизм!

〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️

Крис, 16 лет

С сексизмом сталкиваюсь очень часто. Это и шутки одноклассников “курица не птица, женщина не человек”, и постоянные вставки в разговор от мамы “я понимаю, ты в себе уверена, но все-таки ты девочка, не забывай”, и устрой дома, где отец никогда не станет сам мыть полы или посуду, а за обедом ждет, когда я за ним автоматически уберу тарелку. Сексизм проявляется в стабильных пожеланиях женского счастья на восьмое марта и даже в таких повседневных моментах, как “не шути такие пошлые шутки при девочках”. Последнее, кстати, часто оправдывается хорошим тоном, но где же он хороший, когда окружает девушек стереотипами о том, как себя вести и какие шутки шутить (когда парни могут говорить, что хотят).

Начала я узнавать о феминизме году так в 2015, но тогда движение часто высмеивалось и показывалось с точки зрения “неадекватные женщины истерят по поводу того, что им чего-то там не хватает”. Позже я наткнулась на блог радикальной феминистки, начала следить за ним и поняла, что бороться таки есть за что. Вот тогда, выходя из своего и так не очень плотного пузыря, я узнала о неравной заработной плате, мифе о красоте, объективизации, стереотипах о “хранительницах домашнего очага” и прочем дерьме.

Сейчас больше всего меня волнуют проблемы того, что в нашей культуре до сих пор есть очень много устаревших мнений о том, например, что женщины должны быть моногамны, воспитанны как леди и если уж высовываться в интернет, то с шапкой профиля “счастливая жена мамочка малыша 1 и малыша 2. Третье чудо на подходе”.

То есть, конечно, это не повсеместно, но такое мнение есть у удивительного числа людей разных возрастных категорий. Оно не заканчивается с переходом от одного поколения к другому. Его можно искоренить, только повысив информированность населения и убедив не идти по стопам родителей, а воспитывать своих детей с самостоятельным, осознанным подходом.

С открытым осуждением, направленным мне лично, я не сталкивалась только потому, что не называю себя так людям, которые, я знаю, будут агрессивить. Лучше логичными доводами обосновать им мои взгляды, чем говорить слово “феминистка”, которое для них является триггером и запускает стереотипы. Но вообще да, осуждение было, как, например, привычка одноклассников сваливать в кучу “дегенератов, чёрных и жирных фемок”, приписывая им вину во всех проблемах. А, ещё моя любимая шутка:” Феминистка весит не меньше 6 тонн”. Смешно, да?

Друзья в основном поддерживают меня, потому что мне самой неприятно было бы дружить с человеком, протестующим против феминизма. Это же движение за права женщин. За то, что и так должно у нас быть. Как против него можно протестовать?

Я понимаю, что, чтобы прийти к осознанности, людям нужно время. Мы же тоже не пришли к нему мгновенно.

Значит, буду верить в небезнадежность каждого и стараться показывать, что стереотипы — бессмыслица, а дискриминация — это явно не то, что делает дискриминирующего достойным современным человеком.

Сеня, 15 лет

Я сталкиваюсь с сексизмом, сколько себя помню! С самого детства я ненавидел когда мне, персоне с женским полом предписанным при рождении, говорили кем надо быть, как выглядеть и что мне нужно быть девочкой красавицей, чтоб удачно выйти замуж и радовать окружающих своей красотой и нежностью, но на этом все не закончилось. В школе я каждый день выслушиваю о рамках и стереотипах от учителей. А потом тоже самое будет происходить в универе, рабочем коллективе и так до гроба?

С детства мне навязывали, что феминизм — это что-то из запада, такое чужое, глупое и ненужное нашему «идеальному» обществу. Но вскоре меня стали раздражать все рамки, и я начал осознавать свою небинарность, и тогда я окончательно понял, что оказался в интресек феминизме (ура)!

Но зачем же нам феминизм? Женщин же не угнетают? Вряд ли можно услышать эти фразы не от мужчины, так ведь? Андроцентризм все ещё существует, а уже грядёт 2021. Навязанные гендерные роли и стереотипы пользуются популярностью не только у старших поколений, а даже у моих ровесни_ц.

