Найкраще снодійне – це поридати міцно на ніч, але побічним ефектом можуть виявитися головні болі, кошмари і втома. Раніше, приблизно рік тому, я багато плакала, точніше ридала, час від часу це тривало тижнями.
Спочатку я намагалася стримуватися, але через деякий час усвідомила, що це ОК. Підсумок: я плакала скрізь аби не у своїй кімнаті. А зараз я хочу представити вам свій топ місць для плачу.
- Саме відстійне це плакати там, де проводиш більшу частину часу. Просто не плачте там і все. Так це умовне почуття захищеності, але потім це місце перетворюється на згусток негативних емоцій у яке не хочеться повертатися.
- Єдине що можу сказати про плач у громадських туалетах це бридко. Те як це обіграють у фільмах дуже далеко від реальності, на жаль і ах.
- Плакати в роздягальні університетського спорт центру, вдихаючи кисло-солоний запах поту й густий холодний аромат цвілі теж так собі, хоча звучить цілком одухотворено.
- У метро плакати не варто, звичайно здебільшого там усім буде плювати на особину з заплаканим обличчям, але знаходяться експерти, возомнившие себе порадниками трохи краще психологів. Одного разу до мене прив’язався чоловік у роках, і в підсумку мене обговорював весь вагон, а я всього лише хотіла поплакати. Хоча тут і свої плюси-вам можуть поступитися місцем, але вона того не варто.
- Якщо ви вчитеся у вузі варіацій поплакати на лекціях сила-силенна. Хочеш сиди на задніх рядах, увага яким приділяється мінімум. Хочеш хоч на першому, лектор навряд чи відволічеться на твою персону, якщо будеш записувати його слова. Таким чином можна й рибку з’їсти й поплакати.
- Всього пару раз йдучи по вулиці в сльозах, я загортала в парки й там продовжувала, лежачи на лавочці. Ось там-то на жаль, або щастя багато не байдужих товаришів, які з інтервалом в 10 хвилини цікавилися все чи в мене в порядку й чи не варто їм викликати швидку. Але грітися на сонці вдаючись відчаю чарівно.
- Дуже зручно ридати в чиєсь плече. Але потрібно стежити за виділенням ліквідностей, буде вкрай незручно, коли ви підніміть голову, а за вами потягнутися ниточки соплів, потім ще речі прати. І так, краще використовуйте носові хустки, а не серветки, еко-лайф стайл і всі справи.
- У якийсь момент я почала спілкуватися з мамою під час ридань. Це звичайно не місце, але підтримка близьких людей безумовно допомагає.
- Ще забавно плакати по дорозі додому. Рівно 12 хвилин від метро до квартири немов сповідь, а потім ти знову в цілком собі робочому стані. + економія часу, багатозадачність, знаєте?
- Що можу порадити так це те, що найкраще ридати, лежачи на підлозі, мені особливо подобатися на кухні або у ванній. Якщо ж у вас є підігрів підлоги, так ви взагалі в пріоритеті, можете кликати в гості.
Усім цим переліком я, напевно, намагаюся висловити ідею того що плакати це нормально й не плакати це теж нормально. Тема сліз не є табу і краще обговорювати свій стан із собою і з оточуючими, ніж ігнорувати його й ховатися. Дбайте про своє емоційне здоров’я й залишайтеся в контакті з цим світом.
Авторка: Тая Карпенко