Мы ежедневно становимся свидетель_ницами гендерного неравенства, насилия, дискриминации на рынке труда, с мизогинией в поп-культуре и без старого доброго бытового повседневного сексизма не обойдётся ни один разговор.

Я не могу молчать об этом с соцсетях и жизни, поэтому мои друзья и семья достаточно вовлечены! Круг моих друзей очень поддерживает меня и никогда не станет унижать мои ценности и идеи! Так сложилось, что круг моих друзей состоит из феминисток и профеминистов! Этого, к сожалению, не скажешь о семье. Для мужчин моей семьи феминизм — это что-то о волосатых девушках, не желающих рожать детей. Женская часть отдалённо встревожена проблемами, но искаженное изображение феминизма отвернуло их от этого движения, и они говорят, что не чувствуют себя угнетенными, а разговорами об этом мы достигаем лишь непонимания и чтения моралей молодому поколению.

Но я не из тех то огорчается и просто так сдаётся! Несмотря на осуждения и порой даже хейт, я не стану сдавать позиции, а скорее наоборот, уделю больше внимания изучению и хоть пока не масштабному, но уже активизму!

Настя, 16 лет

-Привіт, я – феміністка. Звучить, як початок розмови в клубі анонімних алкоголіків)

Стикалась з сексизмом і неодноразово. Раніше цього просто не помічала. В років 12 бачила несправедливість, що мама працює багато, а заробляє «ніщо, не те, що тато», але не казала це нікому і просто змовчувала. В 13 почала висловлюватись, але була швидко придушена оточенням.

З останнього може бути сексистська реклама, постійні фрази про призначення жінки, розповіді про те, що мене не візьмуть заміж, бо я «хфемка». Особливо тяжко слухати морок про те, що жертва винна в зґвалтуванні і сама принижує білих цисгендерних чоловіків.

Я вже більше 3-ох років доволі активно підтримую цей рух, але лише на карантині змогла відкрито себе ідентифікувати. Мене лякало те, що я «надто мало знаю», хоча цей загон був тільки в моїй голові. Ми всі вчимося, дізнаємось щось нове і це нормально, тому не слід боятись – все буде круть. Зараз я стала рівною тренеркою від «Тінера», несу інфу в маси і веду фем блог, що вже має постійних читач_ок.

Нам доволі часто нав’язують фемінізм, як щось жахливе і розпусне, а феміністок зображують, як чоловіконенависниць з котами/ «причепом», у яких просто нормального мужика не було, але потрібно побачити, що в світі не все так чудово і нам варто діяти, щоб змінити все на краще.

Я росла в середовищі, де немає місця слабким людям. Я не кажу про кримінальний район або неблагополучну сім’ю і тд. Просто в нинішній час доволі важко прокладати свій шлях і не зустрітись з постійними обмеженнями. Колись Інста кинула мені в рекомендації цікавий блог, що просто розділив моє життя на «до і після». Я почала потроху вливатись в тему і знаходити своїх однодумок. Так дивно було з такого етичного і комфортного середовища повертатись в патріархальну буденність, але вже якось звиклась.

Я і досі не можу виділити якусь одну проблему зі всіх, що турбує найбільше. Сексизм у медіа, скляні ліфти та стелі, лікування по чоловічому зразку, менсплейтигн, кетколінг, насилля, стигматизація абортів є однаково важливими проблемами для вирішення. Я пансексуалка і тому стигми над транс- персонами, та і в цілому ЛГБТ+ комьюніті є для мене доволі близькими і болючими. Поки що я не можу віднести себе до якоїсь течії фемінізму або точно визначити хвилю, до якої належу.

Доволі часто я зіштовхуюся з осудом. Недавно я це відкрила моїй сім’ї та знайомим – їхня реакція була доволі негативною. Мене намагаються «перевиховати і наставити на шлях істини», але це в них слабенько виходить. Я очікувала трохи іншого, проте, це не надто вже й жахливо. Кожен вважає своїм обов’язком мене підколоти, прокоментувати щось, дати непотрібну пораду або запитати чи був у мене хлопець, яка моя орієнтація і чи бриюсь я взагалі. Це доволі неприємно і показує всі «білі плями» у розвитку нашого суспільства. Цей рух і потрібен, щоб спровокувати зміни та похитнути укладену систему, де чоловік – голова, а жінка – як вже вийде.

Моя подруга, наприклад, має доволі двояке ставлення. Наші погляди багато в чому сходяться, але вона вважає, що дівчина, чиї світлини було поширено, сама винна у тому. Дві однокласниці доволі толерантно ставляться до моєї діяльності. Серед знайомих є декілька людей зі схожою позицією. Нажаль, більше нікого, але я тримаю хвіст трубою.

Моя сім’я категорично проти всього, що стосується цієї теми. Раніше я думала, що отримаю від них підтримку та розуміння, однак, наразі вони стали головними в засудженні мене. Навіть деякі мої однокласники мають позитивніше ставлення до моєї діяльності.

Я пробувала обговорити все з батьками, але це не зробило в моїй ситуації нічого хорошого. Однокласники заточені на сексизм і мізогінію, тому я вже просто не маю сил щось їм пояснювати. Коло моїх друзів значно порідшало і в цьому є певні плюси. Якщо людина не має поваги до мене, не готова сприймати моє ставлення до цього світу і мої цінності, то про яку дружбу тут може іти мова?

Настя, 15 лет

Хто ж не зіштовхувався з сексизмом. Але, на щастя, в найлегших формах. У вигляді недолугих жартів, дурних питань та стверджень а-ля: «Та що ти можеш знати про політику? Ти у військовій справі нічого не розумієш. Не лізь, ти ж дівчинка!» і т.п.

Але моє найулюбленіше: «Тобі легко, ти дівчина! От вийдеш добре заміж і все».

Коли я вперше дізналася про фемінізм, не пам’ятаю взагалі. Але яскравим пунктом була подарована батьком книга «Казки на ніч дівчат-бунтарок». Там описувались відомі жінки та їх досягнення у 1000 галузях. І мене завжди аж гордість величезна брала, що жінки такі круті. Мені тоді років 11-12 було.

Мене дуже дратують стереотипи, які досі в голові багатьох людей, про «легкість» життя жінок, «місце жінки на кухні» та «ви ж всі станете мами і маєте знати, як поводитися з чоловіком».

Найжахливішим вважаю, що досі не всі країни підписали Стамбульську  конвенцію. Згадати всі ці моменти домашнього насильства і зґвалтувань, коли деякі індивідууми стверджують «сама спровокувала, треба адекватно виглядати».

Я зіштовхувалася з осудом. Часто агресивно до цього ставляться через нерозуміння терміну фемінізм і часто плутають його з чоловіконенависництвом.

Але у мене є багато подруг, які активно цікавляться фемінізмом. Деякі займаються долею активізму. Батьки також підтримують. З однокласниками про фемінізм майже ніколи не говоримо, але зводиться, зазвичай, до дурнуватих жартів. А ще прикро, що навіть багато жінок вважають фемінізм недоречним.

Софья, 14 лет

Всё, что общество навязывает женщинам, и в том числе сексизм, появились в моей жизни с ранних лет, ведь уже с ранних лет на меня транслируется сексистские убеждения моего отца.

Грустно жить в ситуации, когда собственный отец относится с откровенным презрением не только ко мне, но и ко всем женщинам: обесценивается мой выбор, моё мнение, моё личное пространство. Для меня важно было понять, что это просто высказываемая им позиция, а не истина в последней инстанции.

Я не могу точно сказать, когда я узнала о феминизме, но, полагаю, я могла бы сказать, что с феминизмом я познакомилась тогда, когда пришла к осознанию того, что что-то вокруг меня не так — это невыносимо и это необходимо исправить.

Я знаю довольно много женщин, которые отступаются от самого понятия феминизма, но при этом они могут иметь вполне феминистское мировоззрение, только по той причине, что патриархальное общество обозначило феминизм предубеждениями, именно из-за которых движение считают «странным», именно из-за которых  десятилетиями слово «феминизм» носило на себе клеймо ругательства.

Лично я никогда не была настроена против феминизма. И я рада, что теперь феминизм начинает восприниматься в своём подлинном значении. Глубже заинтересоваться этой темой меня подтолкнула несправедливость. Я поняла, что все женщины достойны справедливости для себя, что мы можем бороться и отстаивать свои интересы, что мы не обязаны хоронить себя в угоду желаниям этого мира, и тогда я заинтересовалась в феминизме, в том, чтобы стать его частью.

Я являюсь сторонницей  интерсекционального феминизма. Смысл интерсекционального феминизма заключается в идее, что разные угнетения имеют связь и без интерсекциональности феминистическое движение не может по настоящему противостоять угнетению.

Следовательно, меня не могут какие-то проблемы волновать больше, а другими проблемами я не могу пренебрегать.

Быть феминисткой в какой-то степени также означает  подвергаться риску быть непонятой. Ибо не всем подвластно свободомыслие. В  современном мире, в том числе Украине, считается, что феминизм изжил себя, что всего женщин уже добились. Но это не так. Периодически я сталкиваюсь с

осуждением на этой почве, но оно исходит только от необразованных, не готовых выходить за рамки, не готовых к принятию чего-либо иного, людей. Надеюсь на то, что в ближайшем будущем это измениться.

Меня поддерживают мои друзья, ведь я притягиваю к себе единомышленников, ведь я выбираю своих друзей и мои друзья выбирают меня. И я счастлива обсудить с ними всё, что касается феминизма, это происходит по любви и непринуждённо.

С одноклассниками и родителями ситуация противоречивая, но я давно перестала ждать от них какой-либо поддержки и перестала надеяться на их освобождение. Я пыталась обсуждать феминизм и его важность, но люди, которые не готовы менять свою точку зрения, должны прийти к этому самостоятельно.

Аня, 15 лет

Так, мені здається важко не зустрічатися з сексизмом, коли ти навчаєшся у школі. На уроках трудового навчання дівчата — вишивають, а хлопці вирізають щось з дерева чи навіть складають конструктор. На фізкультурі так само, у дівчат — гімнастика, у хлопців — підтягування на турніку. У середній школі була досить неприємна ситуація, коли мій однокласник задля розваги підіймав дівчатам спідниці. Одного разу він спробував це зробити у шкільному коридорі, але його зупинила вчителька, яка проходила повз.

Про фемінізм я дізналася від блогерок, на яких я була підписана, мене зацікавили ідеї і цілі цього руху. Спочатку я мала стереотипний образ феміністки, але з часом почала заглиблюватися в цю тему і розуміти, що феміністки — це не жінки, які ненавидять усіх чоловіків і рожевий колір 😁

Не можу сказати, що я прийшла у фемінізм випадково, на уроках української літератури мене завжди турбувала доля жінок у творах. Та й протягом життя у мене виникало багато питань щодо рівності жінок і чоловіків.

Найбільше мене турбує те, що в світі розвиваються технології, придумують все нові і нові прилади, а у жінок виникають ті самі проблеми, що й 100 років тому. Домашнє насилля все ще існує, на уроках основ здоров’я нас все ще вчать одягатися скромніше, щоб не зґвалтували, дівчата з острахом ховають подалі прокладки і не дай боже їх побачать чоловіки.

Я не стикалася саме з засудженням себе як феміністки, скоріше зі стереотипами. Часто люди, дізнавшись, що я феміністка, вважають мене лесбійкою, або питають чому ж я тоді голю пахви і одягаю рожеве.

Я обожнюю говорити про фемінізм у школі, загалом більшість мене підтримує, але часто виникають суперечки, зокрема через фемінітиви. Тато ставиться нейтрально, а мама повністю підтримує, вона журналістка і навіть почала використовувати фемінітиви у своїх статтях.

Вам может понравиться

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.